Головні принципи Міжнародного гуманітарного права обговорили учасники дводенного тренінгу «Роль медіа у посиленні дотримання норм Міжнародного гуманітарного права», організованого Національною спілкою журналістів України у партнерстві з Представництвом «Женевського заклику» в Украні. Медійники з Оріхова, Мирнограда, Великої Писарівки, Лимана, Краматорська та інших прифронтових територій обговорили актуальні теми, отримали нові знання і практичні навички комунікації під час роботи у небезпечних умовах.
Вибухи, обстріли, катування розчавили права цивільного населення на свободу, захист і саме життя. Журналісти продовжують активно інформувати світову спільноту про повномасштабне вторгнення рф в Україну, наголошуючи, що це не лише наша війна. Мають мету – системно документувати воєнні злочини. Підтверджувати характер фашистської росії. Шукати істину. Доносити правду через призму історій конкретних людей. Працювати у зонах активних бойових дій та на небезпечних прифронтових територіях. І вижити. Ці та інші виклики стоять перед представниками медіа з 24 лютого 2022 року.
Кожна з частин тренінгу мала свою цінність для представників медіасфери. Йшлося про види збройних конфліктів, кваліфікацію російсько-української війни, принципи ведення бойових дій, фактчекінг і штучний інтелект у роботі медійних колективів та багато іншого. Важливим був напрямок щодо взаємодії журналістів і пресофіцерів, аби забезпечувати професійну діяльність при підвищених ризиках і загрозах.
Фаховість, актуальність, гострота – все це про панельну дискусію «Роль медіа у збройних конфліктах», яку модерувала Радниця з юридичних і політичних питань «Женевського заклику» в Україні Оксана Сенаторова. Спікерами стали Ліна Кущ – перша секретар Національної спілки журналістів України, Василіса Степаненко – журналістка новин АР та польова продюсерка оскароносного документального фільму «20 днів у Маріуполі», Френсіс Фарелл – військовий репортер, Kyiv Independent, Асамі Теражіма – військова репортерка Kyiv Independent.
Ліна Кущ: «У суспільстві існує величезний запит на справедливість. Розслідування треба проводити за гарячим слідом»
Довготривалої боротьби вимагає наявність подвійних стандартів. Як приклад – свого часу пані Ліна з однодумцями намагалися притягнути до відповідальності осіб, котрі у 2014 році у Донецьку, маючи сепаратистські погляди, захоплювали адмінбудівлі, приміщення редакцій. Але знадобилося аж три роки боротьби, постійних звернень в СБУ, прокуратуру, щоб відкрили кримінальні провадження.
–Так не повинно бути. Розслідування слід проводити за гарячим слідом, – переконана пані Ліна. – Задокументовані журналістами докази слугуватимуть основою багатьох справ проти зла. Національна спілка журналістів України з перших днів російського вторгнення почала записувати історії медійників. Задекларовано понад сто історій колег: про полон, який довелося пережити, про переїзди із небезпечних територій, про руйнацію редакцій. Займалися пошуком зниклих, хоча самі на той час досвіду такої роботи не мали. Всі свідчення збережені і для історії, і для правосуддя.
Говорячи про Донецьк, звідки змушена була виїхати, пані Ліна зупинилася на такому аспекті, як російська пропаганда, що вже десять років промиває мізки місцевому населенню. Та попри це, там є люди, які мають міцні проукраїнські позиції. Приємно, що це представники молоді, які свідомо зробили свій вибір, вступивши у столичні виші. А отже, є опора. Треба доносити до таких людей правдиву інформацію, якою і володіють українські журналісти.
НСЖУ напрацювала критерії підтримки локальних медіа, які є найближчими до людей і місцевих подій. Саме на місцях після деокупації фіксувалися численні порушення норм Міжнародного гуманітарного права щодо цивільного населення. Агресія продовжується і акти насилля повинен знати світ, будуючи лінію відносин з окупаційним режимом росії.
І нині на полях бою, у прикордонних та прифронтових регіонах, де завжди чатує небезпека, працюють журналісти, відображаючи у своїх матеріалах дійсність війни. Ворог розуміє важливість пропаганди, не шкодує зусиль на поширення фейків. Але перепиняє шлях дезінформації робота наших медійників, побудована на конкретиці і фактах, твердженнях реальних свідків, ідентифікації місць злочинів.
