Правління Національної спілки журналістів України із глибоким сумом сповіщає про смерть відомого журналіста, «Заслуженого журналіста України», головного редактора «Селянської газети», багаторічного голови Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України – Голуба Олександра Олександровича.
«Актив НСЖУ висловлює щирі співчуття рідним та близьким нашого великого Товариша, – написав у фейсбуці голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Останні тижні Олександр Олександрович провів у лікарні, боровся з наслідками раптової хвороби – інсульту. Близько до серця сприймав воєнні події, чинив інформаційний спротив окупантам, надзвичайно переживав закордонну розлуку із родиною…»
Народився Олександр Олександрович Голуб 9 січня 1955 року. Є випускником Харківського державного педагогічного інституту ім. Г.Сковороди (1976 р.) – учитель української мови та літератури, у 1987 році здобув фах журналіста.
Працював учителем Красноградської СШ №3, кореспондентом, завідувачем відділу Красноградської райгазети, редактором Нововодолазької райгазети, кореспондентом, редактором харківської обласної газети «Панорама», головним редактором республіканського «Сільського журналу». Із 1992 р. — головний редактор всеукраїнської «Селянської газети». Депутат Харківської обласної ради трьох скликань (1998-2010 р.р.). Голова правління Харківської обласної організації НСЖУ (з 2006 р.). Заслужений журналіст України (2004 р.). Делегат з’їздів НСЖУ, член Правління Спілки журналістів.
Сьогодні рідні й близькі Олександра Олександровича, спілчани з сумом згадують цю щиру, позитивну Людину.
Анна Голуб: «Згадалось, як тато читав українські народні казки неймовірним своїм тембром. Мама тоді їздила до родичів в Німеччину… а я, першокласниця, захворіла. Дитячий матрац біля батареї, халабуда. Все це задоволення порушував козячий жир, бо він мав якісь особливі лікувальні властивості, та липка плівка на гарячому молоці. Батько чомусь думав, що я все це маю любити, бо він обожнював. А я мовчки ковтала все, бо так хотіла почути казку голосом батька, його тембр заворожував і заспокоював. Ці спогади й відчуття незабутні. Але цього більше ніколи не буде. Тато помер. Царство Небесне. Передай там мамі й Сані привіт. Люблю… Твоя доця-киця…»
Валентина Манжура, відповідальний секретар Запорізької облорганізації НСЖУ: «Господи, як жаль! Яка розумна і світла Людина була! Приязний щирий колега, мав неперевершене почуття гумору і традиційно був ведучим наших нечастих, але таких дорогих серцю журналістських посиденьок після великих спільних заходів. Олександр Голуб – талановитий журналіст, громадянин, патріот. Сильний і виважений. І разом з тим – відкритий і емоційно ранимий. Ніколи не забуду, як ми разом опинились на семінарі у Івано-Франківську, і нас повезли до Музею Небесної сотні. Це відбулося невдовзі після Революції гідності, і ще свіжі були біль і спогади. У навмисне не облаштованому, з цементною підлогою ангарі, щоб була повна ілюзія вулиці, – шини, розсипані дрова, прострілений намет, засипані попелом дерев’яні пробиті кулями щити і величезні фото тих подій вздовж стін – вогонь, кров – і очі… Великі гарячі живі очі воїнів Майдану з кожної світлини – прямо тобі в душу. І цокіт куль у динаміку, і тиха мелодія «Пливе кача»… Я витримала хвилин п’ять, і, захлинаючись сльозами, вискочила на вулицю. А там, обпершись спиною об стіну, стояв і намагався тремтячими руками запалити цигарку Олександр Голуб, і сльози котилися з його очей. – «Господи, там же гинули ще зовсім діти, – промовив, побачивши мене. І ми стояли і плакали разом. І ті хвилини я не забуду ніколи, бо буває, коли людина розкривається і стає тобі близькою за кілька миттєвостей… Це був саме той випадок. Спасибі, дорогий колего Олександре Голуб, за зустріч на життєвому шляху, за те, що був духовно близьким, надійним, за Добро, яке ти встиг зробити у своєму житті. Світла пам’ять, співчуття рідним і близьким!»
Дмитро Тарасюк, голова Рівненської облорганізації НСЖУ: «Два роки спільного, на одному курсі, навчання у Києві, більше 15 літ – спільної роботи в НСЖУ… Сашко завжди випромінював Добро. Він намагався ділитися ним зі всіма друзями і просто знайомими. У нього було стільки планів, стільки задумів. На превеликий жаль, усьому запрограмованому не судилося збутися. Нам усім дуже не вистачатиме тебе, друже. Спочивай з миром. Нехай Господь прийме твою світлу душу у Своєму вічному Царстві».
Іван Гриджук, головний редактор газети «Народна воля» (Надвірна, Івано-Франківська область): «Десь під час декількох нечастих зустрічей у Києві, у НСЖУ, я мав нагоду відчути камертон душі журналіста Голуба. На мої запитання і вболівання через зросійщення преси у Харкові у часи Незалежності, в якому у молодіжці я практикувався у 1977- му, я отримував цілком доказові відповіді із відчуттям небажаного “язикового” повзучого наступу. Олександр переймався долею видань у час реформування і намагався переконати, що найкраще місце у нашому житті – це Україна, за яку варто щодень і щомиті боротися. Свою україноцентричну позицію – журналіста і громадянина – він пристойно відстоював на міжнародній зустрічі журналістів України і Польщі у січні 2019-го у польському місті Казімєж Дольний. Щирі співчуття рідним і близьким Олександра, а йому – вічная пам’ять».
Трохи прямої мови Олександра Голуба:
«Дуже хочеться пожити у цивілізованому суспільстві, і не десь у Канаді, США чи Австралії, у яких давно оселились українці, а тут, на рідній землі, де ще не все гаразд із порядністю влади, соціальною справедливістю, демократією і свободою слова. Та де ви бачили, щоб усе це давалося людям без активного відстоювання своїх прав, без чесної громадської дискусії і називання речей своїми іменами? Саме у цьому я і вбачаю місце для прикладення творчих сил порядними журналістами. Мені страшенно не подобається українське прислів’я «Танцюй, враже, як пан скаже», яке стало девізом для багатьох моїх колег…»
Дорогий Сан Саничу! Вічна пам’ять! Спочивайте у спокої…
Актив Національної спілки журналістів України
