Редакційні бюджети скорочуються, і видання масово ліквідують фотовідділи, змушуючи журналістів виконувати кілька ролей одночасно. В деяких випадках редакції передають фотопослуги на аутсорсинг, керуючись виключно фінансовими критеріями.
Резолюцію про захист фотожурналістики як невід’ємної частини журналістської професії ухвалили Генеральні збори Європейської федерації журналістів (ЄФЖ), що відбулися 2-3 червня 2025 року в Будапешті. Документ, ініційований журналістськими спілками Португалії та Іспанії, розкриває серйозні виклики, з якими стикається галузь.
Учасники зборів висловили стурбованість тим, що попри загальне визнання фотожурналістики як частини журналістики, на практиці ця професія не отримує належного визнання та підтримки. Фотожурналісти стикаються з унікальними викликами, які потребують негайного вирішення.
У резолюції йдеться про серйозну проблему зображень дедалі надходять у редакції через фотоагентства, комунікаційні агентства, пресслужби клубів та федерацій. Ці організації не керуються етичними кодексами, що підриває довіру до публікацій та порушує один з основних принципів журналістики — неупередженість.
«Чи було б етично публікувати текст, написаний безпосередньо прессекретарем? Тоді чому прийнятно публікувати фотографії, надіслані цими організаціями?» – зазначено в документі.
Через відсутність інвестицій у фотожурналістику зростає кількість незахищених, тимчасових робочих місць. Професіонали працюють без контрактів, в поганих умовах, без перспектив кар’єрного зростання, за мізерні гонорари та без соціальних гарантій.
Водночас вартість входження в професію в Європі залишається високою – від 15 до 30 тисяч євро на обладнання, не враховуючи щоденні витрати на подорожі, інтернет, страхування та податки.
Цифрова епоха принесла нові виклики: ринок перенасичений зображеннями, ціни впали, а редакції часто використовують фото від пересічних громадян без перевірки достовірності фактів та дотримання етичних стандартів.
Це призводить до втрати унікальності фотожурналістики. Якщо раніше видання пишалися найкращими обкладинками та ексклюзивними знімками, то тепер через економічні міркування фотографія стає анонімною.
Генеральні збори доручили Керівному комітету ЄФЖ просувати серед медіапрацівників через національні спілки такі принципи:
– забезпечити наявність у всіх фотопрацівників дійсних професійних ліцензій (у країнах, де вони використовуються);
– уникати використання зображень від зовнішніх організацій, коли це можливо;
– завжди зазначати авторство фото та позначати нежурналістські джерела;
– вимагати пояснень від відповідальних редакторів при використанні зовнішніх джерел замість штатних професіоналів;
– впровадити систему колективних договорів для незалежних фотожурналістів;
– створити механізм виплати роялті за перевидання знімків;
– забезпечити компенсацію за пошкодження особистого обладнання під час роботи.
Резолюція підкреслює: фотожурналістика – це не просто додаток до тексту, а повноцінна мова, яку розуміють у всьому світі. Її збереження як професійної діяльності є критично важливим для майбутнього якісної журналістики.
Інформаційна служба НСЖУ
Публікуємо повний текст резолюції.
№ 15. «Про фотографію як єдину мову, яку можна зрозуміти в усьому світі»
Подана Синдикатом журналістів (Португалія), FAPE (Іспанія)
Генеральні збори Європейської федерації журналістів (ЄФЖ), що відбулися в Будапешті, Угорщина, 2-3 червня 2025 року, висловлюють жаль з приводу того, що хоча ми погоджуємося та вітаємо думку про те, що фотожурналістика є просто журналістикою, насправді ми не відчуваємо цього формального визнання на практиці. Фотожурналістика має дуже специфічні характеристики і стикається з серйозними проблемами.
1. Скорочення редакційних бюджетів, посилення конкуренції та загальна недовіра до преси є лише деякими з факторів, що впливають на майбутнє фотожурналістики. Водночас ми все ще спостерігаємо повне ліквідування фотографічних відділів, що змушує журналістів виконувати кілька ролей одночасно, або передачу фотографічних послуг на аутсорсинг — часто виключно на основі фінансових критеріїв, не враховуючи додаткову цінність професійної або спеціалізованої команди.
2. У час, коли всі засоби масової інформації використовують фотографію на різних платформах — будь то друковані видання, радіо чи телебачення (останнє часто включає фотографії в новинні сюжети, а іноді і в самі новини без належного зазначення авторства) — дії деяких редакційних та адміністративних керівництв щодо ліквідації робочих місць є незрозумілими.
Наприклад, у Португалії, хоча ми не можемо офіційно підтвердити деякі цифри, ми вважаємо, що за останні 20 років у засобах масової інформації, що залишилися, з приблизно 100 штатних фотожурналістів сьогодні залишилося лише трохи більше 30 професіоналів у штаті.
Серед них є видання, які, незалежно від прибутковості, продовжують працювати в нестабільних умовах та проводити звільнення, явно не інвестуючи в більш кваліфікованих професіоналів. Очевидно, що ці рішення базуються не лише на фінансових факторах, а передусім на відсутності редакційної лінії щодо фотографії.
Але є й гірші приклади. Розглянемо випадок газети A Bola, яка звільнила весь свій фотографічний відділ, ліквідувавши один з найстаріших редакційних департаментів у наших газетах. Як можливо, щоб щоденна спортивна газета в країні, яка присвячує значний відсоток інформації спорту, була присутня на всіх платформах і працювала без фотожурналістів?
3. Це підводить нас до іншої надзвичайно важливої проблеми: отримання зображень через фотоагентства, у кращому випадку, або через комунікаційні агентства, пресслужби, клуби та федерації. Жодна з цих структур не має деонтологічного кодексу, що керує їхніми діями, що, на наш погляд, є більш серйозним, оскільки це підриває не лише довіру до публікації/засобу масової інформації, а й одну з основних цінностей журналістики: неупередженість! Чи було б етично публікувати текст, написаний безпосередньо прессекретарем? Тоді чому прийнятно публікувати фотографію, надіслану цими організаціями / структурами?
Протягом тривалого часу ми висвітлювали заходи, заплановані як пресконференції, де питання не дозволяються.
Чи збираємося ми завдати собі ще більшої шкоди і також відмовитися від контролю над зображенням? Ми знаємо, що “кабінетна журналістика” є економічно привабливою для тих, хто керує газетою через електронні таблиці, розглядаючи це як спосіб оптимізувати час і скоротити витрати. Але чи справді ви думаєте, що читачі готові платити за цю безбарвну журналістику копіювання-вставлення?
4. Насправді, потреба в цьому інформаційному просторі зберігається; просто знаходяться альтернативні способи його заповнення, і нестабільна робота є ще однією альтернативою комунікаційним агентствам.
Там, де немає договірних зобов’язань:
• немає зобов’язань для замовника;
• професіонали стикаються з поганими умовами праці;
• професіонали піддаються переслідуванням на робочому місці;
• професіонали не мають кар’єрного просування;
• професіонали отримують жалюгідні гонорари;
• професіонали не мають прав, лише обов’язки.
Іншим наслідком цього недоінвестування у фотожурналістів та фотожурналістику є тривіалізація використання зображень з агентств, де наше занепокоєння полягає у використанні єдиного наративу та відповідній втраті плюралізму.
Чи це те, чого ми прагнемо, коли хочемо бути достовірними та відрізнятися для читачів? У минулому фотографія мала чітку особистість. Була гордість за найкращу фотографію на обкладинці та найкращі репортажі всередині газет, підкріплені зображеннями, які доповнювали текст або, в деяких випадках, навіть перевершували його. Тепер фотографія майже анонімна, тому що з суто економічних міркувань вона гомогенізується.
Кажуть, що фотографія занепадає і приречена, проте сьогодні робиться більше фотографій, ніж будь-коли раніше, з мільйонами, що завантажуються щодня в соціальні мережі. У кожного є телефон, кожен робить фото, кожен вважає себе фотографом, але головне, і всупереч усім законам, що забороняють публікацію матеріалів від тих, хто не має професійних кваліфікацій, редакційні керівництва включають будь-які зображення від будь-якого громадянина у свої публікації, не перевіряючи достовірність фактів, без зобов’язань дотримуватися деонтологічного кодексу. І це робить значну різницю для фотожурналістики.
Технології та цифрова епоха стали величезним ударом для фотожурналістики. Ринок переповнений зображеннями, ціни впали, всупереч інвестиціям, які фотожурналісти повинні зробити для входження в професію, що становить від 15 000 до 30 000 євро на обладнання. Це не включає щоденні витрати, такі як подорожі, інтернет, страхування, податки та інші витрати.
Те ж саме стосується і сум, що виплачуються за завдання, з безглуздо низькими гонорарами, які отримують за роботу. Як хтось може фінансувати витрати на навчання, обладнання, виробництво та логістику, щоб конкурувати за роботу, яка, за великим щастям, може принести фінансову віддачу в 20 000 євро на рік?
Генеральні збори ЄФЖ доручають Керівному комітету ЄФЖ просувати наступні принципи серед працівників засобів масової інформації через філії ЄФЖ:
• забезпечити, щоб усі фотографічні співробітники мали дійсну професійну ліцензію в країнах, де використовуються ліцензії;
• уникати використання зображень від зовнішніх організацій, якщо це можливо. Використання зображень з неконтрольованим походженням (анонімні громадяни, соціальні мережі, комунікаційні агентства, прес-служби) має бути винятком, а не правилом. Підпис фотографа завжди має використовуватися, незалежно від джерела, і має бути ідентифікований як нежурналістський, коли це так;
• підвищувати обізнаність серед членів у редакціях для моніторингу використання фотографій від зовнішніх організацій, при цьому регулятивні органи мають бути пильними та зобов’язаними застосовувати санкції, спрямовані на відмову від використання зображень з нежурналістських джерел;
• якщо засіб масової інформації використовує зображення з джерел, зовнішніх до засобу масової інформації, коли робота могла б бути виконана штатним професіоналом або належно акредитованим співробітником, слід вимагати пояснення від відповідального редактора;
• заздалегідь інформувати професіоналів, коли робота, яка має виконуватися, є рекламною або іншою шизофренічною формою замаскованої реклами;
• впровадити узгоджений стіл колективних переговорів для незалежних фотожурналістів, оновити їх, оскільки інфляція та витрати зросли з моменту їх узгодження, і забезпечити їх ефективне виконання, застосовуючи штрафи, якщо необхідно, до сторін, що не дотримуються;
• створити таблицю для повторної публікації зображень, їх продажу третім сторонам за концепцією роялті;
• забезпечити компенсацію за ремонт або заміну особистого обладнання, коли воно пошкоджене під час репортажу.
