У Києві відбулася масштабна Міжнародна правозахисна конференція «Десятиліття 2014-2024. Відвойовуючи права людини. Зберігаючи демократію»
У заході взяли участь представники України та міжнародних організацій: урядовці, дипломати, представники громадських організацій, правозахисники, журналісти та ін.
На початку конференції виступив із привітанням онлайн Президент України Володимир Зеленський. Він не тільки привернув увагу до злочинів росії проти українців у полоні, а й зауважив, що «багато хто у світі досі не докладає всіх зусиль, щоб припинити цей злочин, повернути людей та покарати Росію за все принесене».
У своєму виступі Уповноважений з прав людини Верховної Ради України Дмитро Лубінець звернувся до міжнародних колег із закликом допомогти відстоювати права людини і демократію, «і зробити це у нас, в Україні. Бо інакше ця темрява прийде до вас», – наголосив Уповноважений.
Також з вітальними словами до учасників звернулися Генсек Ради Європи Ален Берсе, посол Японії в Україні Масаші Накагоме, заступник Постійного представника ПРООН в Україні Христофорос Політіс та Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк.
У фойє КВЦ «Парковий», де проходила конференція, присутні змогли ознайомитися із фотовиставками, які яскраво ілюструють роботу зі звільнення українців з полону. Особливу увагу привертає стенд «Візьми слухавку», де можна було почути щемливі дзвінки з фронту, окупації, полону.
Під час конференції відбувалися дискусійні панелі щодо обговорення тем пошуку та повернення українців з полону, реінтеграції звільнених цивільних, захисту прав українських дітей тощо.
Панельна дискусія з обговорення теми пошуку та повернення українців з полону
На цій дискусії журналіст і правозахисник Максим Буткевич розповів історію свого перебування у російському полоні. На початку повномасштабного вторгнення він став на захист Батьківщини, незабаром потрапив у полон і отримав вирок “суду ЛНР” терміном на 13 років.
«Мій вирок був найменшим. Це був свого роду тест, скільки можна років ув’язнення давати за цим набором статей КК РФ. Наступні хлопці, які отримали вирок за цими ж статтями, отримали більше: 14 та 15 років», – сказав Максим Буткевич.
Журналіст продовжив розповідь тим, що ніхто не дивувався прописаним абсурдним обставинам справи, як от, «кидав гранату рукою на 200 м», «стріляв з «Града» на 60 метрів» тощо. «Адвокати державного призначення в мене були, проте я не бачив жодного з них, просто підписував те, що вони готували заздалегідь».
На думку правозахисника, як для цивільних, так і для військовополонених, без винятку, спільними були насильство і побиття (основний метод фабрикування справи), невірогідність обставин, які були вказані у справі, інакше ставлення, ніж до ув’язнених громадян РФ.
«Було таке враження, що відбувається якийсь театр абсурду», – сказав Максим Буткевич. Уже в суді журналіст наважився запитати, для чого його привозять, якщо справа сфабрикована. І отримав відповідь, що є процедура.
Про полон і захист прав
Як зазначив медійник, полон для нього був несподіванкою і випробуванням водночас.
«Також полон став для мене тим досвідом, всупереч якому я спробував витягти все те корисне для мене як для громадянина, активіста, правозахисника, для того, щоб докласти потім цей досвід, за можливості, до зусиль, аби звільнити інших наших співгромадян і співгромадянок з полону: і військових, і цивільних», – сказав Буткевич.
У камерах Луганського СІЗО, де військовополонених тримали окремо від інших і один від одного, не можна було отримати ніякої інформації. Як-от, до прикладу, що чекає на полонених, або про події, що відбуваються вдома. Зазвичай полонені дізнавались якісь уривчасті відомості від тих, хто потрапляв у полон пізніше. Деяку інформацію з метою тиску на утриманих доносили охоронці, наприклад, про масовані удари по енергетичній інфраструктурі України.
«Охоронці застосовували побиття, і так ми дізнавались, що можна, а що не можна», – коментує журналіст ситуацію про те, як ув’язнені дізнавались правила внутрішнього розпорядку у СІЗО.
Максим Буткевич розповідає, що більшість військовополонених не бачить представників правозахисних організацій. Йому ж «пощастило» більше. Журналіст згадує візит представника місії ООН, який виявився показовим. По його завершенню нічого не змінилось у ставленні до військовополонених чи до умов їх утримання.
Також журналіст поділився деталями зустрічі з «уповноваженою з прав людини ЛНР». Під час такого візиту він запитав, чи можуть ув’язнені мати право читати залишки української літератури, які є у бібліотеці колонії. «Правозахисниця» відповіла, що це питання «цікаве» і «потребує обговорення». Після цього випадку за декілька тижнів уся україномовна література з бібліотеки одразу зникла.
Про те, що тримає засуджених «на плаву»
«Те, що тримало внутрішньо усіх полонених – це віра, що тебе скоро звільнять і знання, що про них пам’ятають, що про них говорять, пишуть, думають…» – сказав Максим Буткевич.
За його словами, те, що його разом з іншим засудженим обміняли, було важливо для тих, хто залишився. Це давало їм надію на те, що звільнення взагалі можливе, наголосив журналіст.
Лариса Портянко, інформаційна служба НСЖУ
Фото автора
