У Національній спілці журналістів на знак солідарності з білоруськими колегами відбувся міжнародний круглий стіл «За свободу без арештів». Він був організований спільно з телеканалом «Бєлсат» за підтримки Європейської федерації журналістів, Польської асоціації журналістів і Білоруської незалежної асоціації журналістів.
Спілкування відбувалося у вже звичному змішаному форматі, коли до присутніх в конференцзалі НСЖУ приєднувалися on line колеги з Білорусі, Польщі, голова ЄФЖ Рікардо Гутьєрес.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко наголошує:
– Потрібна велика мужність, щоб багато місяців поспіль виконувати свій професійний обов’язок – висвітлювати бурхливі події в рідній Білорусі. Ми пам’ятаємо Майдан, коли був зафіксований 271 випадок фізичної агресії проти журналістів і добре розуміємо, в яких складних умовах працюють нині білоруські колеги.
За даними Білоруської асоціації журналістів, від початку року зафіксовано понад 500 випадків перешкоджання професійній діяльності, побиття, затримання та арештів.
Журналісти – не політики, вони просто виконують свої професійні обов’язки. А влада, яка боїться об’єктивного висвітлення подій, не може називатися демократичною.
Голова Незалежної асоціації журналістів Білорусі Андрій БАСТУНЕЦЬ: «Сьогодні право нас не обороняє, сьогодні ми обороняємо право».
– Нинішня ситуація з тиском на журналістів у нашій країні така, що зараз журналісти не просто потрапляють під репресії, на них цілеспрямовано полюють співробітники силових структур. Ми фіксуємо і адміністративні арешти журналістів на термін до тридцяти діб, і порушення проти них кримінальних справ. Троє наших колег, як відомо, визнані політвʼязнями.
Сьогодні право нас не обороняє, сьогодні ми обороняємо право. І, оскільки нас не обороняє право, ми маємо підтримувати один одного.
Для нас важливо, щоб кожен з нас відчував лікоть підтримки. Усі ці дні і місяці бачимо, як при затриманні журналіста його колеги з інших видань їдуть до відділків міліції, до суду, щоб підтримати колег і вимагати їх звільнення. Були випадки, коли журналісти залишалися під стінами будівель, де утримували колег, на всю ніч.
Весь цей час ми, білоруські журналісти, відчуваємо потужну міжнародну підтримку з боку українських, литовських, польських, російських колег, колег багатьох інших країн світу. Нам пропонують психологічну, матеріальну, медичну допомогу, і така підтримка дорогого варта.
Солідарність може проявлятися у найрізноманітніших формах. Можна писати листи на підтримку конкретних журналістів, на підтримку всієї білоруської журналістської спільноти. Треба писати листи до білоруської влади і силових відомств Білорусі з вимогою звільнити журналістів.
Дієвими будуть звернення журналістів до урядів своїх країн із закликом посилення політичного тиску на владу Білорусі. Усе це допоможе перебороти критичну ситуацію, в якій знаходяться білоруська незалежна журналістика і весь білоруський народ.
Сьогодні ситуація погіршується, вже йдеться про політичний дефолт. Та попри всі складнощі і загрози білоруські незалежні журналісти продовжують працювати. Ми поширюємо правдиву інформацію про події, що відбуваються в нашій країні, намагаємось вплинути на ситуацію, комунікуючи з представниками міліції, КДБ, інших структур. Ми надаємо юридичну підтримку колегам у судах. Ми пишемо звернення до державних установ з вимогою припинити переслідування журналістів і змінити ситуацію в принципі.
Але є певні червоні лінії, через які совість не дозволє нам заступати. Наприклад, не можемо співпрацювати зі Спілкою журналістів Білорусі, представник якої нещодавно заявив, що затримання журналістів під час виконання професійних обов’язків – то є нормально. Нам важко працювати з певними службовими особами. Але розуміємо, що повинні використати всі можливості, які тільки є, і тоді наші зусилля за підтримки міжнародної спільноти приведуть до успіху.
Свою солідарність з білоруськими журналістами висловив голова Асоціації польських журналістів Кшиштоф Сковронський.
– Нам близька ідея журналістської солідарності, і сьогодні нас турбують події в Білорусі, все, що відбувається з білоруськими колегами. Тому наша асоціація журналістів і радіо WNET, яке я очолюю, приєднуємося до підтримки Білоруської асоціації журналістів.
Маємо проєкт безпосередньої допомоги журналістам, на радіо WNET створюємо дві білоруські програми. Програма «Білоруські ночі» триває три години, і її можуть слухати на FM частотах у Варшаві, Кракові, Вроцлаві. Також програма транслюється з Києва.
