«Наддністрянська правда» виходить у Овідіополі Одеської області з 1939 року. Проте рік 2022-ий може стати останнім у її історії. Колектив редакції скоротився до трьох осіб, які працюють на чистому ентузіазмі, аби лиш газета виходила. Щоб вберегти видання, вкрай потрібна фінансова підтримка.
– Нашу ситуацію найправильніше називати словом «виживання», – сказав у коментарі НСЖУ головний редактор видання Віталій Добровольський. – Обсяг газети довелося скоротити з 8 до 4 сторінок, усі вони тепер – чорно-білі. Доходи від реклами впали відсотків на 85, а то й більше. У зв’язку з війною суттєво знизився й тираж, а відповідно – і доходи від передплати.
Газета має свій сайт, але підтримувати його не може, оскільки коштів на оплату послуг відповідного фахівця – катма. Тому доводиться обходитися сторінкою у фейсбуці.
Із семи осіб колективу наразі працюють троє: довелося відмовитися від послуг прибиральниці, двоє журналістів виїхали за кордон, верстальника 12 березня мобілізували у Збройні сили. Працювати в редакції залишилися головний редактор (він же директор, журналіст, а тепер і верстальник), менеджер з реклами (вона ж коректор) і бухгалтер.
Головний редактор каже, що робота над виданням газети проходить в екстремальних умовах.
– Сам збираю матеріали, сам пишу і сам верстаю, – каже Віталій Добровольський. – Дівчата (спасибі їм!) допомагають як можуть: підшукують матеріали на дайджестові блоки, поради господиням тощо.
«Наддністрянська правда» виходить, але діяльність колективу ніяк не можна назвати бізнесом, оскільки вже кілька місяців двоє із трьох його членів працюють… цілком безкоштовно. Пів мінімальної ставки отримує тільки рекламниця, хоч насправді вона працює, по суті, за двох.
– Мене виручає те, що я за віком маємо пенсію, – каже Віталій Якович. – Бухгалтер виживає як може.
Ще кілька днів тому на рахунку видання було 3600 грн. За друк номера, який вийшов, заплатили 2600 грн, ще 1000 грн залишилося а наступний номер. Редактор сподівається, що за наступні кілька днів за публікацію оголошень удасться назбирати ще 1600 грн.
– Ось у такому режимі й працюємо – від номера до номера, – каже Віталій Добровольський. – Як будемо зимувати – я собі не уявляю. Минулої зими газовим опаленням ми не користувалися, бо уже маємо борг. Трохи грілися електрообігрівачем. Але чи зможемо цьогоріч дозволити собі навіть це – не знаю… Навряд чи. Питання про передплату на наступний рік поки що не стоїть: ми не зважуємося звернутися до пошти про включення до передплатного каталогу, оскільки не знаємо, чи будемо виходити далі. Не можемо на себе взяти перед людьми зобов’язання, які не зможемо виконувати.
Єдиним сподіванням, за словами редактора, є створення в Україні фонду підтримки українських медіа, розробка критеріїв надання такої допомоги з урахуванням поліграфічних та інших витрат друкованої преси.
– Якщо у прифронтових містах і містечках редакції залишилися без жодної матеріальної бази, то в нас це питання не стоїть – ми маємо все необхідне обладнання, причому нове: до війни могли собі дозволити оновлювати редакційне обладнання. Більше того, ми навіть виконували замовлення як підприємство малої поліграфії (зараз, на жаль, ці послуги нікому не потрібні), – каже Віталій Якович. – Аби зберегти газету, ми потребуємо зовсім невеликої фінансової підтримки – на друк і невеличку зарплату працівникам. Дуже сподіваємося на підтримку міжнародних донорів.
