Канадський незалежний журналіст, член Канадської асоціації журналістів і PEN Canada Скотт Дуглас Джейкобсен утретє відвідав Україну — цього разу, за його словами, щоб зосередитися на людських історіях. У Львові він побував у Центрі журналістської солідарності НСЖУ, де мав розгорнуту бесіду з координаторкою центру Наталією Войтович. Матеріал опубліковано 3 березня 2026 року на сторінках північноамериканського видання The Good Men Project.
Скотт Дуглас Джейкобсен — журналіст із Ленглі (Британська Колумбія), засновник і головний редактор In-Sight: Interviews, автор понад 1800 публікацій на платформі The Good Men Project. Він є членом «Репортерів без кордонів» і регулярно публікує серію інтерв’ю з українськими експертами, дипломатами та громадськими діячами для міжнародної аудиторії. Свій перший візит до України у 2023 році він назвав ознайомчим, другий був зосереджений на політиці та правозахисті, а третій — нинішній — канадець присвятив людським історіям: профілям молодих журналістів, мистецьким осередкам та людям, які стоять за культурним відродженням країни в умовах війни.
«Сфери, де я можу зробити невеликий внесок, — це часто менш висвітлювані теми: культура, громадянське суспільство та людські історії — те, що не дає людям перетворюватися на клітинки в таблицях», — пояснив Джейкобсен мотивацію своєї поїздки.
Бесіда тривала довго й торкнулася широкого кола тем — від глобальної геополітики до побутових деталей життя у Львові під час блекаутів.
Джейкобсен прийшов у Центр журналістської солідарності з конкретними запитаннями. Передусім його цікавило, «що західні медіа розуміють правильно, що — неправильно, а що — не помічають взагалі» у висвітленні української теми. Він розпитував про характер російської дезінформації: якою вона була у 2014 році, як змінилася з початком повномасштабного вторгнення і якою є зараз. Окремо канадець порушив тему рейтингу свободи преси — чому Україна попри війну покращила свої позиції, а Росія опускається дедалі нижче. Його цікавила практична робота центрів солідарності та долі журналістів у російському полоні. І нарешті — людське: хто ті звичайні українці — пекарі, художники, музиканти, — які пішли захищати країну, і як розповідати їхні історії, не перетворюючи втрати на суху статистику.
Примітно, що Джейкобсен свідомо уникав позиції «мудрого спостерігача із Заходу». Він згадав канадські провали — зокрема бездіяльність під час геноциду в Руанді — і зазначив, що розуміє, наскільки дратує, «коли люди на Заході виголошують красиві промови, а потім мало що роблять». Говорячи про іноземних журналістів в Україні, він сказав: «Називати нас сміливими — недоречно. Ми обираємо приїхати і можемо обрати поїхати. Це нечесно порівнювати».
Наталія Войтович дала канадському колезі розгорнуту картину інформаційної війни. Вона наголосила, що багато європейських медіа роками називали агресію Росії на Донбасі «внутрішнім конфліктом», а після лютого 2022 року поширювали наратив, ніби маленька Україна не зможе вистояти. Реальність спростувала обидва штампи.
Координаторка центру простежила еволюцію кремлівської пропаганди: від «захисту російськомовного населення» — до відвертих заяв про «повернення російських земель». Вона навела особистий приклад: знайомий у Росії, начитавшись пропаганди, щиро запитав її, чому «Україна напала на Росію» — ролі агресора і жертви було повністю перевернуто. Войтович закликала іноземних журналістів серйозно вивчати історію регіону, а не покладатися на російські державні наративи.
Говорячи про свободу преси, Войтович була категоричною: для неї рейтинг Росії — «нижче нуля». Росія цілеспрямовано знищує журналістів, бо «журналіст може приїхати, побачити, що відбувається, повернутися в редакцію й опублікувати правду». Вона нагадала про Вікторію Рощину — українську журналістку, яка загинула в російському полоні.
Окремо Войтович зупинилася на тому, як Путін будував свою владу: спочатку знищив незалежну журналістику, потім зміцнив зв’язки з олігархами, а вже потім побудував систему патріотичної мобілізації. Тобто першою мішенню була саме вільна преса.
Значну частину бесіди Войтович присвятила практичній роботі мережі центрів журналістської солідарності НСЖУ, що й було особливо цікаво канадському журналісту, який прийшов безпосередньо до Львівського центру. Мережа виникла у 2022 році, коли медійники з окупованих та обстрілюваних територій масово переїжджали на захід. Одними з перших допомогу надали грецькі колеги — привезли їжу, ноутбуки, камери. Сьогодні шість офісів по всій Україні — у Львові (з присутністю в Чернівцях), Івано-Франківську, Києві, Запоріжжі, Харкові та Дніпрі — забезпечують журналістів захисним спорядженням за підтримки ЮНЕСКО, проводять тренінги з фактчекінгу, протидії дезінформації, журналістської етики та безпеки. Під час блекаутів центри працюють як коворкінги з електрикою та інтернетом.
Найемоційнішим моментом бесіди стала розповідь Войтович про свою двоюрідну сестру, яка у 18 років пішла на фронт медикинею і загинула за два дні до дня народження. Їй назавжди 24 роки, вона — Герой України. Войтович наголосила: коли медіа подають загиблих як статистику, втрачається найважливіше — людська історія.
Вона також описала повсякденну стійкість, яка вразила і самого Джейкобсена: дівчата, які несуть каністри з бензином для генератора, щоб кав’ярня працювала під час блекауту; люди, які готують їжу на вогнищі між будинками, коли електрики немає по 20 годин. «Для мене це все — частина одного спротиву», — сказала координаторка.
The Good Men Project — американське онлайн-медіа, засноване у 2009 році, яке публікує матеріали на теми етики, прав людини та громадянського суспільства і має широку міжнародну аудиторію. Скотт Дуглас Джейкобсен є одним із найактивніших авторів платформи та систематично висвітлює українську тематику для англомовного читача.
Інформаційна служба НСЖУ
