Понад 40% українських журналістів повідомляють, що травматичний контент не залишає їх після роботи — він супроводжує вдома, впливає на сон і створює тривожність
Ці та інші виклики стали темою панельної дискусії НСЖУ на міжнародній онлайн-конференції від NGO Academy (Австрія) – організації, яка спеціалізується на розвитку управлінської спроможності громадського сектору. Команда Спілки дослідила понад сотню українських редакцій та провела 12 глибинних інтерв’ю, щоб зрозуміти, як медіа реагують на психологічні та організаційні виклики війни та які рішення справді працюють.
Сесію, присвячену успішним практикам підтримки психологічної стійкості журналістів у час війни, модерувала перша секретар Ліна Кущ. Участь також взяли комунікаційниця НСЖУ, координаторка проєкту з дослідження ментального здоров’я Валерія Мусхаріна та Гевін Різ, старший радник з навчання та інновацій у Глобальному центрі травми й журналістики.
Дослідження психологічної стійкості журналістів
За словами Валерії Мусхаріної, дані масштабного опитування НСЖУ «Від травми до психологічної стійкості» дозволяють краще зрозуміти реалії щоденної роботи українських медійників із травматичним контентом, а також механізми підтримки, що вже формуються всередині редакцій. Вона наголосила, що одним із найважливіших результатів дослідження став масштаб емоційного навантаження. Значна частина респондентів зазначила, що пережитий протягом дня досвід не завершується разом із робочим днем.
– Понад 40% журналістів повідомляють, що травматичний контент не залишає їх після роботи. Він супроводжує вдома, впливає на сон, створює додаткову тривожність. Багато хто описує повторне проживання того, що вони бачили протягом дня — розбиті будинки, розмови з родинами у горі, — зазначила Валерія.
Валерія Мусхаріна пояснила, що подібні переживання призводять до розмиття межі між професійним та особистим життям журналістів. Робота з історіями про втрати, руйнування і людський біль призводить до хронічної втоми, тривожності та складнощів із відновленням.
– Наші глибинні інтерв’ю показали, що журналістам потрібні психологи, які розуміють реалії роботи редакції та специфіку репортажів. Декілька респондентів зізналися, що робота зі спеціалістами, які не враховували цей контекст, іноді поглиблювала стрес замість того, щоб допомагати, — зазначила дослідниця.
На завершення презентації Валерія розповіла про подальші кроки розвитку проєкту. Одним із них є створення спеціальної онлайн-платформи, покликаної поширити результати дослідження та практичні напрацювання українських журналістів. За задумом, платформа має стати не лише ресурсом для українських медіа, а й майданчиком обміну досвідом із міжнародною професійною спільнотою.
Практики підтримки психологічної стійкості
Перша секретар Ліна Кущ під час дискусії наголосила, що протягом багатьох років у професійному середовищі існував стійкий стереотип про журналіста/-ку як людину, що повинна бути постійно готовою до роботи, витримувати високі навантаження і не демонструвати емоційної вразливості. За її словами, така модель очікувань формувала хибне уявлення про журналістів як про «супергероїв».
– Журналісти у свідомості багатьох людей завжди готові прийти на допомогу, на зв’язку 24/7, постійно в гарному настрої, наповнені енергією ентузіазмом та емпатії. Якщо журналіст/-ка дозволяє собі відпочити або дотримуватися балансу між роботою та життям, його (її) сприймають як слабкого/-ку, — пояснила вона.
Ліна Кущ зазначила, що протягом тривалого часу в журналістській спільноті було не прийнято відкрито говорити про психологічні труднощі чи звертатися по допомогу до фахівців. Навіть після початку повномасштабного вторгнення тема ментального здоров’я ще певний час залишалася стигматизованою. Ситуація почала поступово змінюватися лише тоді, коли наслідки професійного виснаження почали безпосередньо впливати на робочі процеси і стали помітними для самих редакцій.
– За останні роки ситуація змінилася: проблеми стали видимими, і наслідки почали впливати на ефективність роботи, а досвідчені журналісти буквально за ніч покидали професію, — пояснила перша секретар.
Практики підтримки в редакціях під час війни
Окрему частину обговорення Ліна Кущ приділила практичним рішенням, які українські редакції почали впроваджують у відповідь на психологічні виклики воєнного часу. На думку журналістки, одним із ключових принципів стала більша гнучкість у розподілі робочого навантаження, а також регулярні емоційні «чек-апи» всередині команд.
– Нині чимало журналістів можуть передати свій настрій одним емодзі або словом, що сигналізує колегам, кому сьогодні потрібно більше уваги, а хто не готовий працювати з травматичним контентом, — пояснила вона.
