Український інформаційний простір перетворився на місце ворожнечі, дезінформації та з’ясування стосунків і найчастіше не має нічого спільного з об’єктивною аналітичною журналістикою. Це констатують експерти проекту «Громадська експертиза», який реалізують видання “Вісті” та Український інститут стратегій глобального розвитку та адаптації. Раз на тиждень професіонали критично розглядають найбільш резонансні рішення влади і звертають увагу громадськості на можливі ризики. Під керівництвом директора УІСГРА Віктора Левицького експерти (яким може виступити будь-який фахівець, що має суспільний авторитет) формулюють рекомендації для поліпшення ситуації.
Спотворення в подачі інформації українськими ЗМІ – це помилки чи навмисна дезінформація?
Валерій Іванов, професор, президент Академії української преси:
«Якщо говорити про стан українських медіа, то він невтішний з точки зору об’єктивності. Ми разом із вченими Інституту соціології НАН України з 2002 року проводимо моніторинг українських медіа, і приблизно на однаковій позиції – від 10% до 20% – в новинах прайм-тайму провідних українських каналів подаються збалансовані новини. Це ті, в яких є хоча б дві точки зору, не кажучи вже про більшу кількість. Решта – без балансу зовсім! Висновок такий: власник визначає не тільки загальну політику каналу/медіа, а й конкретний зміст новин, а також позицію каналу по відношенню до зовнішніх подій».
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України:
«Я би говорив не про сплановану цілеспрямовану дезінформацію та грубі помилки, а, скоріше, про те, що редакційна політика українських медіа дуже часто задається не в ньюсрумах, а в кабінетах власників, донорів, олігархів – якщо мова про великі загальнонаціональні ЗМІ. І найбільший виклик для українських медіа – їхня збитковість, бідність великої кількості редакцій ЗМІ. Виходить, що для власників їхні медіа не є медіабізнесом, а, скоріше, засобом для медіавпливу, або захисту, або позиціонування. Тому і можемо говорити про те, що у великій кількості медіа розставляються ті або інші акценти – “зрада”, “перемога”, в залежності від очікувань власників. З іншого боку, медіа, які, можливо, не є “олігархічними”, обирають стратегію пропозиції своєї ключової аудиторії тієї забарвлення повідомлень, якої вона очікує, “щоб подобатися”».
Наскільки стан українського інформаційного простору відповідає європейським стандартам?
Валерій Іванов:
«Звичайно, не відповідає європейським стандартам. Причина, знову ж таки, зрозуміла: канали, в т. ч. “великі”, грають роль інструментів впливу, а не засобу для заробляння грошей. У Європі такого немає, і медіа розглядаються як бізнес-структури. Зрозуміло, є винятки, наприклад, громадські мовники Німеччини ZDF і ARD, британська BBC. Але при всій критиці, помилки, які можуть там бути, рівняти їх з українськими мовниками – неможливо! Це несумірні поняття, перш за все з точки зору соціальної відповідальності та журналістських стандартів. Вони відповідають перед своєю аудиторією за те, наскільки правдиво відображена реальність».
Сергій Томіленко:
«Європейські та демократичні акценти, що розставляються сьогодні в світі, – це підтримка професійних ЗМІ, тих, хто хоче працювати за стандартами і має відповідальність перед суспільством. Також це підтримка місцевих медіа – відповідно, уряди країн ЄС і США запроваджують антикризові програми для них. А це – реалізація інформполітики шляхом пошуку моделі субсидування, надання грантів. І, фактично, доступу громадян до достовірної інформації. При цьому у них немає ситуації, коли окремий чиновник вимагав би, щоб його хто-небудь “хвалив”. В Україні маємо іншу ситуацію. Уряд і влада в цілому захоплені однією темою – посиленням державного регулювання ЗМІ і журналістів. Репресивний законопроект “Про медіа”, надання Нацраді як регулятору, до якого немає довіри як до успішного регулятора ТВ – і радіопростору, максимальних повноважень з регулювання всіх видів медіа та можливості втручання в діяльність де-факто кожного журналіста. Фактично діалог уряду з журналістами з реальних медіа відсутній, відбувається підміна понять –”експертні”, закриті, круглі столи, ритуальна демонстрація “відповідності зобов’язанням” перед ЄС».
Чи можна вважати, що українці на основі національних ЗМІ адекватно уявляють ситуацію в країні і світі?
Сергій Томіленко:
«Ми бачимо, що і національні політики спекулюють на чутливих темах, і це виявляється в ЗМІ. Оскільки більшість впливових медіа та національних ТВ-каналів є політично забарвленими (хоча б завдяки поглядам їхніх власників), безвідповідальні політики цинічно нагнітають емоції, створюють полотно зі “зрад” і “перемог” там, де цього бути не повинно. Привчаючи громадян не до спокійного медіаспоживання, а до знаходження в певних фан-групах, у кожній з яких є “свої”, шановані ними, медіа. Політики і посадові особи вважають, що це нормально, але ми переконані: краще споживати інформацію об’єктивно. Їм потрібно задавати приклад об’єктивного і спокійного споживання саме інформації, а не пристрастей і емоцій, ще й з політичним акцентом».
Висновок «Громадської експертизи»
Експерти, вчені, політологи в один голос заявляють: більшість українських ЗМІ необ’єктивні, маніпулюють інформацією і виконують замовлення, в першу чергу політичні, своїх власників. Це пов’язано з бідністю українських ЗМІ, а значить і їхньою несамостійністю.
Європейські тренди (жити за рахунок реклами, спонсорів) у нас не працюють, культура відповідальної і професійної журналістики розвинена недостатньо. Крім того, на об’єктивність і професіоналізм ЗМІ впливають заангажованість і некомпетентність української аудиторії, яка хоче чути звичні штампи, котрі підтверджують її переконання і таврують ідеологічних супротивників.
Владі, замість потурання пропагандистським тенденціям, а тим більш активної участі в їх просуванні, слід працювати над створенням професійного медіаспівтовариства і вихованням адекватних споживачів інформації. Тоді не доведеться годувати легіон піарників, які рятують її рейтинг за допомогою скандальних новин, постановочних історій і рекламних кліпів.
Українському ж обивателю залишається, відповідно до рекомендацій експертів, збирати новини з різних джерел, сепарувати, аналізувати, рубрифікувати інформацію, сподіваючись в результаті “виринути” з того потоку шумів, який продукують більшість українських ЗМІ, і сформувати об’єктивне уявлення про те, що відбувається в країні і світі.
