Житомирська область, межуючи з Білоруссю, з перших днів війни зазнала всіх «радощів денацифікації та демілітаризації»: ракетні удари, обстріли, танки й інша нечисть. Є населені пункти, які зазнали й окупаційного режиму.
Голова Житомирської обласної організації Віктор БОЙКО розповів, що в результаті ворожих обстрілів зазнали біди й журналісти низки місцевих медіа – прямим влученням снарядів зруйновані їхні будинки, і вони залишилися фактично ні з чим. В одній з редакцій стався трагічний випадок: одна із співробітниць загинула у власному будинку, коли в нього влучила рашистська ракета.
Віктор Бойко від імені колег вдячний Національній спілці журналістів України за матеріальну допомогу найбільш постраждалим редакціям і журналістам. Це було зроблено за рахунок коштів, що надійшли від спонсорів.
***
Усупереч усім бідам і проблемам абсолютна більшість газет Житомирської області виходять у світ. Дехто вимушено припиняв роботу, але все одно за першої можливості редакції відновлюють роботу і знову йдуть до читача. Чимало видань активізувалися на інтернет ресурсах, у соціальних мережах.
Нинішня розповідь – про три з багатьох газет області. Коротко і без зайвої патетики їхні редактори розповідають, як переживають страшні нищівні обстріли, як працюють редакції, зберігаючи видання для читачів.
Усі вони вірять в перемогу над ворогом і в те, що життя налагодиться, все буде Україна, а держава більше перейматиметься розумінням важливості регіональної і місцевої преси.
Та поки що вони покладаються на власні сили і творять літопис боротьби з дикою ордою рашистів.
«ЖИТОМИРЩИНА»
«ОСОБЛИВУ УВАГУ ПРИДІЛЯЄМО ПІВНІЧНИМ РАЙОНАМ ОБЛАСТІ» – Григорій ПАВЛОВ
4 березня ракета російського агресора влучила в одну зі шкіл Житомира. І ця школа розташована поруч з будинком, де орендує приміщення редакція газети «Житомирщини». Вибуховою хвилею в редакції вибило всі вікна, які разом з рамами вмить опинилися в кабінетах, пошкодили обладнання.
На щастя, це трапилося вранці, коли співробітники не встигли ще прийти на роботу, отже ніхто з людей не постраждав. Але поки прибирали вибите скло (вимагалося дотримання правил утилізації), закривали вікна дерев’яними щитами, прибирали в приміщеннях, доводили до ладу пошкоджене обладнання, майже місяць видавати газету не мали можливості.
Редактор «Житомирщини» Григорій ПАВЛОВ розповів:
«Тепер випуск газети налагоджено. Четверо наших людей виїхали в тимчасову евакуацію, а всі інші працюють в звичному режимі. Щоправда, через транспортні проблеми наші журналісти, які мешкають у Малині й Бердичеві, вимушені працювати дистанційно.
Газету друкуємо у Вінниці, а тепер війна й тут внесла свої корективи. По-перше, змінилися графіки руху машин перевізників, які не співпадали з графіком роботи пошти в Житомирі. Трапляється, що перевізника затримують на блок постах, щоб завантажити і попутно передати гуманітарні вантажі.
В результаті надруковану газету не встигали вчасно привезти в Житомир і вчасно доставити читачеві. Тому ми вирішили виходити в світ не двічі, як було завжди, а один раз на тиждень — по п’ятницях, на дванадцяти сторінках.
Вдалося досягти і вчасної доставки газети: читач обласного центру тепер отримує номери у першій половині дня п’ятниці, по районах — трохи пізніше.
Стараємося, щоб наша газета не втрачала своєї актуальності, тому на перших шпальтах — злободенна інформація про поточні події в області, розповіді про захисників і їхні сім’ї, про вимушених переселенців, про велику подвижницьку роботу волонтерів.
Особливу увагу приділяємо подіям у північних районах області — Коростенському, Малинському, Народицькому, де ситуація доволі складна. За матеріалами, як правило, журналісти редакційним автомобілем виїжджають на місця, щоб поспілкуватися з людьми, побачити все на власні очі, що називається, відчути душею.
Розуміючи, в якій напрузі перебувають люди, зберігаємо рубрики, що допомагають трохи відволіктися від воєнних проблем. Традиційно ведемо сторінки «Світ жінки», «Будьмо здорові», «Всяка всячина», «Садиба».
Головна проблема на сьогодні – як і у всіх – сутужно з коштами. Значне зменшення обсягів реклами відчули ще з приходом коронавірусу, а з початком війни реклами взагалі практично не стало. Це відчутно б’є по бюджету редакції.
