Нинішня зима стала ще одним серйозним випробуванням для редакцій регіональних та місцевих газет, які й так страждають від глибокої економічної кризи. І не лише через різке падіння передплатних тиражів, брак комерційної реклами та наслідки децентралізації. Для більшості з них виявились непосильними тарифи на газ та опалення приміщень. Адже формально місцеві газети, більшість з яких до 2019 року були комунальними підприємствами, це – приватний бізнес, тож і ціни для них встановлені максимальні. У Національній спілці журналістів України наголошують, що уряд має не ігнорувати надзвичайну економічну кризу в регіональних медіа, а починати втілення програми дієвої підтримки українських ЗМІ.
На проблемі непомірних тарифів на опалення, зокрема, акцентував увагу секретар Національної спілки журналістів України, головний редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко (місто Ізюм, Харківська область) ще під час розширеного засідання Правління НСЖУ, яке пройшло наприкінці грудня. На той час вартість газу становила 38 гривень за один кубометр. В середині січня вона сягнула 65 гривень за кубометр для приватних підприємств.
«До всіх проблем, що мають на сьогодні місцеві видання, додалася ще одна – газова. Думаю, що торкнулася вона не тільки наших «Обріїв Ізюмщини». Я спілкувався з колегами з Одеської, Миколаївської Донецької, Львівської областей, і скрізь ситуація така сама. Вперше за останні роки з настанням холодів і початком опалювального сезону ми не увімкнули в приміщенні редакції газове опалення. Увімкнули тільки на два дні, коли температура повітря на вулиці сягнула мінус десяти градусів. І не факт, що надалі будемо опалювати редакцію. Не дає можливості працювати в теплі угода з АТ «Харківгаз», де зазначено, що маємо платити за тисячу кубів газу 65000 гривень», – каже він.
Поліграфічне підприємство «Балдрук», де друкуються 2/3 регіональних газет Харківщини, також відмовилося від газового опалення.
«Ми споживали за зимовий період приблизно 2000 кубометрів газу, – розповідає Костянтин Григоренко. – У грудні в самий пік морозів увімкнули на тиждень, щоб не розморозити систему. А в січні взагалі не включали опалення, ставимо в кабінетах електрообігрівачі. Температура в кабінетах від 8 до 12 градусів . А у відеостудії сьогодні взагалі було плюс п’ять. В таких умовах працюють і інші редакції: наші сусіди в Змійові, Балаклеї».
«Я не уявляю, якою була б вартість поліграфії при опаленні газом друкарні, – говорить Костянтин Григоренко. – Цю проблему треба порушувати на рівні уряду, бо так далі не може бути. Це не нормальні умови праці, коли журналіст на робочому місці пише матеріал у куфайці і валянках».
Про те, що в більшості редакцій стоїть неймовірний холод, підтвердили в коментарі пресслужбі НСЖУ редактори.
Так, Світлана Ляшко, газета “Сарненські новини” (Рівненська область),розповідає:
«Нам на січень треба 42 000 гривень на оплату опалення. Поки що ми нічого такого не робили. Але написали заяву на зменшення лімітів. Не знаю, як будемо обігріватися, бо це просто жах. У листопаді та грудні ми платили по 22 000 гривень, зараз удвічі більше. Це дуже висока для нас ціна, тому що передплата невелика, надходження від реклами у зв’язку з карантином і різними обмеженнями теж упала на 60 відсотків ще минулого року. Трошки вирівнюємо ситуацію, але тут новий удар… Переводимо працівників на неповний робочий тиждень. Ті, хто ведуть сайт і хто може, працюють дистанційно. Але все одно це дуже великі витрати для нас. Комунальні платежі з’їдають велику частину зароблених коштів. Якщо врахувати, що вартість друку газети зростає – в місяць за один номер виходить 13 500 гривень.
Тож сидимо і думаємо: як вижити? Я знаю, що багато редакцій відключають взагалі опалення. Але ми собі цього дозволити не можемо – люди не мають мерзнути. Можливо, половину редакції доведеться відправляти додому, а лишати тільки тих людей, які безпосередньо зайняті випуском газети. Але це теж не вихід, тому що редакція все ж таки має бути мобільною і дієвою. Дистанційно – це добре, ми вміємо в такі ситуації працювати, але це дуже впливає на контент».
Редакторка «Вісника Городищини» Ольга Дяглюк (Черкаська область)вказує: «Чесно кажучи, комунальні платежі нас добивають. Після роздержавлення ми займали п’ять кімнат в комунальному приміщенні, яке перебуває на балансі відділу освіти. Уклали договір на 15 років. На сьогодні стоїть питання розірвання цього договору, бо ми вже ці п’ять кімнат не займаємо, ми не в силі їх оплатити через непомірні тарифи. Тому будемо скорочуватись до однієї кімнати, бо інакше просто не виживемо. Тож дотягуємо перше півріччя й будемо закриватися».
Вікторія Майнич, суспільно-інформаційна газета “НовинаР” (Одеська область),розповідає: рятує те, що в редакції понад десять років працює електричне опалення.
«Але все одно виходить дуже дорого. Вчора прийшов рахунок за електроенергію, то ціна виросла ледь не удвічі порівняно з листопадом. Я повинна сплатити 10 500 гривень, це при тому, що ми дуже економили. Коли погода дозволяла, відключали повністю опалення, багато співробітників працювали дистанційно. Приходили лише верстати, вичитувати, а коли були сильні морози, то вмикали батареї на мінімум, щоб не замерзла система. По кіловатам ми взяли менше порівняно з минулим роком, а заплатили нарівні.
Ми думаємо, як жити далі в умовах тотального дорожчання енергоносіїв. Ідеально було би змінити приміщення й підібрати менш витратний варіант. Зараз редакція знаходиться у двоповерховій будівлі, яка була зведена у тому ж році, як і поліграфічний комплекс. Друкарня і редакція були разом. Нині ми займаємо половину другого поверху, приміщення панельне. Перший поверх стоїть пустий, холодний, так само й половина другого. Друкарні вже давно немає. На першому поверсі склад якогось підприємця, але він приміщення не опалює. Незважаючи на пластикові вікна, у нас холодно.
Утеплити будівлю у нас немає змоги. Щоб утеплити дах, потрібно 50 000 гривень, але ці гроші я плачу за опалення».
Редакторка «Нової газети» Інна Тільнова з Кропивницького (Кіровоградська область) каже: в редакції холодно, бо опалення поламалося. А от у редакції газети «Слов’янські вісті» (Донецька область)опалення як такого не існує вже дев’ять років.
«Ми відключили опалення ще перед війною, в 2013 році, коли почались удорожчання енергоносіїв, – розповідає редактор Олександр Кульбака. – Працюємо дистанційно приходимо в редакцію всього один день на тиждень, коли верстається газета, треба підписувати документи тощо. Аби зігрітися, вмикаємо електрокалорифер. Решту часу співробітники працюють у домашньому режимі. Ми працюємо так давно, ще до пандемії. Такий режим роботи на якість контенту не впливає. Навіть із рекламодавцями працюємо віддалено, все пересилаємо електронною поштою. Зрештою, для того, щоб випускати газету, нам потрібна маленька кімнатка й пара комп’ютерів».
Втім, є й інші випадки, але вони, радше, нетипові. Так, відсутність газифікації селища Тернівка у Дніпропетровській області ще кілька років тому могла би здатися недоліком. Але сьогодні, навпаки, цей фактор став неоспоримою перевагою, каже Альона Поддуєва, редакторка видання «Вісті Тернівки».
