Впливове світове медіаоб’єднання WAN-IFRA опублікувало ґрунтовний матеріал про роботу українських журналістів в умовах повномасштабної війни, особливості їхньої адаптації до надскладних умов та основні виклики, з якими стикаються медіа в Україні сьогодні.
Матеріал під назвою «Beyond the call of duty: How Ukraine’s embattled journalists respond to war» («Понад межами обов’язку: як українські журналісти, що працюють під вогнем, реагують на війну») спирається на численні дослідження, проведені українськими медіаорганізаціями, зокрема й на нещодавній звіт Національної спілки журналістів України «Від надзвичайних заходів до стратегічних рішень».
Війна в Україні — найдокументованіша в сучасній історії
Автори статті зазначають, що війна в Україні, яку багато хто вважає першою сучасною війною цього століття, також є, можливо, найкраще задокументованою. Не менш докладно задокументований і вплив війни на медіа, а також те, як стійкі журналісти та редакції адаптувалися, щоб подолати постійні загрози та виклики.
Серед джерел, на які посилаються у статті — дослідження Інституту масової інформації, який веде «Барометр свободи слова» та постійно оновлює дані про воєнні злочини Росії проти медіа в Україні, а також дослідження НСЖУ, Media Development Foundation та Free Press Unlimited.
«Журналістика — це не просто професія в Україні сьогодні — це передова лінія оборони проти інформаційної війни та вирішальний механізм для встановлення історичної правди та майбутньої справедливості», — цитують у статті голову НСЖУ Сергія Томіленка.
Основні виклики: виживання та сталість
Як повідомляється у матеріалі, ключові виклики воєнного часу в Україні посилюються цілеспрямованими атаками Росії та підходом нової адміністрації США до фінансування.
«Раптове припинення міжнародного фінансування залишило багато видань зі значними боргами перед друкарнями — до 2500 євро в деяких випадках — і невиплаченими зарплатами працівникам. Це створило низхідну спіраль, з якої важко вибратися», — пояснює Сергій Томіленко, президент Національної спілки журналістів України.
Тож найтривожніший висновок звіту НСЖУ — що 26% регіональних медіа тепер працюють взагалі без оплати праці своїх співробітників — можливо, не є несподіванкою.
«Хоча це демонструє надзвичайну відданість наших журналістів, такий стан абсолютно нестійкий і загрожує довгостроковому існуванню місцевої журналістики», — додає Томіленко.
Інші критичні виклики включають проблеми з мережами розповсюдження, відключення електроенергії, технічні вразливості та загрози інформаційній безпеці в прифронтових регіонах.
«Коли українські медіа закриваються у прифронтових районах, російська пропаганда негайно заповнює цю порожнечу, — пояснює Томіленко. — Я бачив це на власні очі під час нещодавнього відвідування Оріхова в Запорізькій області, де друковані газети залишаються єдиним надійним джерелом інформації, коли виходять з ладу електрика та інтернет-з’єднання».
Жінки у воєнній зоні
Ці проблеми ще більше посилюються для жінок, які, по суті, утримують фортецю в українському медіаландшафті. «Жінки стикаються не лише з ризиками війни, а й із специфічними викликами як жінки в медіа», — каже Ліза Кузьменко, співзасновниця ГО «Жінки в медіа» (WIM).
«Ми не просто звітуємо про війну; ми живемо в ній, часто підтримуючи свої сім’ї, волонтерячи чи будучи переміщеними особами. Проте, незважаючи на страх, втому та горе, українські журналісти продовжують свою роботу з мужністю та гідністю. Ми віримо в силу правди — і ми знаємо, що світ слухає».
За даними «Гендерного профілю українських медіа 2024», який підготувала організація WIM, жінки становлять 58% медійної галузі України та близько 70-80% журналістів.
Але, зазначає Кузьменко: «У медіа бракує чоловіків з низки причин, включаючи виклики військового призову, небажання бути офіційно працевлаштованими та низькі зарплати».
WIM надає комплексну підтримку журналісткам, яка простягається від організаційної допомоги до психологічної та фінансової допомоги, і включає дослідження, навчання, адвокацію — навіть інтерактивну карту, що відстежує онлайн-атаки на журналісток.
«Ми не обирали цю війну, але вона прискорила наш спосіб реагування на кризи і змусила нас знаходити творчі, часто нетрадиційні рішення, — каже Кузьменко. – Українські журналісти, особливо жінки, мусили швидко адаптуватися, працювати під екстремальним тиском і винаходити нові способи залишатися в безпеці, на зв’язку й ефективними. Цей досвід може бути цінним для міжнародної медіаспільноти, оскільки ми всі долаємо зростаючі загрози та невизначеність».
Стійкість через оновлення
За всіма ознаками, українська реакція на війну пропонує неоціненні уроки — і надію на те, що буде після.
«З’явилися нові моделі співпраці між медіавиданнями, які діляться ресурсами та контентом», — каже Сергій Томіленко, посилаючись на проєкт «The Reckoning Project» — міжнародну, міжсекторальну ініціативу з документування воєнних злочинів з одночасним створенням високоякісного медіаконтенту.
«Є й інші ознаки надії: зростання почуття солідарності в медіаспільноті; більш відкриті розмови про етику, безпеку, психічне здоров’я та гендерну рівність у медіа. Все це показує, що журналістика в Україні не лише виживає – вона розвивається і знаходить нові способи реагування на реалії війни».
Одним із помітних перетворень є зміна ролі, яку журналісти відіграють у своїх громадах, зазначає, президент Української асоціації медіабізнесу (UMBA): «Журналісти привертають увагу до проблем, пропонують рішення та впливають на зміни у своїх громадах», — каже він, розповідаючи, як журналісти в Котельві Полтавської області допомогли громаді самоорганізуватися і відремонтувати сім аварійних мостів, і як місцеві журналісти допомогли жителям Золочева Харківської області знайти роботу в сусідній громаді.
«Ця величезна зміна – від простого «поширення інформації» та «інформування людей» до «залучення та об’єднання жителів» – і обнадійлива, і корисна. Це надихає самих журналістів, бо вони бачать, що вони справді потрібні. І це показує жителям силу взаємодії та цінність якісної журналістики».
Сила духу та стійкість, виявлені українськими журналістами, також ілюструють силу солідарності та співпраці, і пояснюють, чому ми повинні продовжувати надавати підтримку, де це можливо.
«Міжнародна солідарність – чи то через екстрені гранти, обладнання, навчання з безпеки, чи навіть просто повідомлення підтримки – нагадала нам, що наша робота має значення і що світ звертає увагу», — каже Ліза Кузьменко.
«Особисто мені це дало силу продовжувати у найважчі моменти. Професійно це допомогло нашій організації залишатися активною, підтримувати інших журналісток і продовжувати документувати історії, які потрібно розповісти — навіть у часи війни».
Повний текст статті можна прочитати на сайті WAN-IFRA: Beyond the call of duty: How Ukraine’s embattled journalists respond to war
