Трагічна подія сталася під час ротації на Харківському напрямку
У середу, 29 травня 2024 року, загинула 25-річна парамедикиня «Госпітальєрів» Ірина Цибух з позивним «Чека».
Як менеджерка проєктів Суспільного мовлення, львів’янка Ірина Цибух внесла вагомий внесок у розвиток регіональної журналістики і освітніх проєктів, зокрема, на Донеччині та Луганщині, та забезпечення незалежності українських медіа, інформує Суспільне.
Її роботу відзначали численними нагородами, серед яких премія «УП 100. Сила жінок» у категорії «Захисниці» та орден «За заслуги» III ступеня за визначний внесок у розбудову незалежного мовлення та захист нашої держави.
Повномасштабне вторгнення застало Ірину Цибух на сході України, повідомляє Суспільне. 22 та 23 лютого 2022 року в Покровську та Краматорську вона презентувала свій документальний фільм про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракує інклюзії. 24 лютого презентація мала відбутися в Сіверськодонецьку, а наступного дня — в Києві.
Але домівки героїв фільму Ірини Цибух опинились у російській окупації, а вона повернулася до лав добровольчого батальйону «Госпітальєри», де відбула кілька ротацій на передовій ще з 2014-го. У складі батальйону Ірина забезпечувала евакуацію поранених бійців із найгарячіших місць і надавала домедичну допомогу…
Про її загибель повідомили на сторінці «Госпітальєрів» у фейсбуці.
«Вчора під час ротації на Харківському напрямку не стало нашої Чеки — госпітальєрки Ірини Цибух. За кілька днів до свого дня народження. 01.06.1998 — 29.05.2024. У нас немає слів. Ніхто досі не вірить в те, що сталося. Це невимовний біль та неймовірна втрата не тільки для батальйону – для всієї України. Чека говорила: «Єдиний вибір про свободу в країні, де йде війна… єдина історія про волю в цьому контексті – це боротьба за цю волю», — йдеться у повідомленні.
«Госпітальєри» наводять і уривки із текстів Ірини.
«Війна – найгірше місце, де я колись була, але вона дає квиток у справжнє життя, у світ непідробної незалежності, вона таврує знання про скороминущість існування».
«Я нещодавно зрозуміла, що цей тренд на те, що ми всі скоро умремо, він досить високо вже звучить, і всі готуються рано чи пізно десь загинути. А коли маєш можливість повертатись до цивільного життя, то ти бачиш, що – окей, можливо пожити це теж може бути тенденцією непоганою. Я просто сама для себе це відкрила. І почала думати – ого, можна ще й пожить!»
«Хочу дітей. Хочу будинок. Хочу садити помідори… але війну закінчити найважливіше»
«Чи варте це суспільство вчинку полеглих героїв? Найважливіше – вчинок. Оповіді покликані навчити нас боротись за справедливість, карати зло і жертвувати собою заради інших. А якщо інші не вартували цього, то це лиш елемент історії, який підкреслює сміливість і правдолюбство головного героя»…
Національна спілка журналістів України висловлює найщиріші співчуття рідним, близьким та колегам Ірини. Світла памʼять!..
Інформаційна служба НСЖУ
Фото: “Госпітальєри”, “Суспільне”
