Невеличкий бліндаж на передовій Роботинського напрямку служить передовим медичним пунктом 65-ї окремої механізованої бригади «Великий Луг». Це перша точка, куди привозять поранених з позицій – життєво важлива ланка в системі військової медичної евакуації…
Національна спілка журналістів України продовжує розповідь про іноземних журналістів, які приїжджають до нашої країни працювати на передовій. Матеріал ілюструємо світлинами відомого українського фотожурналіста Андрія Андрієнка, який мобілізувався до ЗСУ і проходить службу в 65-тій бригаді.
Особливості роботи під загрозою
– Медичний автобус сюди приїжджає ввечері, – розповідає в інтерв’ю НСЖУ Андрій Андрієнко, представник пресслужби бригади. – Через ворожі дрони практично неможливо вивезти пораненого вдень. Але ночі зараз довгі… Заїжджають у сутінках і виїжджають вранці, поки ще сіро. Навіть у темряві потрібно бути максимально обережними – тоді літають дрони з тепловізорами. Але все одно вночі більше шансів. Важливо діяти швидко: під’їхали, вискочили, всі сховалися.
За словами Андрія, чим менша група людей опиняється на передовій, тим краще.
– По-перше, в бліндажі не так багато місця, по-друге, менша група привертає менше уваги. І чим більша група (не дай Боже, щоб у цей момент зверху розвідник висів), тим більший вона викликає інтерес у противника, – зазначає Андрієнко.
Медичний транспорт навмисно не маркують яскравими розпізнавальними знаками.
– Це не додає жодної безпеки, абсолютно, – пояснює Андрій. – Навпаки, це може привернути ще більше уваги.
У бліндажі несуть службу двоє медиків – Марина з екзотичним позивним «УФО» та водій-медик Василь, якого так і називають – Вася. Василь – не просто водій. Він має досвід роботи з європейськими організаціями в Україні, тому, коли бувають іноземні гості, може перекинутися з ними кількома фразами англійською.
Робота Марини і Василя вимагає постійної готовності та уваги. Коли не потрібно надавати допомогу пораненим, один із них може чергувати на рації (бо це треба робити постійно), а інший може трохи відпочити. Але все залежить від ситуації…
«Україна – на передньому краї. А Європа – за вами»
Цієї ночі в бліндажі разом з медиками перебуває французька знімальна група телеканалу «LCI», яку привіз Андрій Андрієнко В її складі– репортерка МаріаннаКотенгоф (Marianne Kottenhof) та оператор Вінсент Вартнер (Vincent Wartner). Для 64-річної Маріанни це вже одинадцята поїздка в Україну. Телеканал «LCI», що входить до найбільшої медіагрупи Європи «TF-1», має аудиторію у 50 мільйонів глядачів лише на телебаченні та 32 мільйони підписників на своїй стрімінговій платформі.
– Маріанна 27 років була обличчям каналу, постійно вела ефіри в студії, – розповідає український продюсер групи Євген Семехін. – Працювала в комфортних умовах: студія, макіяж, все таке інше. А коли в нас почалася війна, сама проявила ініціативу і вирушила на фронт. Навіть серйозна травма коліна її не зупинила.
«Я розумію, що ви – на передньому краї, – каже Маріанна. – А Європа, навіть Франція, хоч і здається далекою, але по суті – ми наступні, ми за вами. Я схиляю голову перед героїзмом ваших військових та цивільних волонтерів».
Тим часом її українська тезка, медикиня Марина під постійне шурхотіння мишей за плівковою обшивкою бліндажа показує свій автомат, демонструючи, що вміє його розбирати та збирати. Вона пишається, що, крім медичних навичок, володіє і військовими.
Бойові будні медиків
Під час чергування привозять двох поранених бійців – один з контузією, другий з осколковими пораненнями ніг, переломом та підозрою на отруєння газами.
– У медичному автобусі для нашої кількості людей було тіснувато, – згадує Андрій. – Коли відвозили поранених на стабілізаційний пункт, один боєць з контузією сидів за моєю спиною, а перед нами Марина надавала допомогу іншому пораненому.
Зараз, каже Андрiй, дякувати Богу, не те, що було, приміром, влітку 2023-го року. Тоді був великий потік поранених, медики працювали цілодобово нон-стоп. Зараз противник пробує просуватися, але це не можна назвати повноцінними штурмами. Вони весь час перевіряють, де у нас слабкі місця.
Марина та Василь демонструють французьким журналістам сучасні турнікети, якими зараз комплектується бригада.
– Нас зараз забезпечують імпортними турнікетами американського виробництва без липучок, – пояснює Марина. – Такі турнікети треба навчитися використовувати, але вони надійніші та ефективніші. Липучки з часом псуються, забиваються брудом, травою. А ці турнікети фактично багаторазові.
В куті бліндажа стоїть невелика пічка, на якій горять три окопні свічки. Дим іде в трубу, а бліндаж добре нагрівається.
Пресслужба на передовій
– 65-та бригада свого часу зробила справжній подвиг, звільнивши Роботине, – підкреслює Євген Семехін. – Робити це мали інші бригади, а 65-та – лише закріплятися після звільнення населених пунктів. Але сталося не так, як гадалося. 65-та бригада стала першим номером, звільнила Роботине і утримувала його впродовж більше ніж року. З тим ресурсом, який у них є, зі старою радянською технікою, яка не порівнюється з європейською та американською, яку мають новостворені бригади, хлопці зробили реальний подвиг.
Євген наголошує, що на окрему повагу заслуговує команда пресслужби бригади – Сергій Скібчик та Андрій Андрієнко.
– У них після майже трьох років повномасштабної війни не могла не з’явитися втома, але вони її не показують, – зазначає Євген. – Вони ніколи не відмовляють медіа у допомозі створювати репортажі й готові щодня, як у перші дні війни, так і вже після тисячі днів війни, йти на нуль, ризикуючи своїми життями.
Євген каже, що залюбки розповідає про це іноземним журналістам.
– Маріанна з Вінсентом дуже глибоко емпатичні, – наголошує він. – Коли ми в останній день підводили підсумки, і я запитав, яка історія їм найбільше сподобалася, вони вдвох без роздумів сказали, що це Роботине. Хоча ми побували в різних місцях за три тижні їхнього відрядження, на всіх напрямках, але вони сказали, що історія про Оріхівський напрямок 65-ї бригади – це номер один.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: