Аксіома: я проти закриття будь-яких телеканалів, тим більше, коли це витворяє інквізиторський орган, на який і за Порошенка, і за Зеленського перетворили Нацраду із ТБ.
Але я за цехову солідарність журналістів. І якби ми, журналісти, проявляли її незалежно від політичних пристрастей колег та позиції власників, повірте, спільнота журналістів могла б перетворитися на потужний фактор, що впливає, в тому числі, на політичні рішення. Та ще й, ураховуючи правильну, на мою думку, позицію, яку займає наш професійний союз – НСЖУ на чолі із Сергієм Томіленком. Саме він і показує приклад того, як треба захищати права усіх без винятків журналістів.
Але і в нашій журналістській родині, як то кажуть, не без винятків. То там, то тут заводяться в нашій родині люди без принципів, понять, цінностей…
Коли “зелена влада”, підхопивши естафету від попередників, чинила тиск на “112 Україна“, NewsOne, ZIK, багато з тих журналістів, яких ми бачимо на фото з плакатами, гидко підхихикували. Коли стріляли з гранатомета в будівлю каналу “112”, де, до слова, працюють звичайні люди, такі ж журналісти, – ніхто і слова не сказав на підтримку колег. Коли відібрали ліцензії у “112 Україна“, коли закривали канал КРТ, коли СБУ брутально засунула свої щупальця у приватний бізнес і виробничі відносини, здійснює спроби відібрати телеканал на догоду президенту та його оточенню, – про це колеги мовчать.
А тепер, коли репресивна машина дісталася і до них, “Прямий” збирає проплачений мітинг, щоб по-сексотськи “настукати” на колег, “перевести стрілки”… так, вам не здалося, ніхто не закликає консолідуватися проти цензури, виступити єдиним журналістським фронтом проти цієї репресивної політики влади. “Прямий” вимагає покарати “112 Україна“, NewsOne, ZIK і ще… Медведчука разом з ними.
Притаманна українцям містечковість, скажете ви, мовляв, у мене горить сарай – нехай у сусіда згорить хата…
Можливо, це й так.
Але подвійно прикро, що журналістів “нацьковують” один на одного, намагаються посварити, а деякі нестійкі особистості на таке ведуться. Якщо увесь цей “цирк стукачів” розрахований на одного глядача – Петра Порошенка, тоді все зрозуміло… він таке любить?
А якщо серйозно, то цей випадок є яскравим прикладом того, як насправді йдуть справи в українському журналістському “середовищі”.
Кожен сам за себе. При цьому непогано ще напаскудити у капці колезі. І водночас усі скаржаться, що влада закручує гайки, намірилася прийняти репресивний “Закон про медіа” – це закон про цензуру, що диктуватиме інформполітику…
А ви чого хотіли? По одному нас перечавити легко, а об’єднатися, щоб дати відсіч цим “зламувачами свободи слова”, ми не здатні? Принаймні “європейські патріотичні” ЗМІ сьогодні це підтвердили. Навпаки – вони закликають владу “розібратися по повній” зі своїми колегами…
“Сумне, нестерпне видовище”, – як казав герой мультику віслюк Іа.
Справжні журналісти – не віслюки.
Вони прекрасно знають: наше завдання – говорити людям правду, покусувати, пощипувати владу, якщо та починає брехати народу, не виконує своїх передвиборчих обіцянок. А ще кодекс журналістської етики закликає підтримувати колег, підставляти їм плече, коли ті опинилися у складній ситуації, а не стукати і не сексотити на них.
Проте це справжні журналісти. Професіонали. У яких є цінності та поняття. Які дорожать професією і для яких свобода слова є найвищою цінністю.
“Віслюкам” до них да-а-алеко-о-о…
Володимир КАЦМАН,
політичний експерт, заслужений журналіст України
Джерело: 112.ua
