Журналіст і учитель інформатики з Криму Осман Аріфмеметов 29 січня виступив з останнім словом в російському апеляційному військовому суді міського округу Власиха
24 листопада 2022 року Південний окружний військовий суд засудив політв’язня з «другої Сімферопольської групи» до 14 років ув’язнення. Ми публікуємо його слово повністю з дозволу ГО «Кримська солідарність».
«Пропоную послухати, що пишуть у вироку, за яким мені було винесено 14 років позбавлення волі, судді Південного окружного військового суду у складі головуючого Корсакова та суддів Галкіна та Шендрікова. Я їх називатиму «трійка», як продовжувачів традиції переслідування за інакодумство, що склалося в Радянському минулому.
Ось що вони пишуть: «Слід зазначити, що численні об’ємні заяви, клопотання підсудних … з посиланням на матеріали кримінальної справи, докладні виступи підсудних … під час судового засідання, в яких підсудні наводять докладний аналіз матеріалів кримінальної справи з посиланням на конкретні томи, фактично свідчать про належне ознайомлення з ними, а заявлені клопотання та доводи підсудних – про явне затягування часу та зловживання процесуальними правами». Так трійка пояснює необґрунтованість твердження підсудних щодо порушення права на захист через не ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.
Трійка на власні очі бачила, як ми на кожному судовому процесі працювали з ручками в руках. Ми не байдикували, аж ніяк, засукавши рукави, старалися як у залі суду, так і в камерах, по поверненні. Саме цим пояснюються наші численні об’ємні виступи, клопотання, детальні аналізи матеріалів справи.
Хіба в обов’язок судді не входить спиратися виключно на надані матеріали у томах справи? Там є графік ознайомлення, підписаний слідчим, з чого випливає, що ми були ознайомлені лише з третьою частиною матеріалів, а про речові докази, аудіо та відеозаписи і не йдеться. У ході судового процесу, при дослідженні доказів звинувачення нам вдалося виявити величезний масив порушень. І це завдяки нашим старанням.
Для прикладу наведу стрімке дослідження відеоматеріалів у залі суду. Я записував усе, що бачив та чув. Так виявив монтаж відеозапису. На одному з відео тайм-код розпочинався з 13:00 та закінчувався до 22:00. Саме відео шестигодинне. Хіба може безперервний дев’ятигодинний запис вміститися у шестигодине відео? Ми звернули увагу судді на ознаки монтажу. Проте трійка проігнорувала цей факт і не наважилася поставити під сумнів дії, в даному випадку результати оперативно-розшукового заходу «Спостереження», оперативників ФСБ.
Усі виявлені порушення ми переносили на папір. Таку поведінку трійка оцінила як зловживання правом. Їхнє вузьке мислення навіть не здатне було поставити запитання: «Чому ці хлопці так стараються? Адже вони чудово розуміють, який буде результат». Так от я відповім. Справа в тому, що ми маємо почуття відповідальності за наш народ. Почуття відповідальності – емоційний стан людини, який штовхає до роздумів над пошуком шляхів вирішення проблем, що його турбують. Ми обмежені прийнятим нами ненасильницьким методом боротьби, але не обмежені у способах та формах у рамках цього методу. Так, одним із способів і є боротьба у правовому полі.
Детальні дослідження та аналіз слідчих дій, судового засідання на порушення ми фіксували для того, щоб російському суспільству та світовій спільноті показати, як шиють справи. Нехай світ побачить, як ФСБ фальсифікує докази боротьби з інакодумством. Як прокурори та судді допомагають у фабрикації справ. Силові структури, влада та ЗМІ намагаються нас виставити як небезпечних злочинців. Тим самим виправдати свої репресії в очах міжнародної спільноти.
Ми не злочинці та не терористи. Подивіться, як відбуваються судові процеси. Не вірте їм. Ми готові подати на розгляд зафіксований нами обсяг порушень. У Криму ніколи не було тероризму. Лише з приходом Росії на півострові почалася гонитва за неіснуючими терористами.
Для «геніїв» з-поміж суддів Південного окружного військового суду чуже поняття почуття відповідальності. Залишаючись безкарними, трійка не має відповідальності перед обов’язками, як однієї з гілок влади, перед суспільством та історією.
Намагатимуся показати, як кажуть, «на пальцях», як було сфабриковано кримінальну справу проти нас.
Кримський суд направляє оперативних співробітників ФСБ до мікрорайону Кам’янка міста Сімферополь. Оперів понесло зовсім на інший район, в іншу адміністративно-територіальну одиницю міста. Ми маємо документальні підтвердження від БТІ, Департаменту містобудування, а також особистих документів домовласника. Трійка вважала, що ФСБ увірвалися не до того будинку.
Усі висновки першої інстанції засновані на чутках та припущеннях.
