«На ранковому автобусі з Полісся Ваня – єдина дитина. Кожного дня у шкільну пору 13-річний хлопчик встає на світанку та рушає у вже звичну подорож – 20 хвилин до Городні. Там на підлітка чекає його ліцей, його парта, вчителі та друзі – те, що робить життя дитини схожим на довоєнне…». Це уривок матеріалу газети «Новини Городнянщини» з Чернігівщини. Його авторка, редакторка видання Світлана Томаш, яка є учасницею навчального курсу НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», розповіла про життя єдиної дитини шкільного віку з прикордонного Полісся, 13-річного Івана Холодняка.
Шлях хлопця до ліцею проходить по колишній міжнародній трасі, що веде з серця України до відомого монумента, який має тепер вже саркастичну назву «Дружба народів». Саме цією дорогою Чернігівщина була жорстоко атакована колонами російської техніки 24 лютого 2022 року. Тоді окупанти перетнули кордон, порушили закони людяності і відібрали у Вані його дитинство, право на мирне життя та доступ до навчання, пише авторка.
Тонкощі роботи з історіями постраждалих від війни дітей учасники курсу розглянули під час менторської сесії з журналісткою Юлією Сурковою, яка працює над висвітленням війни в міжнародних медіа з 2014 року.
Юлія Суркова відзначає: під час роботи з цією тематикою учасники локальних медіа стикаються з деякими технічними та етичними труднощами. Насамперед, це брак часу.
«Якщо ти робиш історію дітей етично, професійно, то, звісно, це займає дуже багато часу. Часто в журналістів його немає, вони відмовляються від таких історій, бо бояться, що не зможуть встигнути зробити їх до випуску. Адже треба домовитися, взяти дозвіл, провести інтервʼю, може навіть погодити текст з родиною…» – каже Юлія.
Ще одна технічна проблема – в маленьких громадах усі одне одного знають. З одного боку це полегшує пошук історій, а з іншого люди там більш закриті для спілкування зі ЗМІ і часто не хочуть виносити свої історії на загал.
«На курсі зібралися професійні та емпатичні журналісти. Але часом емпатія якраз заважає писати важкі історії, що і є етичною проблемою. Ми говорили, що в ідеальному світі кожному журналісту, який працює в умовах війни, потрібен свій психотерапевт чи якесь коло психологічної підтримки. Але реалії такі, що не всі можуть звертатися за такою допомогою», – додає Юлія Суркова.
Наразі учасники продовжують працювати з матеріалами про дітей. Також у межах проєкту вже вийшла публікація в газеті «Новини Краснопільщини» Сумської області про зруйноване росіянами приміщення Краснопільського ліцею №1, який перед початком повномасштабного вторгнення був капітально відреставрований. А в херсонській газеті «Новий день» – матеріал про дитсадок на колесах, який дозволяє забезпечити дітям право на освіту, розвиток і радість попри війну.
Юлія Суркова запропонувала учасникам курсу кілька креативних підходів до подачі матеріалів. Наприклад, розкривати історії дітей через іграшки, які вони беруть в евакуацію, чи розповідати про те, як дбали про тварин в окупації тощо.
Нагадаємо, що проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
Матеріал “Новини Городнянщини” https://www.facebook.com/novgord1917/posts/1325686505810304
Дискусія з цього приводу: