«На сцені міг говорити про прості істини»: убитий російськими окупантами Павло Лі незадовго до загибелі зумів «знайти себе»… «Главком» публікує третю частину спецпроєкту НСЖУ про відомого українського артиста і телевізійника, вбитого російськими окупантами.
Першу частину спецпроєкту «Останні дні Павла Лі. Правдива історія» читайте на «Главкомі» або передрук на сайті НСЖУ. Друга частина – на «Главкомі» або на сайті НСЖУ.
Майже все своє 33-річне життя Павло Лі прагнув знайти справжнього себе: працював актором, телеведучим, режисером дубляжу, педагогом, намагався співати й готувати витончені страви. Люди, які близько знали Павла, розповіли, що ніколи не зустрічали настільки різнобічно і повноцінно розвинутих людей. А незадовго до того, як його вбили російські окупанти, Павло сказав, що нарешті відкрив секрет, як бути такою людиною, якою він хотів стати.
Життя Павла Лі та його трагічне завершення – це не лише історія блискучого таланту, що обірвалася на своєму початку. Це також – історія українця, який просто хотів жити і працювати, реалізовувати себе, будувати плани на майбутнє. Павло загинув 6 березня 2022 року від куль осатанілих російських солдат на задньому сидінні автомобіля в Ірпені під Києвом…
Любив запах театральних завіс…
«Народився 10 липня 1988 року в місті Євпаторія, Крим. Ім’я отримав напередодні свята Петра і Павла, хоча спочатку дитину хотіли назвати Робертом, – розповів у своїй автобіографії Паша Лі. – Батько – Лі Роман Миколайович, музикант… Мати – Лі Марія Василівна, майстер спорту міжнародного класу в гірському спорті, закінчила Культосвіту в місті Калуш на Івано-Франківщині, хореограф»…
«Паша був нашим єдиним сином, – розповіла Національній спілці журналістів України Марія Лі. – Ріс дуже розумненьким. Спочатку думала, що він стане спортсменом, як я. Але коли йому виповнилося років шість, стало очевидно, що в нього схильність не до спорту, а до театру. Вже в садочку він грав на святкових ранках головні ролі… Одного разу ми з ним були на дитячій виставі. Коли вона закінчилася, Павло піднявся на сцену, підійшов до завіси і став вдихати її запах…»
Уже в початкових класах Паша став відвідувати репетиції дитячого театру «Золотий ключик». Його першою роллю став… тарган у виставі «Муха-цокотуха». У своїй автобіографії актор згадував, що театр став для нього «свого роду притулком від сірості й повсякденності», адже там він «жив у своєму світі». Фінансові проблеми в родині не раз змушували Пашу після школи йти не на репетицію, а на ринок, щоб допомогти батькові продавати овочі, або до євпаторійського зоопарку, де він доглядав за тваринами.
«Одного разу він отримав невеличку епізодичну роль у фільмі «Син хана», – згадує Марія Василівна. – Тоді Паша заробив свої перші гроші, чим дуже пишався».
У 2000 році Павло почав освоювати класичну хореографію в Театрі пластичної драми. Тут він зіграв хулігана у своїй першій танцювальній виставі – «Панянка та хуліган».
Одного разу в Євпаторію приїхали зі столиці представники Київської дитячої академії мистецтв – вони запросили Павла до себе на навчання. «Ви постійно зайняті й не бачите, якою талановитою росте ваша дитина, – сказали Марії Василівні кияни. – Не обрубуйте їй крила!» Йшлося про приватну школу, навчання в якій коштувало недешево. А ще ж переїзд до Києва потребував і оренди квартири. Але слова про талант сина настільки глибоко запали матері в душу, що вона покинула відносно усталене життя в Криму і разом із сином перебралася до столиці.
«Ніколи не пізно випробовувати нове…»
У 2004 році Павло отримав свою першу повноцінну кінороль – в українському трилері «Штольня». Згодом актор згадував, що йому, скромному хлопцеві, який підробляв тим, що роздавав поблизу станцій метро рекламну газету, було дуже цікаво грати свою повну протилежність – «мажорчика»-студента Дена.
