У січні-лютому, напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну, очікується нова хвиля поїздок в Україну зарубіжних журналістів. До цього потрібно готуватися, переконаний український журналіст-фрілансер і фіксер Дмитро Ковальчук.
27 червня медійник, який має великий досвід роботи поблизу передової, постраждав унаслідок російського ракетного удару по краматорському кафе, що забрав життя відомої письменниці Вікторії Амеліної. Нині Дмитро після лікування відновив роботу з іноземними колегами, тож Національна спілка журналістів України і Академія української преси, реагуючи на його запит, надали Дмитрові Ковальчуку ноутбук, отриманий від уряду ФРН.
– Пробний виїзд у прифронтову зону – із France 24 – я зробив уже за місяць після російського удару. Мав зрозуміти, наскільки я відновився. І відчув, що ще не дуже готовий до роботи в небезпечній зоні. Проте, допомагаю іноземним колегам працювати інших містах України, – розповідає Дмитро Ковальчук.
За його словами, в останні місяці відчуваються певні зміни в ставленні міжнародних журналістів до подій в Україні: приїжджати стали рідше, меншими групами. Це, однак, пов’язано не лише зі зменшенням уваги світової преси до нашої війни внаслідок певної втоми і відволікання уваги на конфлікт у Газі, а й із загальною тенденцією до урізання бюджетів медіа і з тим, що в Україні запроваджено нові обмеження щодо роботи журналістів у прифронтових зонах. Крім того, самі бойові дії, попри їхню інтенсивність, уже не є такими «швидкими», якими були під час Харківського і Херсонського наступів ЗСУ.
– Зараз у центрі уваги іноземних журналістів – питання мобілізації й стосунки між військовим і військово-політичним керівництвом України, – каже Дмитро Ковальчук. – Нещодавно ми з французькими колегами брали інтерв’ю у радника голови Офісу Президента Михайла Подоляка й у радника Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Це було цікаво.
За словами фіксера, команди медіа, з якими він співпрацює вже багато років, уже стали сприймати його як члена своєї команди. Зокрема, існують усні домовленості про компенсації в разі пошкодження майна – міжнародна компанія, зокрема, допомогла відновити автомобіль Дмитра, який постраждав під час краматорського обстрілу. Також допомагають при потребі лікування.
– Мій голос є голосом члена команди, – каже Дмитро.
З іншого боку, при роботі в кількаденних одноразових проєктах статус фіксера більш «хиткий». У цих випадках часу для розвитку «розбудови команди» просто немає.
– Найважче працювати із іноземними фрілансерами, які приїжджають в Україну. Їм потрібно зробити матеріал, а потім знайти редакцію, якій його продати. Вони мають малі бюджети, які не дозволяють покрити можливі фінансові витрати в разі, якщо щось станеться, – розповідає Дмитро.
На думку фіксера, для того, щоб активізувати цікавість міжнародної преси щодо подій в Україні, варто дозволити медіа ширше комунікувати з військовими безпосередньо, а не через пресофіцерів і речників.
– Журналісти повинні мати можливість бачити те, що відбувається на фронті, на власні очі й показувати це, – вважає фіксер.
З нового року редакції потужних світових медіа отримують нові бюджети, й це може стати додатковим стимулом для поїздок їхніх журналістів в Україну, особливо напередодні другої річниці повномасштабної війни.
– Тож новий ноутбук, отриманий від НСЖУ, стане в пригоді, – переконаний Дмитро. – Крім того, він допоможе в проходженні різноманітних тренінгів і стажувань, які в нашій роботі дуже потрібні. А ще в моїх планах і сподіваннях – співпраця з місією ООН в Україні та міжнародною правозахисною організацією Global Rights Compliance, яка документує в Україні воєнні злочини.
Інформаційна служба НСЖУ