«Напевно, там трохи легше, тому що свого часу місто відмовилось від газового палива. Котельня, що подає тепло городянам, працює на вугіллі. Зараз, коли вартість газу захмарна, ми розуміємо, яке це було мудре рішення керівництва міста, бо ми сильно виграємо. Наприклад, сусідній Павлоград, розташований у 17 кілометрах, просто гине з газовим опаленням і цінами на енергоносії. Чимало павлоградців перейшли на електроопалення, але вони також загинаються від рахунків за електрику. Так само і в Першотравенську, розташованому в 40 кілометрах від нас. Зокрема, родина знайомих (двоє дорослих людей без дітей) заплатили за минулий місяць 4900 гривень за електроенергію. У Тернівці, де газу немає, за центральне опалення однокімнатної квартири виходить близько 800 гривень на місяць.
Наша редакція орендує дві кімнати в комунального підприємства. За півроку я сплачу за тепло 17 000 гривень. Опалювальний сезон у місті починається 15 жовтня і закінчуємо у квітні. Напевно, небагато міст сьогодні можуть собі це дозволити».
А інколи несподіваний вихід із критичної ситуації може з’явитися тоді, коли його не чекаєш, каже Олександр Моцний, Краснопільська газета “Перемога” (Сумська область).
«Ми свого приміщення не маємо, орендуємо в сільгоспвиробника два кабінети, – розповідає він. – Тут стоїть котел, його топлять дровами. У нас тепло й затишно. Платимо за оренду 4600 гривень на місяць. Сюди входить все: електрика, опалення, сторож. Думаю, нам пощастило.
Ще до роздержавлення, у 2014 році, в нас було приміщення в райраді. Формально за оренду платили гривню, але в опалювальний сезон ця гривня обходилась дуже дорого. По-перше, ми мерзли, по-друге, по квадратурі приміщення в нас виходило щомісяця більше 10 000 гривень. Коли почалась війна, туди заселили військкомат, і нам запропонували перебратися в інше приміщення. Райрада запропонувала кабінет, але ж потім після реформи і район, і районну раді ліквідували. Так що ми знайшли собі інше приміщення, де й працюємо з 2015 року. Так що жалітися поки що не можу. Все добре. Після реформування в селищі лишилось чимало вільних приміщень. Так що, якщо нас щось не влаштовуватиме, можна подати заявку й орендувати нове приміщення, але поки що такої потреби немає».
Редактори місцевих газет, засновниками яких ще 3-5 років тому були міські чи районні ради, зауважують: якби редакція залишалася би комунальним підприємством, то для неї були би тарифи такими ж, як і для комунально-побутових підприємств та релігійних організацій: 16,5 гривень за один кубометр газу. А після роздержавлення видавці уже мають платити максимум – у п’ять разів більше. Яка тут може бути справедливість?
«Якщо така ціна газу буде й надалі, то однозначно, до газового опалення ми вже не повернемося, – прогнозує Костянтин Григоренко. – Напевно, в ходу будуть електрообігрівачі, кондиціонери. Іншого шляху я не бачу. Сонячні панелі не врятують, тому що в це устаткування треба вкласти багато грошей. У нас немає таких великих обігових коштів. Підприємці вже давно повідмовлялися від газового опалення, поставили твердопаливні котли, булер’яни. Але у нас планування редакції таке, що обігріватиметься лише коридор, а в кабінетах буде холодно. Крім того, за вогнем і за безпекою треба постійно слідкувати, це додатковий співробітник, чого ми собі дозволити не можемо. Треба обирати: або платити зарплату й податки, оплачувати папір і поліграфічні послуги – або просто опалювати приміщення».
У Національній спілці журналістів України солідарні із колегами з регіональних медіа, які намагаються у надзвичайних умовах зберегти свої редакції, зберегти право своєї аудиторії на отримання важливої місцевої інформації.
«Влада має втілювати програму антикризових заходів на підтримку українських місцевих ЗМІ, – наголошує голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Ключова наша ініціатива – невідкладне проведення у першому півріччі спеціальних парламентських слухань на тему економічної стійкості місцевих ЗМІ. Це і майданчик для звіту урядовців, але це і об’єднання зусиль відповідальних політиків, посадовців та представників галузі місцевих ЗМІ для покращення поінформованості українців про актуальні події, для ефективного захисту інформаційного простору України».