Працюємо з білоруськими журналістами, які живуть як у Варшаві, так і в Києві. Невдовзі плануємо розпочати співробітництво з вільнюським радіоканалом, тобто білоруси отримуватимуть інформацію і з Литви.
Так ми стараємося служити свободі слова і демократії, демонструємо нашу солідарність з журналістами усіх країн. Сподіваємося, що в найближчому майбутньому в Білорусі будуть вільні ЗМІ, а білоруси приймуть вільне рішення, яким шляхом розвиватися їхній країні.
Журналістка «Новой газеты» Ольга МУСАФІРОВА розповідає, як протягом п’ятнадцяти років змінювався режим Лукашенка.
Про свої спостереження вона каже:
– У 2004 році я була в Білорусі, коли там, як і в Україні відбувалися вибори. А оскільки в 2004 році у нас був Майдан, і я думала, що розумію контекст, то взяла собі за мету супроводжувати на зустрічах з людьми кандидатів від білоруської опозиції. Це були пан Мілєнкевич і пан Козулін.
Хочу сказати, що проблеми були ті самі, що й у нас в Україні під час виборчої кампанії Віктора Ющенка. Люди збиралися, їх зустрічали замкнені клуби, вимкнене світло, виходив голова сільради і говорив людям та журналістам, щоб вони швидко розходилися, бо ніякої зустрічі тут не буде.
Я з подивом дивилася, як реагують білоруські журналісти – вони в принципі «брали під козирьок». Запитала у колег: «Чому так?» і відповіді не отримала.
А найбільше мене дивувала позиція самого пана Мілєнкевича, який казав: «О-кей! Ми не будемо домагатися, щоб нам відчинили клуб, увімкнули світло, щоб люди зайшли. Поспілкуємося з людьми на вулиці».
Моя паралель з Україною: та як це не будемо вимагати відчинити клуб, як будемо спілкуватися на вулиці? Ми зробимо все, щоб і клуб відчинили, і світло увімкнули. А тут спостерігалося бажання йти за плином подій, що пропонує голова сільради. Таким поворотом я була заскочена трохи зненацька і була вражена.
А от мене, хоча я весь час підкреслювала, що приїхала з Києва, чомусь вважали людиною, яка працює на Москву. І «сяйво Кремля» якимось чином поширювалося на мене за принципом «вам – везде»: мені можна було туди, де іншим не можна. І це також викликало певні думки.
Потім був 2010 рік. Минув нібито невеликий ще проміжок часу, а ситуація змінилася вже дуже сильно. Я працювала від «Нової газети» з моєю колегою Іреною Халіп – дружиною тодішнього кандидата на посаду президента Білорусі Андрія Санникова.
За відомим сценарієм обоє вони потрапили до в’язниці. І хоча Ірена працювала на московську газету, отже над нею мало бути оте «московське сяйво», вона відчула на собі всі тюремні жахи. Було очевидним, що за шість років, що минули від минулих виборів, режим Лукашенка настільки наростив м’язи, що його абсолютно не хвилювало, коли до в’язниці потрапляла журналістка московської газети.
Після в’язниці Ірені було присуджено цілодобовий домашній арешт. І цілодобово в квартирі, де мешкала вона з літніми батьками і маленькою дитиною, чергували двоє співробітників білоруського КДБ. Їм було заборонено зачиняти двері навіть у спальню.
Про все це Ірена писала до газети. А я не могла повірити: невже таке може бути в цивілізованій країні?! Нібито Білорусь так близько до України, а в ній відбуваються такі жахливі речі…
А тепер бачимо, що ті, скажімо так, поодинокі випадки тиску на пресу, залякування виливаються тепер в абсолютно звіряче поводження з журналістами. Ми говоримо, що міжнародна солідарність з білоруськими журналістами сприятиме тому, що режим стане лояльнішим до наших колег. Думаю, що можу засмутити всіх, хто так думає: режим Лукашенка не буде ставитися по-людськи до журналістів.
«Людей бити не можна! Нас більше бити не будете!». Таким було гасло українського Майдану 2013 року. Журналісти – частина суспільства, і їх, як і лікарів, учителів, усіх, хто виходять на мирні протести в Білорусі, бити ніхто не має права. Коли ця ідея оволодіє білоруським народом, тоді можна буде говорити про демократичні зрушення в білоруському суспільстві.
«Браво за вашу рішучість, шановні колеги!» – вітає і підтримує незалежну білоруську журналістику генеральний секретар Європейської федерації журналістів Рікардо ГУТЬЄРЕС.
