Наприкінці березня 2022 року на дев’яносто другому році життя помер Микола Олександрович Шибик – заслужений працівник культури України, ветеран журналістики, в минулому редактор і активний громадський діяч, голова правління Спілки Журналістів України (1987–1990), член Національної спілки журналістів України з 1957 року.
Микола Олександрович Шибик народився 1 грудня 1930 року на Київщині в сім’ї лісника. Батька розстріляли нацисти 1943 року в урочищі Бабин Яр у Києві, мати залишилася з п’ятьма дітьми, серед них Микола був старшим.
Жив у селищі Боярка-Будаївка (до 1956 року це назва міста Боярка Київської області). Закінчив середню школу зі срібною медаллю. Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Київського державного університету, який закінчив 1954-го з червоним дипломом.
Працював кореспондентом, завідувачем відділу в газеті «Київська правда», згодом – на партроботі й був заступником голови Держкомвидаву УРСР. З грудня 1983 по вересень 1991 року – редактор республіканської «Робітничої газети».
Шостий з’їзд журналістів України 1987-го обрав Миколу Шибика головою правління Спілки журналістів України, він на громадських засадах очолював СЖУ до 1990 року. Як висуванець Спілки журналістів був народним депутатом СРСР (26 березня 1989 – 26 грудня 1991).
Автор книжки памфлетів «І гопак, і сльози, і любов», інших сатиричних творів, виданих під літературним псевдонімом Микола Чуй. Лавреат журналістських і літературних премій. Перебуваючи на пенсії, захопився фотомистецтвом – він автор низки фотовиставок, які неодноразово експонувалися також у конференцзалі творчої спілки.
НСЖУ глибоко сумує з приводу непоправної втрати і висловлює щирі співчуття рідним та близьким Миколи Олександровича.
Правління й секретаріат НСЖУ
