З нагоди Міжнародного дня прав людини 10 грудня 2020 року Міжнародна Федерація Журналістів, як найбільша журналістська організація, що налічує 600 000 членів у 150 країнах, опублікувала доповідь «Біла книга про глобальну журналістику» («White Paper on Global Journalism»). У цьому документі, який налічує 62 сторінки, розміщені дослідження рівня свободи слова, умов праці, гендерної та вікової рівності, а також повідомляється про те, що з 1990 року було вбито 2658 журналістів, 42 з яких у 2020 році. Про це інформує офіційний сайт Міжнародної Федерації Журналістів.
Коли Міжнародна Федерація Журналістів (МФЖ) опублікувала свій перший щорічний звіт про вбитих журналістів у 1990 р., то мало хто очікував, що «список вбитих журналістів» буде поповнюватися і через 30 років.
МФЖ була першою журналістською організацією, яка щороку порушувала тему вбитих журналістів, які ставали жертвами безкарності в усіх куточках земної кулі – жорстокі вбивства, розстріли та викрадення ворогами свободи преси. У число жертв потрапили всі журналісти, фрілансери, а також допоміжний персонал, такий як водії, посередники та перекладачі, які загинули під час збору інформації. Це був унікальний проект, який надав більш повне уявлення про масштаби жертв серед працівників засобів масової інформації.
У 1990 році Федерація зафіксувала вбивство 40 журналістів та працівників засобів масової інформації. Деякі вважали, що це був пік. На жаль, це виявилося не так. Загалом з 1990 року у світі було вбито 2658 журналістів. З цього числа 50 відсотків журналістів загинули у десятці найнебезпечніших країн, які постраждали від війн, злочинності та корупції, а також «катастрофічних порушень закону»: Ірак (339 вбитих), Мексика (175), Філіппіни (159), Пакистан (138), Індія (116), Росія (110), Алжир (106), Сирія (96), Сомалі (93), Афганістан (93). Фактично, щотижня вбивають двох журналістів або працівників ЗМІ.
За всі ці 30 років такі інциденти стали вже майже буденною справою. МФЖ неодноразово звертався до урядів із вимогою припинити безкарність та притягти винних до відповідальності. Розслідування взагалі не проводяться або проводяться дуже неефективно у 90% справ про вбивство журналістів. У двох третинах випадків вбивці взагалі не були ідентифіковані і, можливо, ніколи вже і не будуть. Це означає, що вбити журналіста – це злочин практично без ризику – вбивство стало найпростішим та найдешевшим способом вгамування «проблемних» журналістів. Іноді особу вбивці встановлюють та навіть притягують до суду, але в більшості випадків злочинці залишаються непокараними.
«Це не просто статистика. Вони є нашими друзями та колегами, які присвятили своє життя і заплатили надзвичайно високу ціну за свою роботу в якості журналістів. Ми не просто пам’ятаємо їх, але ми будемо продовжувати вимагати від урядів та правоохоронних органів притягнути їхніх вбивць до відповідальності», – сказав генеральний секретар Міжнародної Федерації Журналістів Ентоні Беланжер.
«Численні документи, прийняті як на рівні ООН, так і на регіональному рівні, з метою посилення обсягу договірних зобов’язань, деякі з яких чітко стосуються проблеми безкарності, є, безумовно, важливими. Але ми знаємо їх слабкість – те, що більшість з них не є зобов’язуючими й імплементуються поступово. Проблема безкарності визнається, але основна перешкода для захисту журналістів – це не нестача правових механізмів, а їх неефективна реалізація», – зазначив президент Міжнародної Федерації Журналістів Юнес Мджахед.
У 2020-му за кількістю вбивств представників преси лідирує Мексика (вчетверте за останні п’ять років), там було вбито 13 журналістів. Далі йде Пакистан (5), Афганістан, Індія, Ірак та Нігерія (по 3), Філліпіни, Сомалі і Сирія (по 2). По одному журналісту було вбито у Камеруні, Гондурасі, Парагваї, Росії, Швеції та Ємені.
Нагадаємо, що в 2019 році в Європі було вбито 2 журналістів, серед них – українець Вадим Комаров.
В Україні у 2020 році зафіксовано 74 випадки фізичної агресії до журналістів. Такі дані моніторингу «Індекс фізичної безпеки журналістів України», який Національна спілка журналістів України, член МФЖ, проводить спільно з партнерськими громадськими організаціями.
З повною версію доповіді можна ознайомитися за цим посиланням (англійською мовою).
