7 червня, о 9-й ранку, в Києві відійшов у засвіти Українець, який на межі тисячоліть своїми бестселерами “Країна Моксель, або Московія”, “Москва ординська”, “Україна-Русь: історичне дослідження” здійснив революційне розвінчання брехливої московської історіографії, на що не стало сил навіть цілим академічним інститутам НАНУ з номенклатурними компіляторами на чолі, — член Національної спілки журналістів України Володимир Білінський.
Фіно-угорське коріння Московії
Розуміючи важливість донесення історичної правди про походження Росії та «три братні народи», Володимир Білінський уважав вкрай важливим опублікувати свої дослідження найперше російською мовою. З цього і почалося його тріумфальне сходження на Голгофу антиросійської боротьби.
Один за одним розходилися наклади перших книг В.Білінського «Страна Моксель» (2002), «Открытие Великороссии» (2004), «Страна Моксель, или Открытие Великороссии» (у трьох томах, 2006). Вони відіграли величезну роль не лише у національному самоусвідомленні українців, але й відкрили очі багатьом російськомовним на історичні факти, замовчувані або фальсифіковані упродовж століть московськими істориками.
У перелічених творах автор неспростовно довів фіно-угорське коріння російської цивілізації, не залишивши каменю на камені від офіціозної версії слов’янського «триєдиного» народу, яку дотепер так полюбляє пропагувати головний ідеолог РФ.
На конкретних фактах і прикладах читачі могли самостійно усвідомити, що не одне століття відбувалися «планове коригування», вихолощення, зачистка та перекручування старовинних історичних джерел. Науково доведеним і неспростовним був висновок В.Білінського: «Уся російська і навіть європейська історичні науки сповідують думку про „незалежний розвиток Московії“ в Золотій Орді. Однак це ― московська брехня… Це був звичайний улус єдиної держави…».
Білінський доводить, що російські «класичні» історики Карамзін, Соловйов, Ключевський послідовно творили міфологію великоросійської держави, маючи за мету довести:
- що нібито росіяни — слов’яни;
- що нібито Ростово-Суздальсько-Рязанська земля входила до складу Великого Київського князівства;
- що нібито Москву заснував князь Юрій Долгорукий 1147 року;
- що нібито князь Олександр Невський народився у 1220 і брав участь у битві на річці Неві зі шведами в 1240 році, з німцями й естами в 1242 році на Чудському озері.
Письменник блискуче викрив кухню наукових підробок і брутальної брехні на підставі документальних джерел, знайдених ним у російських архівах і бібліотеках, де він не одне десятиліття проводив кожну свою відпустку, інколи і власним коштом, вириваючись із Караганди.
Для позначення головної книги або художнього твору видатного письменника, ученого, філософа чи богослова використовують, не перекладаючи, вираз оpus magna або мagnum opus (від лат. Magnum — «великий», «значний» та opus — «діло», «діяння», «головний твір»). Мagnum opus Леонардо да Вінчі — «Мона Ліза», opus magnа Тараса Шевченка — «Кобзар».
Єдина прижиттєва нагорода Володимира Білінського — у номінації «За найкращу наукову роботу в інформаційній сфері» — Державна премія 2011 року імені Івана Франка, яку відкритим листом до Януковича сумнозвісний українофоб Толочко вимагав відкликати… Але не вдалось.
Удостоєна поважної премії книга Володимира Білінського «Країна Моксель, або Московія» і є його оpus magna.
Невідоме про «епатажного» автора
Про самого Володимира Білінського, не раз заздрісно названого псевдовченим, епатажним істориком, невиліковним українофілом, немає великої бібліографії. Біографічні дані зовсім скупі: після закінчення навчання у школі селища Дунаївці на Хмельниччині, пробував вступити до факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а там його чи то не прийняли, чи відмовили… Закінчив 1959 року мостобудівельний факультет Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту (тепер Дніпровський національний університет залізничного транспорту).
За розподілом юнак поїхав до Казахстану. Переважно жив і працював у Караганді, де пройшов шлях від майстра до начальника главку, члена Колегії Держбуду Казахстану. Будував мости на всіх автомагістралях і залізницях Центрального Казахстану, на Казахстанській магнітці, на каналі Іртиш-Караганда, на шахтах Карагандинського вугільного басейну. У 1999 році повернувся на Батьківщину.
Лише в останній його прижиттєвій книзі “Журавлі. Переосмислення новітньої історії України” відкрилась завіса таємничості над чільними фактами біографії, від шляхетського походження роду Білінських до доленосних зустрічей із Остапом Вишнею та Миколою Плав’юком…
Видавничий дім журналу «Пам’ятки України» спільно з Львівським «Меморіалом» імені Василя Стуса підготував до видання 10-томник творів В.Білінського, в якому й останні історичні дослідження автора, і карколомні автобіографічні історії, і спогади про сучасників.
Не оминув у своїх невиданих публікаціях Володимир Білінський і кримську тематику, включаючи безпідставну і нахабну анексію півострова, а також її передісторію.
…Відійшов у вічність видатний український письменник-дослідник, журналіст Володимир БІЛІНСЬКИЙ. Останні роки він був серед активу Київської організації НСЖУ, тісно співпрацював з колективом Університету «Україна», академіком Петром Таланчуком та Іриною Грабовською-Таланчук, викладачами і студентами кафедри журналістики, редакціями журналів “Пам’ятки України. Історія та культура”, “Визвольна боротьба”. Ми мали честь долучитися до підготовки до видання його останньої книги і 10-томника, який іще чекає на фінансування.
Пан Володимир заповів поховати його у рідних Дунаївцях на Хмельниччині.
Щирі співчуття родині! Вічна пам’ять, вічна вдячність українців!
Анатолій Сєриков
