У 2022 році Валерія Гетьман була студенткою другого курсу журфаку. На одному із заходів Запорізького Центру журналістської солідарності НСЖУ для майбутніх журналістів і медійників учасники приміряли бронежилети та каски й фотографувалися. Серед них була й Валерія. Тоді це була просто компанія студентів у захисному спорядженні, які зробили селфі на пам’ять, та просто цікавість до того, що таке журналістська робота в небезпечних умовах.
На фото 2026 року Валерія на зйомці – з мікрофоном у руках, у бронежилеті з написом PRESS і поруч із військовою технікою. Вона працює журналісткою телеканалу «МТМ».
І ще одна деталь: бронежилет на обох фото – той самий. Чотири роки тому Валерія приміряла його в Центрі разом з іншими студентами. Тепер бере цей же бронежилет в оренду в Запорізькому центрі журналістської солідарності, коли їде працювати на небезпечні зйомки.
Ми попросили Валерію подивитися на ці два фото поруч і розповісти, що змінилося за цей час.
– Коли дивишся на ці два фото поруч, що відчуваєш? Що змінилося в тобі за ці чотири роки?
–Коли дивлюся на ці два фото поруч, відчуваю передусім гордість за себе. Майже чотири роки тому я була студенткою і навіть уявити не могла, що колись справді працюватиму журналісткою. Перше фото зроблене під час зустрічі студентів з членами НСЖУ. Ми побачили бронежилети й вирішили просто сфотографуватися. Тоді це сприймалося як щось цікаве й незвичне: «О, бронік! Давайте сфотографуємося». Я одягла його просто заради кадру і навіть близько не думала, що через кілька років він стане частиною моєї професії».
– У студентські роки журналістика здавалася тобі професією для дуже підготовлених людей. Що змінилося зараз?
–У студентські роки журналістика здавалася мені професією для якихось надзвичайно освічених людей. Я думала, що журналіст – це дуже розумна, навчена, впевнена в собі людина, яка вміє все й може в будь-якій ситуації швидко зорієнтуватися. І я не була впевнена, що колись сама зможу так працювати. А зараз я цим займаюся. І, якщо чесно, десь усередині досі не до кінця вірю, що можу. Але просто беру й роблю.
Так само змінилося моє сприйняття бронежилета і каски. Раніше це було чимось дуже серйозним: журналісти їдуть в область, працюють у небезпечних місцях, одягають захист. Тепер це частина моєї роботи. Це стиль життя: сьогодні одна зйомка, завтра інша. А бронежилет просто додається до цього набору, коли цього вимагає ситуація.
– Що б ти зараз сказала собі – тій студентці з першого фото?
–Я б сказала: не бійся і пробуй. І якщо страшно – все одно пробуй. Мені здається, страх нікуди не зникає. Коли я тільки прийшла працювати на телеканал, у мене теж було багато думок: «Я цього не вмію. Як я буду це робити?». Але якщо постійно боятися, нічого не зміниться. Тому я б порадила тій дівчині не відступати, якщо їй щось справді цікаво. Якщо є іскра, інтерес, бажання – треба йти далі. Минув уже рік, відколи я працюю журналісткою на телеканалі. І зараз я дуже рада, що колись все ж таки зробила цей крок.
За чотири роки змінилося не лише те, що відбувається навколо Валерії. Змінилася і вона сама. Те, що колись було реквізитом для фотографії, тепер частина її робочого дня. І той самий бронежилет, який Валерія вдягала студенткою, сьогодні знову стає їй у пригоді.
Взяти його в оренду, як і інше захисне спорядження, можна в Запорізькому центрі журналістської солідарності.
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Дарʼя Зирянова, фото: особистий архів Валерії