Своєю роллю в «Штольні» Павло впевнено заявив про себе як про перспективного талановитого актора, проте не можна сказати, щоб вона відкрила перед ним усі двері.
«Підробляв у клубах танцюристом, знімався в рекламах, був піратом та Дідом Морозом на дитячих святах», – писав Павло про цей період у своєму житті. Ще одним випробуванням своїх можливостей для Павла стала участь у 2009 році в співочому проєкті «Фабрика зірок-3». Участь у конкурсі не стала для нього надто успішною, але він познайомився із відомою українською співачкою Анастасією Приходько, яка доклала чимало зусиль, щоб віра молодого виконавця в себе стала міцнішою. З Приходько вони записали в дуеті пісню «Твоє серце». За словами самого Павла, співпраця зі співачкою зробила його «окриленим».
Усе своє життя Павло Лі намагався знаходити нові й нові застосування своїм талантам. «У 2022 році мені хотілося б стати кухарем, актором, блогером, телеведучим, тому що ніколи не пізно випробовувати нове…» – сказав він в у передачі «День вдома» телеканалу «Дім».
«Працювати на телебаченні ведучим Павлові дуже подобалося, – розповідає Марія Лі. – У нього весь час виникали якісь ідеї. Бувало, запрошував мене розповісти про Карпати, поговорити з режисером Ахтемом Сеітаблаєвим…»
«Робота ведучого для Паші була новою й надзвичайно його цікавила, – розповіла НСЖУ подруга Павла Еллона Біргер. – Він дуже радів цій своїй новій діяльності. На жаль, довго пропрацювати ведучим йому не судилося…»
Проте основною творчою діяльністю для Павла Лі залишалося акторство. У двох виставах, які було показано на багатьох українських сценах, Павло грав разом із Адою Роговцевою. Одну з цих вистав, «Соломон у спідниці», де Лі грає головну роль, більше не показують. Замінювати Павла іншим актором ніхто не хоче…
«Все, що б я не робив у своєму житті, – це шлях до успіху для мене і моєї родини. Сцена завжди була для мене найкращим місцем, де я можу бути будь-ким, говорячи про прості істини, навіть дурнем, блазнем, якщо знадобиться, і для мене це найвища нагорода! – писав Павло. – Доля не сліпа, і я вдячний їй за це. Більше, ніж переконаний… Все набагато вище…»
Крім театру, Павло багато грав у кіно (напевне, найвідомішою його роботою стала роль у містичному трилері 2013 року «Тіні незабутих предків»), займався також кінодубляжем. Став режисером дубляжу в великому англомовному проєкті, замовленому мексиканською компанією (було завершено тестову серію).
Здобувши успіх на сцені та в кіно, Павло започаткував власні курси театральної майстерності.
«Це були не просто професійні курси, – розповіла Еллона Біргер. – Пашине викладання було тісно пов’язане з психологією, розкриттям особистості, таланту». На курси до Павла записувалися не лише актори, а й люди, які бажали змінити своє життя, зробити своє внутрішнє «я» більш розкутим. Зокрема, було багато бізнесменів.
«На курсах відбулося два «запуски», – розповіла НСЖУ відома актриса, подруга Павла Катерина Буцька. – Коли Паша зателефонував, щоб привітати мене з новим 2022 роком, розповів, як хоче вдосконалити ці курси. Зокрема, вони мали стати і дорослими, і дитячими».
За словами Буцької, ще в академії мистецтв, де вони вчилися разом з Павлом, їхній викладач Володимир Павлович Андрєєв казав, що Павло Лі може стати дуже гарним педагогом з акторської майстерності.
Робота актора пов’язана зі злетами і падіннями, і йому дуже важко пережити періоди, коли не запрошують на зйомки. «Важкі часи ми завжди переживали разом, – розповідає мама Павла. – Намагалися кудись поїхати або просто частіше спілкуватися».
Друзі та близькі Павла кажуть, що в останні роки його кар’єра різко пішла вгору. Він знявся у фільмах «Смак свободи», «Мирний-21», були затверджені ролі на майбутній знімальний сезон. Катерина Буцька каже, що в розмові на Новий рік Павло сказав їй, що в тривалих пошуках себе нарешті досягнув важливих результатів. «Акторська професія – доволі травматична для душі, – каже актриса. – Інколи ти можеш втратити віру в себе. Таке буває в кожного, було й у Паші. Але під час тієї розмови він сказав мені: «Катю, я нарешті зрозумів, я відкрив секрет, як бути таким актором, такою людиною, якою я хочу бути!» Я була дуже рада за нього, бо інколи пошуки себе тривають усе життя.
Останній із фільмів, у яких знявся Павло Лі, ще не вийшов на великі екрани. Це стрічка Ахтема Сеітаблаєва «Мирний-21», яка розповідає про подвиг луганського прикордонного загону в 2014 році.
«На знімальний майданчик він приносив смаколики, які сам готував, і пригощав ними своїх друзів: це печиво, яке називається «пашалішкі», – згадував згодом у коментарі «Iroom» актор Максим Девізоров, який знімався у «Мирному-21» разом з Павлом. – І це найкраще його характеризує».
Поширені в мережі фотографії Павла у військовій формі – саме зі зйомок цієї картини. Публікуючи на своїй сторінці в соціальній мережі епізод із «Мирного-21», Павло написав: «Вистояли у 2014 році – не здамося і зараз! Слава Україні!»
«Умів знайти підхід до кожного»
У житті Павла Лі було кілька історій кохання. Про одну із них – дитячу платонічну любов до дівчинки Вести, яка в дитячому театрі грала Муху-цокотуху, – Павло свого часу розповів у інтерв’ю «Новому каналу».
Останнім коханням стала хореограф Еллона Біргер. «У нас із ним була дуже дивна й заплутана історія, – розповіла Еллона. – Ми були парою в 2016-2017 роках. Потім з певних причин вирішили розійтися, але залишилися близькими друзями. Я за цей час встигла вийти заміж, народити дитину, розлучитися… А буквально за пару місяців до загибелі Паші ми вирішили знов бути разом».
Еллона каже, що дуже мало зустрічала в своєму житті таких світлих, доброзичливих і життєлюбних людей, як Павло. Відзначає вона і його патріотичну проукраїнську позицію.
«Навколо Паші завжди збиралося велике коло людей. Він умів знайти підхід до кожного, і є багато людей, які могли б сказати вам, що Паша – його рідна душа, – каже Еллона. – Він кожного вмів відчувати. Кожного по-різному і по-своєму. Він був дуже духовною і душевною людиною. Паша все вмів: грав, співав, танцював, готував їжу… Я практично не зустрічала таких різнобічно і повноцінно розвинутих людей».
Із акторкою Катериною Буцькою Павло був знайомий з юності. «Ми дружили до самої його загибелі, він був хрещеним батьком моєї доньки Валерії. Паша загинув у її день народження… Уявляєте? – каже Буцька. – Паша був не формальним хрещеним, він мав глибоку віру, відвідував церкву. Попри свою світську професію і відповідний спосіб життя, Паша дотримувався постів, знав молитви на пам’ять, слідкував за тим, щоб його хрещеники сповідувалися і причащалися. Міг прийти на церковну службу задовго до її початку, щоб прибратися в храмі. Але не можна сказати, що Паша «з головою пірнув» у релігію. Він умів і відпочивати: ходив на дискотеки, на веселі вечірки з однолітками.