– Горджуся міжнародною мобілізацією на підтримку білоруських журналістів від самого початку цієї страхітливої кризи. Хочу подякувати Національній спілці журналістів України, Асоціації польських журналістів, Белсату, колегам з Литви і всіх європейських країн, які проявляють свою солідарність. У ці нинішні складні часи нам, як ніколи раніше, потрібна солідарність.
Я, як і ви, журналісти, розстроєний повільною реакцією Європейського Союзу, ради Європи та ОБСЄ на події в Білорусі. Шановні колеги, ви можете розраховувати на те, що Європейська федерація журналістів продовжить тиснути на європейські директивні органи. Ми продовжимо підтримувати незалежну журналістику в Білорусі. Напевно, ви знаєте, що спільно з International Media Support і з колегами з Данії ми будемо надавати конкретну допомогу журналістам Білорусі, які її потребують.
Шановні білоруські колеги, браво за вашу рішучість! Дякуємо колегам з Польщі, України, Литви за їхню солідарність! Свобода восторжествує! Диктатори завжди капітулюють! Бажаю вам вільного і благополучного майбутнього!
«Міжнародна солідарність дуже потрібна, а особливо – журналістам» – твердить представниця Асоціації польських журналістів Дорота ЗЕЛІНСЬКА і каже:
– Без міжнародної солідарності журналіст не може почуватися в безпеці, і особливо на сьогодні – в Білорусі. Я бачу, як у Білорусі журналісти чесно виконують свої професійні обов’язки і за це потрапляють до в’язниці, їх б’ють, штрафують, принижують.
Я переживаю за жінок-журналісток, яких шантажують тим, що в них відберуть дітей. Це хвилює і спонукає до дії – підтримувати білоруських колег всіма можливими способами.
Перша чітка заява Асоціації польських журналістів у справі білоруських колег– вимога звільнити затриманих журналістів – прозвучала 11 серпня. Від того часу ми вже тричі жорстко виступали у справі звільнення незаконно затриманих білоруських журналістів. Окрім того, в журналістському середовищі Польщі проводимо акцію «Солідарність з Білоруссю». В рамках цієї акції польські журналісти записують короткі відео з посланнями солідарності і підтримки до білоруських журналістів. Таке послання зробили директор польського агентства преси Войцех Сурмач, директор центру моніторингу Іоланта Хайдаш і багато інших журналістів. Ці відео можна побачити на сайті Асоціації польських журналістів, а також на сайті Білоруської асоціації журналістів.
Ми готуємо книжку, що називається «Я журналіст. Чому ви мене б’єте?», де зібрано двадцять гучних, резонансних репортажів з Білорусі. Цю книжку розповсюдимо в багатьох країнах в п’яти мовних версіях – польській, білоруській, російській, українській, англійській. Сподіваємося на відчутну і потужну міжнародну реакцію, що справі білоруських журналістів буде приділено ще більше уваги.
«Ми повинні про це говорити, щоб припинити невиправдану жорстокість» – наголошує співавтор книжки «Я журналіст. Чому ви мене б’єте?», журналіст видання «Прочерк» Назарій ВІВЧАРИК.
– Чомусь на факультеті журналістики темі журналістської етики приділяється уваги менше, ніж іншим предметам. У всякому разі так було, коли я був студентом. А солідарність – це частка журналістської етики.
Коли в 2013 році по всій Україні розгорнувся Майдан, у нас на Черкащині був убитий журналіст Василь Сергієнко – один із лідерів Євромайдану в Корсунь-Шевченківському. І тоді до мене зателефонували білоруські колеги з радіо, розпитували про цю трагічну ситуацію, цікавилися, чи дійсно у нас мають місце такі драматичні події, як вони бачать на центральних телеканалах, чи дійсно Україна бурлить? Цікавились, як працюється в такій ситуації журналістам?
Через те, що голова Черкаської облдержадміністрації був дуже наближеним до Януковича, у нас в області складалася специфічна ситуація – було багато суворих, жорстких моментів, ризиків для журналістів. Були побиття, вбито черкаського фотографа Ігоря Єфимова.
Я не політик. Я – журналіст. І коли почалися всі ці події в Білорусі, ми висловлюємо свою солідарність з колегами, надаючи публічності всьому, що відбувається в цій країні. Завдяки публічності ми зможемо зрушити хід подій у позитивному напрямку.
Те, що сьогодні відбувається в Білорусі, саме для журналістської спільноти воно навіть гірше, ніж це було в Україні. У нас жорстких заходів застосовували більше до протестуючих, до активістів Євромайданів. А коли спілкуюся з білоруськими журналістами Сергієм Герасимовичем, Наталією Лубнєвською і коли вони розповідають про те, що відбувається з їхніми колегами навіть не віриться.
Здається, що людей просто затримують за те, що вони виконують свої професійні обов’язки. Але далі – коли зіштовхуєшся з більш важкими історіями – стає не по собі. Наприклад, Наталя Лубнєвська, висвітлюючи події, стоїть на місці, нікуди не тікає, не вчиняє нічого протиправного, а силовик стріляє їй ногу. Далі – тривале лікування і реабілітація, щоб можна було ходити. Сергій Герасимович розповідає, що він не може спати після того, як був затриманий силовиками: весь час прокручується в пам’яті саме
затримання, як били у відділку.
Це тяжко сприймати. І навіть коли журналістів не б’ють, це не означає, що вони не мають травм, адже є ще й психологічні травми. Журналістка Ольга Іващенко розказує, що вона доходила до стану, що не могла спати, ледь не втрачала свідомість. У цивілізованому світі такого не повинно відбуватися.
Коли збірка «Я журналіст. Чому ви мене б’єте?» вийде у світ, вона буде поширена серед європейської спільноти, яка може впливати на режим Лукашенка санкціями, діяти рішучіше, щоб зупинити процес жорстокості, зокрема, і щодо журналістів.
Журналісти – не активісти, вони виконують свою роботу, висвітлюючи події, а в підсумку їх калічать. Ми повинні про це говорити, щоб припинити невиправдану жорстокість.
Перша секретар НСЖУ Ліна КУЩ звертає увагу на дуже тривожний знак – що в Білорусі заборонена робота іноземних журналістів
– Протягом кількох місяців я беру участь у міжнародних on line зустрічах, конференціях за участі журналістів Східної Європи. І кожна ця зустріч починається із запитання: «А що там у Білорусі?».
Наші білоруські колеги Андрій Бастунець, Вольга Хвоін, Борис Горецький постійно розповідають про тиск на журналістів, порушення їхіх прав. Тільки за три останніх місяці протестів у Білорусі зафіксовано майже чотириста порушень прав журналістів, більшість з яких – незаконні затримання силовиками.
Така ситуація не може не тривожити. Особливо тривожить, що силовики, відчувши свою безкарність, постійно посилюють свій тиск на журналістів. Бачимо приклади побиття, незаконних арештів працівників ЗМІ, і складається враження, що влада вирішила мститися журналістам за масштабні протестні виступи широкого загалу білорусів проти порушення демократії в їхній рідній країні.
Дуже тривожний знак, що в Білорусі заборонена робота іноземних журналістів, а отже громадськість інших країн позбавлена можливості мати незалежний погляд з місця подій. Єдине джерело об’єктивної інформації – це наші білоруські колеги, які чесно і сумлінно виконують свої професійні обов’язки.
Ми висловлюємо свою солідарність з ними і вимагаємо негайно звільнити всіх заарештованих журналістів, дати можливість усім журналістам безперешкодно виконувати свій обов’язок перед суспільством.
І НА ЗАВЕРШЕННЯ міжнародного круглого столу солідарності з білоруськими журналістами голова НСЖУ Сергій ТОМІЛЕНКО зазначає:
– Ми постійно наголошуємо на нашій солідарності з білоруськими колегами, які зазнають утисків і фізичного насилля. І якщо раніше такі порушення прав журналістів були для нас все-таки чимось віддаленим, то зараз ця проблема все нагальніше постає і в Україні.
З кожними новими виборами у нас до влади приходять усе цинішніші політики, які дозволяють собі цькування журналістів в соціальних мережах, що своєю чергою конвертується у випадки фізичної агресії проти журналістів.
Водночас ми змушені говорити, що в нас ще недостатньо розвинена корпоративна солідарність, що журналісти не об’єднуються, недостатньо відстоюють справедливість у ставленні до свої колег .
У нас немає кийків та кайданок, і ми не хочемо їх мати. Єдине, що ми хочемо мати, – це право на свою професію. Інструменти, якими можемо впливати на недоброчесних політиків, – мікрофон, камера, авторучка, це право на голос і на поголос.
Ми хочемо, щоб і в нашій країні, і скрізь у світі поважали право журналіста на його професію, щоб нам не доводилося обговорювати новини про утиски журналістів в будь-якій країні.
Нині НСЖУ закликає українських журналістів максимально привертати увагу суспільства до подій у Білорусі, концентруватися на солідарності з білоруськими колегами. Важливо показати, що ми не миримось з будь якими утисками журналістів, які нині перебувають в особливо складних умовах.
НЕ МОВЧИМО! ВИЯВЛЯЄМО СОЛІДАРНІСТЬ! У ЦЬОМУ НАША СИЛА.
