Оргтехніка забезпечила стійкість, допомогла відновити журналістську діяльність
Національна спілка журналістів України влітку 2022 року отримала донорську підтримку від міжнародних партнерів і змогла закупити для журналістів 20 ноутбуків. Пріоритетно техніка надавалася медійникам, які виїхали з тимчасово окупованих регіонів.
Для воєнного періоду – рік або два великий відтинок часу. У деяких учасників проєкту відбулися динамічні зміни у житті не пов’язані з професією, а хтось, завдяки отриманому обладнанню зміг забезпечити власну стійкість, відновити журналістську діяльність. Про це свідчать історії медійників.
Юлія Ольховська вважає, що ноутбук – найкращий друг журналіста
Один з ноутбуків, переданих за програмою медійникам, які постраждали від російської агресії, отримала Юлія Ольховська, журналістка, яка у 2022 році виїхала з окупованого росією Мелітополя до Львова.
Журналісти в окупації – у небезпеці. Впевнилася у цьому Юлія вже у березні 2022 року, коли о п’ятій ранку на порозі будинку, де мешкала родина Ольховських, з’явилися озброєні окупанти. Журналістку посадили у бус без розпізнавальних знаків і привезли на допит, який тривав п’ять годин.
– Наприкінці вересня 2022 року мені вдалося покинути Мелітополь. А невдовзі окупанти ввели обов’язкові перепустки для виїзду з міста. Не впевнена, що я змогла б її отримати. Так що в цьому плані, можна сказати, пощастило. Під час виїзду у мене була одна валіза і телефон, – каже Юлія. – У Мелітополі лишилися не тільки речі, зосталося все довоєнне життя.
Місцем тимчасового перебування журналістка обрала Львів. А допомогу у здійсненні професійної діяльності жінці надала Національна спілка журналістів України, членкинею якої Юлія є з 2008 року.
– На момент вимушеного переміщення я вже співпрацювала з Центром журналістських розслідувань. Коли головна редакторка Валентина Самар дізналася, що я виїхала з окупації без техніки, то розповіла, що НСЖУ надає техніку в користування журналістам, які опинилися в скрутній ситуації через повномасштабне вторгнення.
А вже у Спілці порадили звертатися до Львівського центру журналістської солідарності, в разі якщо потребуватиму будь-якої допомоги. Тож я вдячна тодішній керівниці Центру солідарності Богдані Стельмах, яка показала, що журналістська солідарність у Львові існує не лише на словах, а й у конкретних справах.
Журналістка зізнається: спілчанський ноутбук дав можливість ефективніше працювати, адже своїм коштом нову техніку вона навряд чи б скоро купила. І вже понад два роки ноутбук від НСЖУ завжди під рукою, як надійний друг.
До слова, як зазначила журналістка, і телефонний дзвінок із НСЖУ застав її якраз за ноутбуком, бо ноутбук – таки найкращий друг журналіста.
У Ірини Мартинової з’явилися нові можливості завдяки підтримці від НСЖУ
Донецьк, Дружківка, Краматорськ, Чернівці – різні міста на мапі України, де жила і працювала Ірина Мартинова разом з чоловіком Павлом Піскуном.
Успішно складалася їхня кар’єра у Донецьку. Обоє, як мовиться, на одній хвилі – медійники, молоді, амбітні, мали тисячу і одну ідею, готові братися за будь-яку, аби втілити у життя. Але миритися з встановленням окупаційного режиму у місті журналістська родина не змогла. Павло та Ірина категорично відмовилися від співпраці з окупантами. Схід України – рідний і дорогий для них край. Тож вирішили розпочати з нуля увесь побут у Дружківці.
– Працювали тоді у Краматорську, сусідньому місті від Дружківки, писали матеріали, знімали сюжети, хоча неспокій не відступав, – говорить пані Ірина. – Повномасштабне вторгнення рф не лишило шансів утриматися на Донеччині, воєнні дії наближалися, обстріли ставали все інтенсивнішими, медійникам з проукраїнською позицією загрожувала реальна небезпека. Як і багатьох внутрішньо переміщених осіб, нас прихистили Чернівці. Добре, що як і раніше, я продовжувала працювати у онлайн-виданні «Антикризовий медіа-центр», хоч і дистанційно. Але потрібно було трансформуватися, швидко опановувати нові навички у роботі. І тоді мене підвів ноутбук, серйозна поломка вивела його з ладу. Це дуже ускладнило життя.