За словами близьких людей Павла, в останні роки він будував багато планів: і щодо кар’єри, яка стрімко йшла вгору, і щодо сім’ї, і щодо подорожей…
«Друзі пізнаються в біді, – каже Марія Лі. – Пашині друзі виявилися справжніми. Як вони мене підтримали у найважчі дні, коли Паші не стало! Особливо, Еллона Біргер, Ірина Басараб і Ярослава Тугович: і висилали мені гроші, і допомагали шукати його тіло, і потім поховати його…»
У волонтерському штабі, де з початком повномасштабної війни працював Павло Лі, відзначають його товариськість і відсутність «зірковості». «Я навіть не знав, що він актор, відома особистість, – розповів волонтер Тарас Мельник. – Про це я дізнався вже після його загибелі, з новин. Просто займалися спільною справою, спілкувалися на різні теми, жартували…»
Волонтерка Ірина Мигитко погоджується: «Я теж не знала, що Паша – настільки відома людина. Я йому сказала: «Пашо, в тебе таке знайоме обличчя, я тебе десь бачила». А він відповів: «Мабуть, по телевізору… Трохи у фільмах знімаюся». Він був гарною людиною, з ним приємно було спілкувалися. Один раз увечері співали разом, записували невеличке відео на згадку…»
«Паша був дуже вдячним сином, – каже Марія Василівна. – Одного дня він сказав мені: «Мамо, я б хотів, щоб ти могла ще якось влаштувати своє життя. Щоб ти жила не тільки заради мене. Я назбирав грошей. Купи собі квартиру!» Я знайшла помешкання в Ірпені, і він мені його придбав. Натомість, сам Паша залишився на зйомній квартирі на Троєщині. Власного житла в нього не було, тому реєстрація в Павла так і залишилася кримська… Хоча нашу квартиру після 2014 року забрали.
Але так вийшло, що в період коронавірусної епідемії мама Марії Василівни Анна Олексіївна почала хворіти, і жінка вирішила поїхати до неї, в рідну Ворохту на Івано-Франківщині. Квартира в Ірпені звільнилася, і Марія Василівна запропонувала Павлові пожити там. Тож останні три роки він мешкав під Києвом. Увесь цей час актор фінансово підтримував маму і бабусю й намагався наскладати кошти на власну квартиру в столиці.
«Нарешті йому це вдалося… Але тут розпочалася війна», – розповідає Марія Василівна.
R.I.P.
З початком широкомасштабної війни Павло пішов у Ірпінську міську раду й попросив, щоб його взяли в тамтешню волонтерську групу. Волонтери приймали дзвінки від людей, реагували на різні критичні ситуації, розвозили гуманітарну допомогу літнім людям, хворим, багатодітним сім’ям, які залишилися в місті й не могли про себе подбати.
5 березня, у волонтерський штаб надійшла інформація, що в Ірпінь зайшли рашисти. Зникла електрика, розпочалися масовані обстріли. Волонтери мусили припинити розвозити гуманітарку. Всі разом заночували в квартирі радниці міського голови, депутатки міськради Віолети Дворнікової. Наступного дня, 6 березня, мали евакуйовуватися. Але Павло Лі, Ірина Мигитко і Тарас Мельник вирішили з’їздити до своїх домівок. Тоді ніхто не знав, що ту частину міста, куди вони вирушили, було вже окуповано…
Повернулися тільки Ірина і Тарас. Вони повідомили, що російські військові розстріляли Павла під час руху автівки вулицею міста. За кілька днів волонтерові Максиму Шевченку вдалося розшукати і вивезти з Ірпеня тіло вбитого Павла Лі. Мама Павла забрала тіло в Карпати, де у місті Ворохта його 18 березня поховали за християнським звичаєм.
Указом президента від 6 червня 2022 року актора та телеведучого Павла Лі за поданням НСЖУ було нагороджено з нагоди Дня журналіста орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороду матері загиблого вручив особисто Володимир Зеленський. «Тримайтеся…» – сказав глава держави Марії Василівні.
«Я тримаюся, але насилу… – каже мама Павла. – Дуже важко бути одною з хворою мамою на руках, без єдиного нашого годувальника…»
Марія Василівна ініціювала встановлення в Ірпені меморіального знаку у пам’ять про Павла. Проєкт розташування меморіалу на місці, де загинув Павло, уже погоджено з міською радою. Сприяння і допомогу у встановленні пам’ятного знаку пообіцяли представники обласної влади та мер Ірпеня Олександр Маркушин…
А провулок Московський в Києві тепер має ім’я Павла Лі.
Максим Степанов, служба інформації НСЖУ
Фото: Ірини Бесараб, Марії Лі, Катерини Буцької, Еллони Біргер, Єлени Лаби