Подібні інструменти, за словами Ліни Кущ, особливо важливі для редакцій у регіонах, які знаходяться поблизу зони бойових дій. У цих умовах журналісти не лише висвітлюють події війни, але й самі живуть у середовищі постійної небезпеки. Саме тому в командах сформувалася нова культура взаємної підтримки та уважності до безпеки. Приміром, перед тим, як писати повідомлення чи листа, важливо перевірити безпеку міста, де перебуває колега, і поцікавитися його (її) станом.
Соціальна підтримка та відновлення
Ліна Кущ також підкреслила важливість соціальної взаємодії для журналістів, які через війну були змушені залишити свої домівки. За її словами, для багатьох переселених медійників саме професійна спільнота стала основним джерелом підтримки та відновлення соціальних зв’язків. Як приклад вона розповіла про діяльність Запорізького центру журналістської солідарності, де регулярно проводять зустрічі для журналістів-переселенців. Там організовують арт-терапію, консультації з психологами та професійні заходи, що допомагають колегам відновлювати відчуття спільноти та професійної ідентичності.
Навіть складні обставини можуть ставати моментами для підтримки і спільного відновлення. Зокрема, під час тривалих відключень електроенергії групову психологічну сесію в центральному офісі Спілки доводилося проводити при свічках, що створювало незвичну, але теплу атмосферу для спілкування.
Міф про «емоційно непохитного журналіста»: глобальний контекст
Гевін Різ, старший радник з навчання та інновацій у Глобальному центрі травми й журналістики, який особисто консультує проєкт, підкреслив: ці питання не обмежуються Україною. На його думку, популярний міф про журналіста/-ку як емоційно стійку людину, котра спокійно фіксує смерть і руйнування, не відповідає дійсності: «Журналісти по всьому світу, які висвітлюють смерть, травми чи кризи, стикаються з травмою. Необхідно мати інструменти, які допомагають працювати з таким матеріалом без шкоди для себе та для тих, кого ви інтерв’юєте».
Експерт пояснив, що стикаючись зі стресовою ситуацією, люди часто відчувають ізоляцію, беруть всю відповідальність на себе і не прагнуть просити допомоги. Тому, на його думку, організації мають впроваджувати формалізовані практики та процедури, які підкреслюють важливість соціального зв’язку, обговорення проблем із колегами та взаємної підтримки. Резильєнтність, додав Гевін, – це не просто природна якість, а серія звичок, практик і процедур, що має постійно підтримуватися в команді.
Гевін Різ також звернув увагу, що при спілкуванні із людьми, які пережили травму, журналісти можуть «вбирати» їхні страхи, провину та безнадію. Це може призводити до етичних помилок: наприклад, медійники можуть обіцяти те, що неможливо виконати, або ненавмисно ставати «фальшивим другом». Щоб уникнути таких ситуацій, кожен/-на, хто працює з травматичними історіями, має бути обізнаний у питаннях травми, усвідомлювати ризики та мати можливість обговорювати складні моменти, піклуючись при цьому про власне психічне здоров’я.
Висновки та рекомендації
Панель показала, що психологічне здоров’я журналістів прямо впливає на якість висвітлення конфліктів та чутливих тем. Організаційні практики, підтримка колег та увага до власних меж дозволяють не лише зберегти команду, а й формувати унікальні методи стійкості, які можуть бути прикладами на міжнародному рівні.
Короткий підсумок успішних практик з підтримки ментального здоровʼя всередині редакцій, визначених НСЖУ:
- Емоційні перевірки стану колег та гнучке розподілення робочого навантаження
- Неформальні чати та підтримка у форматі колега-колезі
- Обговорення пережитого після важких завдань або подій
- Індивідуальні та групові сеанси з психологами
- Арт-терапія, фізична активність, прогулянки на природі
- Використання гумору та соціальних заходів як способів подолання стресу
- За можливості обмеження робочого часу онлайн для збереження балансу між роботою та особистим життям
Підвищуйте стійкість та професійні навички — приєднуйтесь до групи психологічної підтримки медійників!
Протягом 2025 року Національна спілка журналістів України у співпраці з Офісом Дій провела 10 зустрічей групи психологічної підтримки для працівників центрального офісу та членів Спілки. Формат об’єднує тілесні практики розвантаження, арт-елементи та групову роботу з фаховою психологинею, а теми визначаються за запитами учасників. За рік такі зустрічі допомогли підвищити компетентності близько 40 медійників, які працюють із чутливими темами. Через успіх ініціатива продовжується у 2026 році. Наступна зустріч відбудеться наприкінці березня. Щоб забронювати місце, звертайтеся до організаторки групи психологічної підтримки Лариси Портянко за телефоном +38 063 478 5876 (WhatsApp). Зустрічі відбуваються щомісяця протягом року.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: