У сучасному медіасередовищі головною цінністю стала увага. Вирішальним ресурсом є не інформація чи факти, навіть не гроші – саме увага. За читача, глядача, користувача, слухача конкурують друковані видання, соціальні мережі, відео- та радіоплатформи.
В інтернеті вистачає прикладів, які безупинно спокушають аудиторію відволікатися. За таких умов сухе висвітлення судових процесів – навіть за повного дотримання стандартів і правової термінології – частіше означає втрату часу, сил і, зрештою, самої аудиторії. На цьому наголошує менторка, журналістка, менеджерка проєктів та медіаекспертка із понад 30-річним досвідом, яка займається фандрайзингом та комунікацією з іноземними партнерами і координує 24 регіональні організації НСЖУ.
Медіаекспертка, розкриваючи тему «Коли судова справа – це більше, ніж новина» у межах менторської зустрічі, організованої ГО «Вектор права», говорила, як зробити судову журналістику цікавою, не порушуючи професійних кордонів. Називала приклади висвітлення судових процесів та ділилася порадами як закривати щонайменше дві-три потреби аудиторії. Ліна Кущ наголошує, що судова журналістика виграє тоді, коли перестає бути лише фіксацією рішень і стає розповіддю про вплив правосуддя на життя людей.
Захід відбувся в онлайн-форматі і об‘єднав представників та представниць медіа й судів.
Алгоритми в дії: чому «просто новина» більше не працює
Соціальні мережі, у яких працюють численні українські медіа, мають власні алгоритми, котрі показують частіше ті дописи, на які активно реагують користувачі, і здебільшого приховують контент, що не викликає інтересу.
– Можна виконати величезну роботу, але якщо матеріал не привернув увагу аудиторії, то ця робота буде марною. Більш того, платформи починають вважати нецікавим і акаунт, ще менше показуючи його дописи, – пояснює Ліна Кущ.
Саме тому, за її словами, важливо думати не лише про коректність і точність, а й про способи подачі матеріалів.
Два заголовки – дві реакції
Щоб показати різницю між формальним і емоційним підходом, медіаекспертка навела приклад заголовків. Фактично йдеться про новини з однієї категорії. Але емоційно – це дві різні історії.
«У Рівному засудили чоловіка, який вкрав велосипед» та «У Черкасах засудили студента, який вкрав лабрадора, щоб подарувати своїй дівчині» Перший заголовок дає констатацію факту. Другий – відразу викликає емоції: дискусію, емпатію. здивування. У ньому з’являється історія, мотивація, соціальний контекст. Це не виправдовує злочин, але дає читачеві більше уявлення, ніж сухий факт: хто, для чого й чому зробив такий вчинок. Інформація в медіа подається для того, щоб привернути увагу, вона повинна бути не лише корисною чи нести якусь новину. За словами Ліни Кущ, інформація має викликати емоцію, створювати відчуття зв’язку з іншими людьми чи причетності до чогось.
Саме тому новина про «крадія велосипеда» і про «студента, який вкрав собаку для дівчини» сприймаються зовсім по-різному, хоча формально йдеться в обох випадках про кримінальні правопорушення.
Моделі потреб: чого насправді хоче аудиторія
Учасників зустрічі Ліна Кущ ознайомила з моделлю потреб аудиторії, яку використовує BBC. Модель складається з кількох ключових напрямів:
- Update me — дайте свіжу інформацію;
- Keep me on trend — покажіть тенденції й нові явища, представте тренд;
- Give me perspective — поясніть наслідки того, що відбулося, якою буде перспектива (це особливо важливим є для судової журналістики);
- Inspire me — надихніть, покажіть приклад;
- Divert me — допоможіть подивитися на життя під іншим кутом;
- Teach me — роз’ясніть складні речі просто.
– Щоправда, останнім часом потребу стосовно роз’яснень тих чи інших питань більше закриває ШІ, ніж медіа, – деталізує менторка. – Але в будь-якому разі матеріал виграє, якщо закриватиме щонайменше дві потреби аудиторії, а краще, аби це було три. Бо таким чином розповідається історія, а не просто повідомляється новина.
Аналіз роботи BBC показав: коли переважали суто інформаційні повідомлення, охоплення матеріалів почало падати. Після переорієнтації на пояснювальні, аналітичні, надихаючі й «людяні» тексти кількість матеріалів на сайті зменшилася приблизно на 60%, але водночас охоплення аудиторією кожного з них зросло утричі. Тобто, кожен із матеріалів, в тому числі й новини та аналітику стали читати або дивитися втричі більше людей.
Моделі потреб, можливо з деякими іншими формулюваннями, використовують у своїй роботі й інші світові медіа.
– Матеріали про судові процеси в Україні здебільшого залишаються новинними: протокол, вирок, стаття, – констатує медіаекспертка. – Але варто в такій публікації, окрім повідомлення про подію, враховувати хоча б одну потребу своєї аудиторії. Як можна це зробити? Найперше, за кожним рядком судової справи є людські долі, тому й варто застосовувати ключові техніки сторітелінгу.
Людина в центрі судової історії
Говорячи про відповідальність журналіста у роботі з темами правосуддя, Ліна Кущ неодноразово наголошує: суд – це не абстрактна інституція, а простір людських історій, де кожне слово має вагу. Саме тому публічне висвітлення судових процесів потребує не лише фахових знань, а й внутрішньої дисципліни, коли необхідне вміння зберегти баланс між емоціями та фактами. І, показуючи перебіг засідань, варто ставити конкретну історію людини у центр матеріалу.
Пані Ліна наголошує: потрібно шукати і знаходити людей, які будуть у центрі історії. Матеріали про судові процеси, особливо тривалі, резонансні чи нові, про які ще не було повідомлень, варто писати з інтригою, аби тримати увагу аудиторії.
Також у матеріалах доречно шукати і знаходити відповіді на питання: як рішення суду впливає на життя людей і спільнот, що криється за сухими рядками з реєстру?
Медіаекспертка навела приклад справи про домашнє насильство: чоловіка, який систематично бив дружину, засудили до шести місяців виправних робіт. У сім’ї – семеро дітей, поліцію викликали неодноразово. Формально матеріал був новинним, і журналісти втратили можливість розповісти історію, яка б привернула увагу до важливої проблеми домашнього насильства. Судова журналістика –це не лише про вироки, а й про наслідки на життя людей.
Окрема порада від Ліни Кущ: не втрачати цінність власної присутності. Якщо журналіст був у залі суду, це має відчуватися у тексті: деталі, атмосфера, контекст. Факт-чекінг – важливий. Матеріал, написаний з місця події, завжди матиме більше довіри, ніж підготовлений на підставі документів.
Події загальнонаціонального масштабу, збройна агресія, резонансні справи минулих років і сьогодні впливають на те, як сприймається кожен матеріал і це накладає на медіа додаткову відповідальність.
Прозорість і довіра
Ще один важливий елемент – відкритість процесу підготовки журналістського матеріалу. Якщо журналіст довго шукав документи, отримував доступ, чекав коментарі через адвокатів, звертався до обох сторін конфлікту, завдяки яким факторам дійшов до того чи іншого висновку – про це варто розповідати аудиторії. Таким чином досягається довіра і показується відповідальність медіа перед суспільством.
У час війни судові історії стоють ще складнішими. Вони часто пов’язані з насильством, втратою, травмою. І тут журналіст має бути не лише професіоналом, а й людиною, яка усвідомлює наслідки кожного слова.
Локальні медіа здатні змінювати хід правосуддя
Менторка представила історію американської журналістки Джулі Браун з «Майами Геральд», котра починалася, як і у багатьох репортерів невеликих місцевих медіа, з мрії працювати у впливовій регіональній газеті, бо в Америці немає загальнонаціональних видань. Є регіональна преса, яка має вплив на політику загальнонаціонального масштабу. «Майами Геральд» – одна з найвпливовіших газет США, має 22 Пулітцерівські премії, відома глибокими журналістськими розслідуваннями.
Джулі Браун зробила розслідування у справі Епштейна, розкривши факти багаторічного покриття його сексуальних злочинів. Публікації вона будувала на історіях потерпілих, що зробило їх переконливими і незаперечливими. Статті журналістки докорінно змінили хід однієї з найбільш гучних справ про секс-торгівлю. Матеріали Джулі Браун призвели до відновлення розслідувань, а згодом і арешту Епштейна, відставки високопосадовців та стали прикладом того, як журналістика може змусити правову систему відповідати за свої провали.
Журналістка отримала численні нагороди, а за версією журналу Time у 2020 увійшла до списку 100 найвпливовіших людей світу.
– Якщо перейти до українських кейсів, то, мабуть, усі пам’ятаємо справу Євромайдану, суд над колишніми беркутівцями, який тривав 7 років. Багато медіа це висвітлювали, – зазначає медійниця. – На мою думку, українські журналісти добре виконали свою роботу. Були коментарі від різних сторін, родин загиблих Героїв Небесної Сотні. І якщо брати фінальне засідання, під час якого було винесено остаточні вироки і ніхто не отримав реального покарання, то у залі запанувала тиша глибокого розчарування. Саме ця деталь, зафіксована однією репортеркою, стала точним зрізом суспільної реакції на вирок.
Ліна Кущ поділилася власними спостереженнями з судових процесів початку 2000-х років на Донеччині, де розглядалася гучна справа вбивства журналіста Ігоря Александрова. Працюючи у залі суду, журналісти бачили, як розсипається офіційна версія злочину. Мовляв, замовлення було на іншу людину, а журналіста позбавили життя помилково, і вчинив це чоловік, який вів асоціальний спосіб життя. Коли суддя оголосив йому виправдувальний вирок, то підозрюваний не виявив жодних радісних емоцій. Він практично змирився, що буде ув’язнений, і мав розгублений вигляд, ніяк не коментуючи свій стан. Тож емоції в залі суду інколи говорять більше, ніж томи матеріалів справи.
Фокус на людину, виклики та зміни: формула 3С для судової журналістики
Спікерка вкотре наголошує: матеріали про судові процеси варто писати мовою сторітелінгу, про історії людей. Послуговуючись, приміром формулою 3С:
Character – хто герой чи героїня історії, їхній портрет;
Challenge – у чому випробування, тобто які перешкоди, проблеми, чому людина опинилася в такій ситуації;
Change – як рішення суду змінює життя.
Говорячи про структуру, Ліна Кущ підкреслює: навіть класична «перевернута піраміда» може працювати по-різному. Один із варіантів це – починати матеріал з історії про людину. Конкретна постать завжди сильніша за абстрактне «затримали за крадіжку».
Другий важливий елемент – надграф. Це не просто короткий виклад події і не довідковий бекграунд. Надграф пояснює значення рішення: що воно означає для суспільства, які висновки з нього випливають. І, нарешті, повернення до героя. Кільцева композиція дозволяє показати, як судове рішення вплинуло на конкретну людину.
Втім, для судових історій особливо вдячним може бути третій підхід, коли почати варто з деталей, поступово їх «нанизуючи». Не розкривати відразу фінал, навіть якщо вирок уже відомий, а потім підвести до нього через долю людини. Такий текст виходить за межі звичайної новини, дозволяє читачеві не просто знати, що сталося, а зрозуміти, як це вплинуло на чиєсь життя, провести паралелі, зокрема з власним досвідом.
Ліна Кущ пропонує журналістам несподівану роль – стати сторіхантерами. У Голлівуді є така професія, коли люди «риють» судові реєстри, місцеві медіа, соціальні мережі в пошуках історій, здатних стати сценарієм. Вони шукають унікальність. Такий підхід змінює оптику, бо судовий процес перестає бути перебігом засідань, перетворюється на історію людей, вибору, відповідальності й наслідків.
– Подивіться на свої матеріали очима голлівудського сценариста, – радить менторка. – Чи можна історію екранізувати і яким чином. Якщо мати такий погляд, то матеріали створюватимуться з високим рівнем залученості аудиторії. А медіа будуть впізнаваними та авторитетними.
Довідково: Проєкт «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя» реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага).
Людмила Мазнова
Скріни з події Лариси Портянко
Дискусія з цього приводу: