«Актуальні питання висвітлення історії запорозького козацтва в ЗМІ. Гід для журналістів-популяризаторів науки» – такою була тема розмови доктора історичних наук, професора Запорізького національного університету Володимира Мільчева з медійниками у Запорізькому центрі журналістської солідарності НСЖУ. Адже навряд чи зараз знайдеться досвідчений журналіст, котрий так чи інакше не згадував би у своїх публікаціях про запорозьке козацтво, при накладенні подій сучасності на минуле.
Володимир Мільчев наголосив, що під час висвітлення тем козацтва журналістам треба бути дуже уважними, щоб уникнути міфологізації, тобто створення такої інформації, в якій імідж об’єкта обростає все новими і новими атрибутами, що підсилюють і спрямовують його вплив на маси. Насправді ж інформація повинна налаштовувати споживачів на те, що потрібне саме на цей момент.
Професор розказав про рівні подачі, вибір теми, проблеми вибору джерел у сучасному інформаційному просторі, коли багато документів залишилося в музейних архівах на ворожій території, й чи можна користуватися ними взагалі.
– Рекомендую братися за малознані сюжети, – каже професор, – історичне краєзнавство та історична біографістика стануть вам в нагоді при підготовці матеріалів про героїв сьогодення, які зараз виборюють свободу України на полях війни. Завдання істориків та журналістів – фіксувати всі факти, щоб потім мати документальні підтвердження злочинів рашистів на нашій землі, за які вони ще відповідатимуть після перемоги.
– Важливе для себе я почула, – каже Віталіна Московцева-Дорошенко. – Пан професор звернув увагу журналістів на те, що від самісінького початку козацтво (не лише запорозьке) – це форма самоорганізації населення. Тобто люди бралися вирішувати свої проблеми, не очікуючи милостей від доброго царя, від мудрих начальників або від турботливої держави (сподіваюся, ви відчули відтінок іронії). Таким чином утворювалися козацькі загони, які переросли у Військо Запорозьке і, зрештою, як ми кажемо, стали «колискою української державності» на дуже великій території.
В Україні маємо унікальну ситуацію. Держава утворювалася не зверху вниз, а знизу вверх. Саме такий висновок я зробила для себе. Звідси й відповідь на надзвичайно важливе запитання, що пролунало на початку зустрічі Володимира Мільчева із представниками ЗМІ: який вплив запорозького козацтва на те, якими ми є зараз? І чому нашим сусідам таким нестерпним здається мати у себе під боком незалежну й самостійну українську державу, де народ замість того, щоб коритися, у певні моменти береться сам вирішувати свою долю.
Так, принаймні, я зрозуміла суть спілкування шановного історика із журналістами. Як наголосив пан Володимир, не треба асоціювати Україну з нещасною шевченківською Катериною: «Годі скиглити! На поразках нічого хорошого не побудуєш». Навряд чи хтось стане із цим сперечатися. Особливо з тих, хто пов’язав своє життя із запорізькою землею, і в кому вирує козацький дух.
На добру згадку про зустріч журналісти презентували професору Мільчеву свої книжки на історичну тематику: Наталія Кузьменко – «Легенди острова Хортиця», Пилип Юрик – «Замість дітей своїх».
…На центральній площі Запоріжжя кожен може побачити велику ажурну арку з кольоровим написом на фронтоні: «Запоріжжя – колиска державності України». Всім зрозуміло, що йдеться про наших славетних предків, які прославлені на віки не тільки, як хоробрі воїни, але й державотворці.
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Наталія Вадимова, фото Дар’ї Зирянової
