Парламентське видання, що називають літописом незалежності, відзначило 35-річчя
У часи партійної преси та перших десятиріч незалежності «Голос України» був ковтком свіжого повітря. Газета, яка давала можливість висловитися усім фракціям, які були присутні у парламенті, яка мала кореспондентів у всіх регіонах України і навіть за кордоном, швидко стала однією з найпопулярніших у країні. Сьогодні ж вона лише оприлюднює закони і залишається тільки ностальгувати за колишньою славою, пише “Укрінформ”.
ТУТ МОГЛИ ДРУКУВАТИСЯ УСІ ПАРЛАМЕНТСЬКІ ПОЛІТСИЛИ
31 березня 2024 набув чинності Закон «Про медіа». Цей закон змінив старі норми роботи ЗМІ й регулює діяльність медіа (ТБ, радіо, друк, онлайн) з урахуванням вимог ЄС. «Голос України» як друковане видання Верховної Ради, також підпало під його дію, зокрема, газета перейшла до функції винятково офіційного оприлюднення законодавчих актів. Увесь творчий колектив газети – близько 40 журналістів – було звільнено, і з квітня 2024 року «Голос України» оприлюднює закони та нормативно-правові акти українського парламенту.
З одного боку ми стали ближче до Європейського Союзу з точки зору медійного законодавства, а з іншого – фактично зникло одне з останніх друкованих видань.
Під час урочистостей часто згадували роботу газети саме як засобу масової інформації. Зокрема, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук розповів, як у «Голосі України» опублікував низку статей про українську державність.
«Будучи ще професором, багато спілкувався з Анатолієм Федоровичем (Горловим – колишнім головним редактором газети, – ред.) на тему української державності і підготував стосовно цього цілу низку публікацій. І я хочу сказати, що саме «Голос України» надав нам свої шпальти для того, щоб оприлюднити свої думки з приводу того, що це – українська державність; скільки ж нам років; хто ми такі, чому такі самобутні», – розказав Стефанчук.
Варто відзначити, що «Голос України» співпрацював з багатьма освітніми та науковими центрами, даючи їм можливість донести до широкого загалу інформацію про свої здобутки, поділитися чимось цікавим. Приміром, у рік, коли Київський національний університет імені Тараса Шевченка відзначав 180-річчя, «Голос України» взяв інтерв’ю у деканів більшості його факультетів. Цікаво згадати співпрацю газети з Державним архівом кінофотофонодокументів імені Пшеничного, завдяки якій оприлюднили чимало цікавих світлин, як стосувалися різних періодів історії України.
ЯК «ГОЛОС УКРАЇНИ» ДОКЛАВСЯ ДО ПЕРЕМОГИ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Ці приклади – лише вершина айсберга, якщо мова про співпрацю. Фактично, «Голос України» співпрацював з усіма державними інституціями, які хотіли висловитися. Ба більше, можна сказати, що філософією газети було творити літопис української незалежності, що логічно, адже видання було щоденним, щоб потім дослідники, вивчаючи номери газети, могли досліджувати історію. До 30-річчя газети колектив підсумував цю роботу, видавши книгу «30 років незалежності», у якій підсумовано кожен рік – з 1990-го по 2020-й.
Але фокусом газети завжди був, звичайно, парламент. І це робило газету унікальною, бо у часи, коли декотрі представники влади намагалися обмежити опозиції можливість висловитися у ЗМІ, «Голос України» завжди її надавав, бо сама ідея газети передбачала надання площі усім політичним силам, представленим у Верховній Раді. Крім того, газета зосереджувалася на законотворенні – розповідала про проєкти законів, дала можливість висловитися їхнім авторам, стежила за усіма етапами їх ухвалення. Тепер це теж неоціненний історичний матеріал.
Під час урочистостей, присвячених 35-річчю, не раз згадували й інший приклад мужності парламентського видання. 2004 року, попри шалений тиск, «Голос України» не опублікував сфальсифіковане рішення тодішнього ЦВК про обрання Президентом Віктора Януковича. «Я дуже добре пам’ятаю, тоді Анатолій Федорович не дозволив опублікувати сфальсифіковану постанову ЦВК про результати президентських виборів. Це той приклад, коли особистий подвиг людини вирішив майбутнє нашої країни», – сказав Стефанчук.
НОВІ ЗАВДАННЯ – СПРОСТИТИ РОБОТУ ІЗ ЗАКОНОДАВСТВОМ
Сьогодні творчої складової «Голосу України» більше не існує. Газета, за висловом її нинішнього директора Сергія Сіволапа, фокусується не на коментарі, а на документі, не на оцінці, а на нормі. «Голос України» надає найповнішу інформацію про ухвалене законодавство і прагне робити це якнайкраще.
«Ми вже зараз упроваджуємо інструменти діджиталізації, не порушуючи законодавства, в якому ми зараз перебуваємо, – сказав Сіволап. – Ми, зокрема, впровадили QR-код, через який кожен, хто бачить цей матеріал, може через телефон зайти у той документ, дивитися його і працювати з ним. Через QR-коди ми також даємо доступ до проєктів законів, матеріалів з комітетів, документів з парламентських слухань».
За його словами, це тільки перший крок – наступні будуть пов’язані з тим, щоб спростити роботу з документами та законодавчими базами – щоб були доступні не лише закони, а й відразу усі підзаконні акти, що їх стосуються. Це суттєво спростить роботу працівникам органів державної влади, місцевого самоврядування, юристам та адвокатам, бізнесу, експертам і аналітикам та усім тим, хто безпосередньо працює із законодавством або потребує офіційних текстів. Тобто мета нового керівництва газети доволі амбітна – стати таки собі великим законодавчим хабом, який міститиме не лише законодавчу базу, а й усі супровідні документи, підзаконні акти, матеріали, пов’язані з їх ухваленням.
Залишається сподіватися, що з таким складним завданням, як систематизація усього українського законодавства, колектив «Голосу України» впорається, і всі причетні до роботи з ним матимуть повну і просту у користуванні базу, від чого виграють як газета, так і суспільство.
Тетяна Пасова
Фото: Олександр Клименко
