Карантинний стиль вніс корективи у медійне життя. Щорічну традиційну вилазку в гори до Дня журналіста, який відзначається 6 червня, довелося відкласти аж на два місяці. А днями колективи газети «Верховинські вісті» та радіо «Гуцульська столиця» 107,4 FM вдосвіта таки вирушили у дводенну мандрівку у запаморочливі за красою Гринявські гори.
Доводити самим собі, що краще гір можуть бути тільки гори, очевидно, не набридне ніколи. Багаторічна традиція верховинських медійників щоразу втілюється у фантастичні непідробні враження у пам’яті і фотоархівах. Кожного року здійснювати сходження і пізнавати нові місцини стало певним нашим життєвим переконанням і, якщо хочете, таким собі катарсисом.
Серпневим «прицілом» для відчуття гірського «екстазу» стали гори Гриняви, як їх ще називають мандрівники. І не помилились із вибором, а нашим гідом зголосилася стати фантастична погода. Щоправда, в суботу небо на мить ризикнуло налякати дрібним дощем, але через хвилин п’ять передумало, і осяяло наші ледь кислі фізіономії широченною райдугою, що «зловила» своїм строкатим коромислом полонини Луковицю і Масний Присліп. А потім ще одна визирнула!
Маршрут пролягав з Верховини до села Пробійнівка, потім – вгору Озерянським хребтом до полонини Луковиця. Обабіч – причепурені верхи й полонини, вершини Ріжа, Тарниця, Копілаш, Баба Лудова.., а вдалині найвищий пік Гринявського хребта – гора Похребтина (1605 м н. р. м.). Вечір і ночівля на розлогому Масному Прислопі – то було щось! Якийсь нереальний за красою захід Сонця, кольору синьки органи ротової порожнини від назбираних і спожитих афин, умиротвореність шлунку від смачнезної грибної юшки і боґрачу, пісенний репертуар під тріскотіння, здається, незгасаючої ватри.
Доповнювали цю ідилію світіння Місяця і «сокотіння» її гордим Чивчином. Наш далеко поза сотню кілометрів «круїз» наступного дня «кинув якір» у Буркуті, який, до слова, поволі відроджується, як мінімум, у туристичному плані, дорога більш-менш хороша. Ще би з цілющою водою дати ґаздівську раду.
…Гірська мандрівка таки зробила свою справу. Як наслідок, діагноз – «перевантаження враженнями». Цьому лік є: напевне, потрібно знову планувати вилазку в гори. Саме так оця «хронічна хвороба» лікується. Не піддавався, виглядало, втомі, хіба, лише водій «ЗІЛа», постійний наш партнер Іван Максим’юк. Професіонал своєї справи філігранно виконував свою місію і декілька разів у душі себе запитував: «А куда, вере, цисі журналісти-непосиди вже плануют на другий рік?».
Роман Клим
