Деталі та репортажні моменти, фактаж і експертні коментарі, а ще – повага до героя, навіть якщо він негативний – такими є обовʼязкові складові вдалого фічера. Про те, як зі своїх матеріалів зробити фічер, цікавий західним медіа, на що варто звертати увагу і яких помилок уникати, йшлося під час другої менторської сесії, яку для учасників курсу НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа», провела журналістка з досвідом висвітлення війни у міжнародних медіа Юлія Суркова.
Фічер. Все, що не новини
В англомовній журналістиці майже все, що не відноситься до новини як жанру, прийнято називати фічером. Це стаття з новинною злободенною складовою (але не обов’язково про останні події), репортажними моментами, кількома думками, з фокусом на людську історію. За обсягом здебільшого матеріал в межах 700 –1000 слів.
У фічері повинні бути деталі, що розкривають героя та атмосферу, що викликають емпатію та створюють ефект присутності.
У фічері важлива повага до героя, навколо якого будується матеріал.
«Навіть якщо герой негативний, дайте можливість заявити свою точку зору. Якщо позитивний, дайте розкритися. Розговоріть, але з повагою до його переживань та досвіду», – звернула увагу Юлія Суркова.
Менторка навела приклад запитання, яке не варто задавати герою: «Що ви відчували, коли до вашого будинку потрапив снаряд?».
Розповідь героя варто підкріпити коментарями з боку експертів, опонентів, рідних. Усіх, хто допоможе зробити фічер чесною картинкою об’єктивної реальності.
«Історія не залишить читача байдужим, лише якщо ви самі небайдужі до неї. Якщо журналіст хоче бути голосом свого героя та свого міста, своєї країни, його голос обов’язково буде почуто», – додала журналістка.
Складові вдалого фічера:
- Повинна бути інформаційна складова;
- Повинні бути представлені кілька думок;
- Повинні бути представлені експертні точки зору;
- Репортажні моменти (атмосфера, фактура, емоції героїв, деталі);
- Людська історія – центральний сенс матеріалу;
- Не забувайте, що це все ж таки журналістський матеріал та вживайте менше прикметників та прислівників. Не зловживайте оціночними судженнями, перечитуйте текст і залишайте лише ті конструкції, прикметники та прислівники, без яких втрачається суть.
- Розбивайте текст підзаголовками.
Щоб зрозуміти, чи ваш текст легко читається, Юлія Суркова радить прочитати його вголос. Якщо втомитеся вже на 2-3 абзаці, значить він перевантажений.
Що може зацікавити західну аудиторію
Глобальні процеси і події (вибори, політика, екологічні питання, змагання, конкурси).
Речі, що близькі кожному (діти, тварини, їжа, спорт, свята).
Історії успіху та подолання, історії порятунку зі шасливим кінцем.
Історії з нашої країни, що повʼязані з іншими країнами.
«До прикладу, коли була зустріч путіна і Трампа на Алясці, де йшлося про українські території, зокрема, амбіції росії на весь Донбас, локальним медіа можна було робити історії людей, які приїхали з Донеччини, запитувати їхню думку про це, – навела приклад Юлія Суркова. – Також гарно читаються історії про тварин, зокрема, тих, які стають друзями наших військових».
Журналістка наголосила: важливо памʼятати про таймінг. Якщо в Італії сієста, то не варто в медіа пропонувати важкі теми про смерть. Якщо у Німеччині вибори в Бундестаг, навряд чи вони візьмуть матеріал про мистецтво.
«Завжди «працюють» річниці – річниця повномасштабного вторгнення, річниця Каховської трагедії, до яких варто готувати матеріали», – додала Юлія Суркова.
Як зробити матеріал цікавим для західної аудиторії
Під час сесії на прикладі матеріалів учасників, які вони підготували за підсумками попереднього заняття, Юлія Суркова дала рекомендації про те, як зробити тексти відповідними до вимог західних ЗМІ.
Журналісти розповідали про свою роботу над історіями дітей (практичне завдання попередньої сесії). Своїм досвідом поділилася редакторка газети «Голос Гуляйпілля» Тетяна Велика: її історія про 16-річного Сашка Бондаренка, який постраждав після удару по селу Долинка ворожими КАБами. В той день, коли вона домовилася взяти інтервʼю в підлітка, його якраз виписували із Запорізької обласної дитячої лікарні. Журналістка розповіла: кожну таку історію пропускає «крізь себе», і це не могло позначитися на матеріалі.
Матеріал редакторки видання «Панорама» Олени Касаткіної – про маленького сумчанина Іллю Отрошенка, якому не виповнилося ще й 9 років, коли розпочалася повномасштабна війна. Та відтоді вийшло друком 2 його книжки, і хлопчик став рекордсменом Національного реєстру рекордів України.
Обговорюючи з учасниками їхні матеріали, Юлія Суркова звернула увагу на такі моменти:
- Не забувати про інформаційну складову, так званий принцип «Five Ws» (Who, What, When, Where, Why – хто, що, коли, де, чому). Цю інформацію бажано подавати не надто «далеко», наприклад, уже в другому абзаці, щоб аудиторія розуміла контекст.
- Давати додаткову інформацію про місце події, зокрема, скільки кілометрів від лінії фронту, скільки там уже триває повномасштабна війна (це важливо для іноземних медіа).
- Наводити узагальнені дані чи статистику (якщо це стосується травм – яка кількість дітей отримала поранення через війну; якщо стосується обдарованих дітей – скільки таких виїхало за кордон чи в інші міста, де вони навчаються і так далі).
- Звертати увагу на фото: занадто «криваві» західні ЗМІ, як правило, не беруть. Натомість краще додавати репортажних фото населеного пункту, фото з архіву тощо.
- Не змішувати жанри: часто в журналістських матеріалах формат розповіді (фічера) переходить в інтервʼю. Цього робити не варто.
Проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми співробітництва з метою розвитку та сприяння демократії.
Дискусія з цього приводу: