За перші вісім місяців 2026 року 40% журналістів, які постраждали від кримінальних правопорушень, становили жінки – це удвічі більше, ніж у 2022 році. Попри зростання кількості зареєстрованих злочинів проти медійників, до суду доходить лише мізерна частка проваджень. Про це свідчать дані Офісу Генерального прокурора, отримані на запит громадської організації «Жінки в медіа», повідомляється на сайті цієї громадської організації.
Отже, за отриманими даними, за останні чотири з половиною роки (2022–2025 рр. та січень–серпень 2026 року) потерпілими від злочинів визнали 246 журналістів і журналісток, серед яких 76 жінок (понад 30%).
Попри загальну тенденцію до зменшення кількості визнаних потерпілих, частка жінок серед них суттєво зросла:
- 2022 рік: 96 потерпілих (18 жінок, або 18,8%);
- 2023 рік: 58 потерпілих (22 жінки, або 37,9%);
- 2024 рік: 50 потерпілих (21 жінка, або 42%);
- 2025 рік: 27 потерпілих (9 жінок, або 33,3%);
- Січень–серпень 2026 року: 15 потерпілих (6 жінок, або 40%).
Ріст кількості правопорушень та ключові статті
За перші вісім місяців 2026 року правоохоронці зареєстрували 42 кримінальні правопорушення проти представників медіа, що вже перевищує показник усього 2025 року (40 випадків). Для порівняння: у 2022 році було зареєстровано 88 правопорушень, у 2023-му – 77, у 2024-му – 85.
Абсолютна більшість фактів стосується перешкоджання законній професійній діяльності (ст. 171 КК України) – 33 випадки за вісім місяців 2026 року (майже 79% від усіх зареєстрованих). Погрози або насильство щодо журналістів (ст. 345-1 КК України) зафіксовано у 9 випадках. Випадки пошкодження майна та посягання на життя залишаються поодинокими, а фактів захоплення в заручники не фіксували.
Проблема досудового розслідування та судової перспективи
Головною проблемою залишається вкрай низький відсоток справ, які доходять до суду з обвинувальним актом:
- 2022 рік: до суду направлено 4 провадження;
- 2023 рік: 7 проваджень;
- 2024 рік: 6 проваджень;
- 2025 рік: 2 провадження;
- Січень–серпень 2026 року: лише 1 провадження (за статтею про погрози чи насильство, тоді як за статтею про перешкоджання діяльності до суду не дійшла жодна справа).
«Журналісти й журналістки часто звертаються до поліції вже тоді, коли погрози чи переслідування стають серйозними. Але й реєстрація заяви — лише початок. Якщо навіть випадки, про які повідомили, мають такий результат, постає питання: на який захист вони можуть розраховувати?», – наголошує голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко.
Медіаюристка та адвокатка Оксана Максименюк підкреслює, що тривалий розгляд справ призводить до їх закриття через сплив строков давності: для частин 1 та 2 статті 171 КК України він становить лише три роки. Через це медійники втрачають мотивацію звертатися до правоохоронних органів.
Голова Комітету ВРУ з питань свободи слова Ярослав Юрчишин зауважує, що зменшення кількості офіційних звернень свідчить не про безпеку, зневіру журналістів у системі захисту.
Для зміни ситуації народний депутат пропонує відновити та розширити практику створення спеціалізованих підрозділів:
- створити профільні відділи в Офісі Генерального прокурора, Національній поліції, ДБР та СБУ для розслідування злочинів проти медійників та активістів;
- використовувати Комітет ВРУ з питань свободи слова як майданчик для координації дій між журналістами та правоохоронцями.
«Лише покарання винних у злочинах проти журналістів доведе, що держава дбає про свободу слова, а не відвертається від неї», – зауважив Ярослав Юрчишин. Раніше ми розповідали про те, що в українських медіа жінки становлять більшість, але їм доводиться долати більше викликів.