Лише на основі виключення з доказів протоколу огляду, мали бути виключені і аудіо та відеозаписи, як і експертизи. Немає жодного доказу, що аудіо та відеозаписи були здійснені в той час і в тому місці, на яке вказує ФСБ. Суд вірить їм на слово. Чому? Які поза процесуальні відносини пов’язують суддів та слідчих ФСБ, що перші приймають від останніх докази лише на чесному слові? Те саме питання виникає вже по відношенню до експертів.
В умовах 21 століття можна за допомогою програмного забезпечення, що знаходиться у вільному доступі, синтезувати голос та обличчя. Підтвердження тому – наприкінці минулого року на прямій лінії з президентом питання ставив його клон. Клон мав голос, обличчя та характерні рухи властиві президенту. Чому трійка не перевірила аудіо та відео записи, які представила сторона звинувачення, на використання технології Дипфейка? Для безтурботних суддів технологія нейромереж занадто складна. Легше повірити ФСБ і не морочити собі голову.
Під час уважного вивчення матеріалів справи видно, що експерти фоноскопісти та фотопортретники є співробітниками відділу ФСБ. А експерти лінгвіст та релігієзнавець викликають сумніви у неупередженості та об’єктивності. Немає жодного документа, що пояснює появу стенограм. Стенограмами користувалися лінгвіст та релігієзнавець. Я маю на увазі документ, а не папірець, який витяг прокурор, коли ми вказали на невідповідність дат. Та й релігієзнавець «липовий», оскільки в матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує його спеціалізацію. Є лише диплом історика. І знову ми маємо повірити у ФСБ, що історик має освіту релігієзнавця?
У залишку ми маємо лише свідчення прихованих свідків. Тут необхідно звернути увагу на два факти:
1. Засекречування відбувалося на необгрунтоване прохання самих свідків. Про що говорить слідчий Махнєв С.В., який відповів у паралельній справі організаторів, що повірили на слово про побоювання свідків. З цієї причини вирішили засекретити.
2. Показання свідків ґрунтується на чутках. Про що вони говорили самі. Нібито хтось їм сказав, що дали присягу, що робили заклик та інше. Але важливо, що були свідками своїх слів.
То що це за свідки? Чому судді їм вірять? Чому судді перетворилися на бабусь біля під’їзду та обговорюють чутки? Чому вірять слідчим, прокурору та їхнім свідкам? А нам та нашим свідкам не вірять. Де ж рівність сторін? Де презумпція невинуватості? Де принцип верховенства права?
Вже давно для російської системи суддівства чужі ці принципи. Не дивно, адже ми всі стали свідками припинення кримінального провадження над бунтівником, який порушив понад 10 тяжких статей Кримінального кодексу РФ і відпускають його до Білорусі. Применшенням верховенства права Росія опустилася до рівня «бананової республіки».
У нас не знайшли ні зброї, ні планів захоплення, ні трупів, ні маршу на столицю для повалення влади. Ми жили та будували свої сім’ї, виховували своїх дітей у лоні нашої культури та традиції. Як ми це розуміємо, а не як нам вказують згори. Мабуть, цей факт і став основною причиною кримінального переслідування. Нас звинувачують у «злочині вираженому у формі думки», у контексті спільної боротьби з інакодумством у Росії. А судова система перетворилася на інструмент знищення альтернативних думок, думок, відмінних від влади.
Що стосується внутрішнього клімату, то ви самі станете свідками масового донесення, полювання на відьом і цілком очікуваної кривавої боротьби башт Кремля.
До нас ставляться як до терористів. ніхто не розуміється на справі. Лише дивляться на рішення суду. Хоча ми нікого не вбивали. Від нас ніхто не постраждав. Ми не терористи та не злочинці. Ми жили за принципом «немає чужого болю», приносили користь суспільству. За кухонні розмови та читання книг із самого першого дня до нас ставляться як до терористів. Утримують у в’язницях, у нелюдських умовах, порушуючи всі свої договори, зокрема IV Женевську конвенцію. Через таке ставлення вже загинув фігурант нашої справи Гафаров Джеміль. Серед літніх фігурантів є хворі, які потребують невідкладної медичної допомоги, перенесли інсульти.
Висловлюю подяку всім, хто всі ці роки підтримував мене та мою родину. Правозахисникам України та Росії, а також інших країн. Нашим адвокатам, журналістам. Дякую Френсісу Фукуямі за його ініціативу стати моїм голосом на світовій арені. Також хочу згадати українську письменницю Вікторію Амеліну, яка загинула під ракетним обстрілом у Краматорську. Вона взяла на себе відповідальність бути моїм голосом на українську аудиторію.
Висловлюю подяку активістам «Кримської Солідарності», які весь цей час надсилали нам передачі, писали листи з теплими словами, дбали про мою родину. І всім, хто просто переживав, пам’ятав та читав про нас, в’язнів Кремля, молитви.
————————-
