Репортер Khurshid TV Рафуіла Нікзад зняв на мобільний телефон кількасекундне відео в аеропорту Кабула 15 серпня 2021 року, на другий день окупації столиці Афганістану бойовиками руху «Талібан». Це була його остання зйомка, після якої журналіст мусив залишити батьківщину. Виявилося, що саме ці кадри відіграли доленосну роль у сприйнятті світом подій в Афганістані.
Нині Рафуіла є учасником програми професійного захисту «Резиденція в Косові для журналістів», ініційованої Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF). Її реалізують Асоціація журналістів Косова (AGK) за фінансової підтримки Уряду Республіки Косово, ініціативи Ханни Арендт та Місії ОБСЄ в Косові. У програмі також беруть участь близько 20 українських медійників та медійниць.
Минулого тижня вони розпочали навчання для мобільних журналістів у Приштині. Тренінг складається з кількох теоретичних та практичних модулів. Відомі репортери Косова поділилися з колегами своїм досвідом роботи в мобільній журналістиці (MOJO). Зокрема, перший етап тренінгового циклу провели журналіст Euronews Albania Косова Гйоци, а також незалежний журналіст і водночас голова правління AGK Джемайль Реджа.
Втім, цей напрямок журналістської діяльності так чи інакше застостовують і українські, і афганські журналісти. Особливо помічний він тоді, коли немає можливості використати незмінний атрибут традиційної журналістики – професійну телекамеру.
Наприклад, Рафуіла Нікзад у день нападу «Талібану» вирушив до аеропорту з мобільним телефоном у кишені.
– Тисячі громадян намагалися втекти з країни, – розповідає він. – Я зняв людей, які бігли по злітній смузі за американським військовим літаком. Кілька десятків чоловіків ухопились за різні частини повітряного судна, але всі вони попадали, коли літак почав злітати. У мене не було можливості поширити це відео, я був зайнятий порятунком власного життя.
Згодом Рафуіла дістався Пакистану і вже звідти відправив відео до англійського видання The Independent. За короткий час його 30-секундний ролик, знятий і змонтований за допомогою мобільного телефону, переглянуло декілька мільйонів глядачів. Завдяки йому світ отримав більше подробиць про те, що відбувається в Афганістані.
Ахмад Шакір Сангхі також із ризиком для життя знімав криваві події в Кабулі.
– Вранці я був у своєму офісі, – згадує він про день, коли до влади в Афганістані прийшов радикальний ісламістський рух «Талібан». – Ми з колегами зібрались на екстрену нараду й розробили план, як діяти далі. За півгодини ми вийшли з офісу і прослідкували, щоб усі співробітники дістались додому.
Журналіст знімав усе, що бачив навколо. Але представники його змусили видалить із телефону всі відзняті матеріали.
– За тиждень таліби вже мали інформацію про всіх медійників, які працювали в місті. Вони прийшли в мій дім і все перевернули догори дном. Перевіряли всі мої мої камери, комп’ютер, ноутбук і навіть робочий одяг. Я встиг зберегти лише одне коротке відео на жорсткому диску та переслати його іноземним медіа. Після того, що сталося, я переконався, наскільки важливо застосовувати мобільну журналістику.
– Мобільна журналістика – це спосіб виживання для редакцій, – зазначила під час тренінгу редакторка сайту «Троїцьке.City» та газети «Сільські новини» з Луганщини Марина Животкова. – Наша редакція доволі часто використовувала можливість придбати нові сучасні гаджети для роботи «в полі». Цю дороговартісну техніку можна було придбати за грантові кошти. Кожен журналіст нашого видання мав «набір блогера» і вирушав з ним на редакційне завдання.
До повномасштабної війни Марина встигла освоїти певні навички мобільної журналістики. Вона зазначає, що саме вони дозволяють їй залишатися в професії та ефективно контактувати з читачами зараз, коли довелося виїхати з окупованого рашистами Троїцького.
– Я втратила все: дім, роботу, бізнес, – каже Марина Животкова. – Але в мене залишився телефон. Я отримала його від Національної спілки журналістів України, коли виїхала з окупації до Львова. Завдяки цьому гаджету я займаюсь мобільною журналістикою зараз, перебуваючи в Косові.
Голова правління AGK Джемайль Реджа зазначає: мобільний телефон – це його журналістський хліб. Донедавна Джемайль вів авторську програму на телебаченні, а зараз працює на фрілансі в жанрі мобільної журналістики. Його стаж у професії налічує понад 20 років. Завдяки його стрімам тисячі людей у різних куточках світу слідкували за протистоянням між сербськими протестувальниками та косовською поліцією на півночі Косова у вересні нинішнього року. Джемайль Реджа став першим косоваром, який минулої зими вів репортажі з України.
– Коли я їхав автобусом зі Львова до Києва, я бачив багато військових, – розповідає він. – Я фотографував їх, але несподівано для себе відчув негативну реакцію. Згодом я дізнався про заборону на фото- та відеозйомку українських військових об’єктів в умовах воєнного стану. Це був новий, абсолютно незнайомий для мене досвід.
– Коли в 1998-99 роках була війна в Косові, журналісти не мали технічної можливості виходити у прямі ефіри з місця подій, – розмірковує Джемайль. – Тоді ще не були настільки розвинені технології, і це певною мірою вплинуло на висвітлення нашої війни у світових медіа. Зараз завдяки сучасним мобільним пристроям журналісти мають можливість оперативно розповсюджувати інформацію. Дякуючи MOJO світ миттєво дізнався про російську агресію і згуртувався в підтримці України.
У лютому нинішнього року Джемайль Реджа разом зі знімальною групою Euronews Albania вів прямі включення з Михайлівської площі, а також виїздив до звільнених від російських окупантів міст і сіл у Київській області. Каже, що всі репортажі під час поїздки знімав на мобільний телефон, а от інтерв’ю з головою НСЖУ Сергієм Томіленком – на професійну камеру. Повернувшись до Косова, використовував відзняті матеріали під час випусків новин та аналітичних оглядів. Також ці кадри увійшли до фільму про програму професійного захисту журналістів «Резиденція в Косові», який уперше показали в Приштині на День незалежності України.
Людмила Макей, Приштина