Непокоїть наступне подорожчання паперу, поліграфічних матеріалів.
Сподіваємось, що згодом і до проблем місцевих газетярів наша влада поставиться з належною увагою, допоможе вирішити паперову проблему».
«ЗОРЯ», Овруч
«ПЕРШИЙ ВОЄННИЙ НОМЕР ВИДАЛИ ЧОРНО-БІЛИМ, ТЕПЕР ВИХОДИМО, ЯК І ДО ВІЙНИ – У КОЛЬОРІ» – Світлана Кирпа.
Розташований зовсім близько від білоруського кордону Овруч з перших днів війни зазнав інтенсивних обстрілів, продовжували рашисти обстрілювати мирне місто та Овруцьку громаду і в березні. Тяжких бомбардувань з боку агресора зазнала й сусідня Гладковицька громада, що за кілька кілометрів від міста, страждає від війни і Словечанська громада, що утворені на базі колишнього Овруцького району.
Наразі в Овручі вибухи не гримлять, та ще доволі часто звучать сирени повітряної тривоги. Тож працівникам редакції газети «Зоря» разом з містянами-земляками постійно доводиться переховуватися в укриттях.
Розповідає головна редакторка овруцької газети «ЗОРЯ» Світлана КИРПА:
«По нашій Овруцькій громаді нанесено майже вісімдесят авіа ударів, у у місті було пошкоджено 29 багатоповерхівок, близько 440 квартир та 122 приватних житлових будинків, 10 із яких зруйновано повністю. Зазнали руйнації будинки 13 бюджетних установ та підприємство аграрного напрямку. Під час одного з повітряних обстрілів прямим влученням снаряда вщент зруйновано і будинок однієї із наших співробітниць, відтак редакція залишилася без бухгалтерки.
Крім того, внаслідок бомбардувань на території Гладковицької громади також зруйновано як об’єкти установ, підприємств та організацій, так і житлові будинки.
***
У березні «Зоря» не виходила. До війни ми друкувалися в Чернівцях, а з початком бойових дій збилися всі графіки роботи перевізника, доставляти звідти газету стало практично неможливо. Зрозуміло, що й пошта не могла працювати в звичному режимі, щоб доставляти газету читачеві.
До того ж, постало кадрове питання. Двоє працівників з початком обстрілів змушені були тимчасово виїхали з України, і нас у редакції залишилося троє: разом зі мною працюють мій заступник Петро Хобта і відповідальний секретар Микола Завадський, який зумів швидко «перекваліфікуватися» й освоїти комп’ютерну верстку газети. Складається так, що й бухгалтерію ми вимушено взяли на себе.
Відновили вихід газети в світ у квітні, зменшивши обсяг з дванадцяти сторінок до восьми. Перший воєнний номер видали чорно-білим, а тепер виходимо, як і раніше, – у кольорі. Друкувалися у Вінниці, зараз, коли налагодилася логістика, повернулися до наших Чернівців.
***
Звичайно, що сьогодні на сторінках газети переважає воєнна тематика. Але розповідаємо й про щоденне життя громад, про волонтерів, даємо корисну загальноукраїнську інформацію.
Попри усі складнощі воєнного часу спільні зусилля на Овруччині було скоординовано для повноцінного функціонування громад та безпеки її жителів. Безперебійно працювали комунальні служби, жителі стабільно забезпечувалися теплом, водою, світлом тощо. У роботу включилися усі – від влади і відповідних служб до пересічних українців. Головна ж мотивація – наші захисники, які боронять нас від ненависного ворога. І про все це читач дізнається зі сторінок нашої «Зорі».
З’явилася у нас нова рубрика – «Невигадані історії», де публікуємо розповіді переселенців з Маріуполя, інших регіонів України, що знайшли прихисток на Овруччині.
***
Якщо говорити про фінансові справи, то тут похвалитися поки що немає чим. Фактично тримаємося на старих запасах і стараємось економити на всьому, щоб вистачило до кращих часів, які – віримо – обов’язково настануть, і все буде Україна.
Раніше реклама становила двадцять відсотків прибутків редакції, але тепер, як і по всій Україні, її практично не стало, і тільки-тільки з’являються перші приватні оголошення. Підтримує фінансово угода на висвітлення з місцевою владою – за публікацію матеріалів кошти отримуємо без зайвих зволікань.
Дуже вдячні за надану матеріальну допомогу Національній спілці журналістів України і очільниці Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмилі Мех. Ці кошти стали нам у великій нагоді».