Від медійника Іллі Суздалєва журналістка довідалася, що у Чернівцях масштабно розгорнув діяльність Центр журналістської солідарності НСЖУ, де збиралися журналісти, які переїхали у місто з різних регіонів України Сподіваючись на підтримку, звернулася до колег, розповіла про свою проблему з оргтехнікою. У відповідь почула, що Національна спілка журналістів може надати ноутбук. Потрібно було лишень написати заяву. Вона так і зробила. Невдовзі Ірина Мартинова працювала з новим ноутбуком, радіючи новим можливостям.
– Тоді ноутбук мені дуже придався, – каже медійниця. – Та не тільки тоді, увесь час з ним працюю. Влітку 2023 року ми з Чернівців переїхали до Черкас, бо тут відкрив свій офіс наш «Антикризовий медіа-центр». У чоловіка робота, як і раніше, дистанційна. І якщо у Чернівцях ми не чули вибухів чи звуків, коли летять «шахеди» або ракети, то у Черкасах такого вистачає. Але людина звикає до всього… Зараз наш Центр має великий грантовий проєкт про відновлення Луганської і Донецької областей. У мене теж роботи вистачає. Для того, щоб віддивитися відео для сюжетів, а також для спілкування з чиновниками місцевих військових адміністрацій, використовую Zoom на ноутбуці, все працює безвідмовно.
Олександр Кузмінський: «Потрібно шукати себе у новій реальності»
Олександр Кузмінський 24 лютого 2022 року, як і увесь колектив редакції корпоративної газети «Азовсталь», мав бути на оперативній нараді. Але десь о шостій ранку від керівниці проєкту працівники отримали есемес-повідомлення «Зібрання відміняється. Війна».
Неповні три роки життя після того дня можна вмістити у кілька стислих абзаців.
Місяць у підвалі, коли кожна доба як вічність, пронизана гуркотінням обстрілів. Прихід додому «деенерівців», допит Олексакндра і його брата. Виїзд з Маріуполя, оминаючи дорогою спалені автівки і тіла людей… Їхали і їхали, аби якнайдалі від війни. Чернівці. Зупинка. Уся родина – кілька поколінь у невеличкій квартирі, без особливих заощаджень.
Спроби знайти себе у новій реальності. Відновлення медичних документів, що лишилися вдома. Мова йшла про статус інваліда третьої групи через онкологію, яку вдалося побороти завдяки оперативному втручанню та видаленню важливого органу. Забюрократизована Чернівецька МСЕК після кількамісячної тяганини довідку видала, підтвердивши інвалідність.
Пошук роботи, будь-якої, але краще у медіа. Володимир Бобер, голова Чернівецької організації НСЖУ гостинно зустрів Олександра у Чернівецькому центрі журналістської солідарності. Під патронатом пана Володимира від Національної спілки журналістів України для Олександра Кузмінського надійшла цінна допомога – новенький ноутбук. Якраз те, що й потрібно для роботи. Олександр зрозумів, що не розучився радіти і дякувати людям за підтримку.
Сайт 6262 Слов’янськ Олександра до співпраці у рамках грантової програми. Здавалося, баланс знайдено. Володимир Бобер говорив маріупольському журналісту, що у Центрі журналістської солідарності є простір, де можна спокійно працювати,
Але грантова програма завершилася у квітні нинішнього року. Далі – безуспішні пошуки роботи. Все частіше приходили важкі думки про виїзд за кордон. Не одразу, але рішення прийнято – спробувати щастя у Німеччині. Не сподівався на манну небесну і не бажав існувати лише на допомогу для біженців. Вирішив почати з найпотрібнішого – вивчення німецької мови.
– Благо, завжди маю під рукою ноутбук, – каже Олександр. – Онлайн уроки не пропускав, всі завдання виконував. Можу похвалитися, що уже спілкуюся німецькою. І тепер надіюся, що вдасться знайти роботу. Аби бути більш конкурентоспроможним на ринку праці, опанував деякі напрямки роботи у сфері інформаційних технологій.
– Всі навчальні програми вивчав, працюючи за ноутбуком. Кардинально напрямок не міняв. Скажімо, графічна верстка – то моє, можу бути монтажером, а за освітою я режисер, – пояснює журналіст. – В Україні у сфері медіа знайти роботу складно, бо надто велика конкуренція. У Німеччині теж не все просто. Готовий працювати у Німеччині або в Україні онлайн. Маючи нагоду, хочу передати вітання колегам, з якими довелося працювати. Серед них багато класних людей! Думаю, мене добре пам’ятає і Михайло Бобер. Хочу подякувати йому й Національній спілці журналістів України, що забезпечують журналістам підтримку. Завжди з приємністю згадую, як комфортно працювалося у Чернівецькому центрі журналістської солідарності, і з сумом – рідний Маріуполь, – наголосив Олександр. І, головне – не втрачаю надію на краще.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