Василіса Степаненко: «Не дати жодного шансу, аби воєнні злочини були забуті»
–Довготривала війна в Україні періодично зміщується з центру фокусування закордонних ЗМІ, а відтак і їхніх аудиторій. Але не можна дати жодного шансу, аби воєнні злочини, страждання, що завдали і завдають окупанти жертвам, були забутими чи лишилися не покараними, – сказала Василіса Степаненко. – Україна посідає третє місце у новинній стрічці світових медіа, після виборів президента у США, збройного конфлікту в Ізраїлі. І це не погано на третьому році війни. Як сприйматиме нас світ, багато у чому залежить від журналістів. Чимало сюжетів, у тому числі у західних медіа, стають однотипними: прильоти, розруха, поруйновані будівлі. Але за усім стоять історії людей, з їхніми відчуттями, болями, проблемами. Ось на це є запит. Саме через людські історії потрібно показувати злочинність цієї війни, – переконана журналістка.
У 2022-му їй було лишень двадцять два роки. Тоді, у складі невеличкої групи колег, 20 днів працювала у окупованому Маріуполі. Медійники думали, як вижити і висвітлювати події, щоб донести правду усьому світові. Працювали постійно із ввімкненими камерами, фіксуючи все, що відбувалося довкола.
Згодом, коли документальний фільм «20 днів у Маріуполі» здобув премію «Оскар», Василісі зателефонував лікар, що працював у той час у Маріупольській лікарні, куди везли багатьох поранених, були й загиблі. Більшість медиків вважали, що таке жахіття не варто знімати. А він, спостерігши страждання тяжкопораненої дитини, закликав журналістів увімкнути камери зі словами: «Нехай ці очі побачить увесь світ…»
Та не всі кадри були представлені на широкому екрані, зважаючи на етичні застороги. Але повна документалістика має стати свідченням злочинних дій окупантів. Підставою для покарання, на яке заслуговують ті, хто віддає накази, і ті, хто їх виконує. На це не раз звертали увагу учасники тренінгу під час обговорення. Відповідальність не повинна бути знівельована.
Френсіс Фарелл: «Напис «Преса» викликає лють у ворога»
Робота військової техніки, яку надають партнери, безумовно, важлива. І на цьому факті будується багато сюжетів закордонних журналістів, які приїздять висвітлювати війну. Часом за кадром лишаються люди зі своєю бідою. Але все залежить від редакційної політики їхніх медіа, орієнтації на свою аудиторію.
–І нам, хто працює безпосередньо в Україні, потрібно глибоко показувати характер фашистської росії, – акцентував Френсіс Фарелл. – Скільки б ми не кричали, що захищаємо демократію, ці проблеми не завжди є пріоритетними для Європи і США. Тоді, як сусідні Польща і країни Балтії проявляють значно більше зацікавленості. Головне для мене – передати, що ця війна точно стосується усіх, торкнеться як фашистська Німеччина. Війна росії убиває дітей, намагається вбити Україну як націю. Ми повинні змінювати світ.
Роботу медійників на дух не переносить ворог. І якщо раніше напис «Преса» рятував і додавав упевненості у зоні бойових дій, то під час цієї війни, навпаки, провокує. Бо журналіст, це професія, яка знає про їхні злочини. Ворог готовий знищувати медійників фізично, знищувати правду, яку вони уособлюють.
Асамі Теражіма: «Журналісти, які показують, що відбувається на полі бою, викликають захоплення»
На думку Асамі Теражімі, закордонні журналісти мають переваги, висвітлюючи бойові дії, тоді як українські медійники проявляють певну обережність, прагнучи бути незалежними. Але можливі обставини, за яких вони ризикують втратити акредитацію, а отримати її знову буває надто складно. Говорячи про цензуру, потрібно розуміти конкретні речі, з якими мають справу журналісти, що працюють на першій лінії. Їхня робота, яка показує, що відбувається на полі бою, заслуговує на високу оцінку. Мужність і професіоналізм викликають справжнє захоплення.
Журналісти – учасники тренінгу – розповіли, що захід був інформативним і корисним.
–Отримав багато інформації, яка знадобиться у практичній роботі, – сказав Олексій Пасюга, головний редактор газети з Великої Писарівки, що знаходиться на прикордонній Сумщині. – НСЖУ є об’єднуючим осередком для багатьох медійників, має партнерів, спільно реалізовуючи різного роду проєкти, які допомагають працювати.
Людмила Мазнова
