Секретар Національної спілки журналістів України, головний редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко (місто Ізюм, Харківська область) провів три пекельних дні в українському місті Ізюм, коли російські окупанти безперервно обстрілювали мирних жителів. Про подробиці він розповів прес-службі Національної спілки журналістів. Костянтин зараз у безпеці і продовжує роботу цифрових майданчиків свого медіа для інформування про реалії харківського міста, яке наразі розстрілюють окупанти.
«Три дні був масований обстріл міста. Третього березня почалися обстріли та бомбування, гатили «градами» і з танків кожні півтори години. Я служив у танкових військах, тому можу розрізнити, що то були 150-міліметрові снаряди або артилерія.
Моя родина живе у багатоповерховому будинку, але ми сховались у друзів, в підвалі приватного будинку поруч із нами. Росіяни били прямо по житловим масивам. Влучили в будинок, де була сім’я, діти. Нічого там не залишилось. Це мені сказала сестра загиблої жінки. Це трапилося четвертого березня вранці. Вона сказала мені: «Моєї сестри і родини немає. Снаряд потрапив прямо в будинок».
Зруйновано все місто: центральна частина, поліція, паспортний стіл, всі важливі адміністративні будівлі. Два вокзали розбиті: автобусний та залізничний. Ізюмська дистанція шляху ПЧ-5 – установа, яка обслуговувала залізницю, розбита вщент, там взагалі нічого не залишилося. Розбиті мости, і тепер сполучення з центральною частиною немає.
Ліва частина річки Сіверський Дінець окупована. Окупанти зайшли з боку Куп’янська, Закомельської. Правий берег Сіверського Дінця – це вихід на Донбас, і саме звідти, на мою думку, прийшла їм підмога. Ми від Харкова відрізані.
Вранці п’ятого березня мені вдалося виїхати з Ізюму, вивезти сім’ю доньки з Харкова, і ми вирушили на захід. Зараз я працюю в редакції за комп’ютером. Уже поновив роботу сайт, але з трудовим колективом газети немає зв’язку. Ніхто з моїх підлеглих не виходить на телефонний зв’язок, і я розумію, що в нинішніх умовах зробити це дуже складно. Світла немає шостий день, газу. Уже відсутня й вода, тому що немає змоги ввімкнути насоси, які її качають. Паралізоване водозабезпечення всього Ізюма.
Але періодично окремі люди виходять на зв’язок і надають мені інформацію про ситуацію. Зв’язку з теробороною немає, з військовим комісаром також. Я розумію, що в цей період у них є інші, більш важливі справи, але оперативна інформація по місту в мене є.
Сьогодні, наприклад, іде евакуація мирного населення з Ізюма. Вона ще не розпочалася, тому що знову почались обстріли. З Лозової і Первомайського на Ізюм ідуть колони автобусів, які намагаються вивезти жінок і дітей «зеленими» коридорами», – розповідає Костянтин Григоренко.
За інформацією Генштабу та заступника Ізюмського міського голови Володимира Мацокіна, станом на ранок 8 березня місто Ізюм залишається українським, не контролюється окупантами. Ворог відійшов, але люди, котрі змучені сидять у підвалах – гуманітарна катастрофа.
