Дзвінок від Національної спілки журналістів України застав Андрія Фоміна, редактора газети «Дворічанський край», що на Харківщині, на одному із навчальних військових полігонів.
Журналіст не так давно був призваний за мобілізацією в ЗСУ. І хоч часу у нього для спілкування було обмаль, та все ж розмова відбулася. Почалася вона із запитання про потреби. Але пан Андрій, дякуючи за дзвінок, запевнив, що він забезпечений усім необхідним. Пригадав, як за підтримки НСЖУ випускав перші номери газети після деокупації частини населених пунктів Дворічанської громади. Повернення у журналістику тоді додало сили. Зараз газета призупинила вихід, але редактор сподівається, що «Дворічанський край» ще повернеться до своїх читачів.
Руки редактора згадали автомат
…Руки ніби самі по собі згадали увесь рух, кожну дію, коли Андрій Фомін узяв для збирання і розбирання автомат. Вісімнадцятилітнім хлопчиною йому довелося одягти військову форму і пройти повний курс молодого бійця в Естонії, підготовка була серйозною. Тоді зброя вперше й опинилася у його руках. А потім продовжив строкову в частині, яка дислокувалася у Молдові. Чи ж думалося, що знову доведеться у майже 56 літ оновлювати знання та навички для ведення бойових дій, щось пригадувати або стикатися з абсолютно новим протягом підготовчого 45-денного курсу. Тільки проходити вишкіл тепер важче, ніж у молодості, бо даються взнаки проблеми зі здоров’ям, що й підтверджується статусом «обмежено придатний» з відповідною категорією проходження служби. Але в ході навчань як таких послаблень немає, тому і знадобилися тепер колишні знання військової справи. Серед іншого й збирання-розбирання автомату… Хоча його рукам звичніше працювати за комп’ютером, а раніше – з ручкою і журналістським записником та фотоапаратом.
Війна навпіл розчахнула життя
Мирні роки і воєнний час як дві реальності, без дотичності, але вони так болісно переплелися. Війна розчахнула навпіл життя як країни, так і Дворічанської громади, редакції місцевої газети, і, власне, головного редактора та його родини.
У мирних днях залишився успішний проєкт «Дворічанський край». У громаді налічувалося більше 13 тисяч осіб, які фактично проживали, тож видання мало достатнє коло читачів. Андрій Фомін, провівши процес роздержавлення газети, продукував чимало цікавих ідей. Деякі встиг реалізувати. На базі редакції, з колективом у п’ять працівників, узявся за надання поліграфічних послуг, закупивши необхідне обладнання. Дванадцять збірок місцевих авторів бачили світ завдяки співпраці з редакцією. Були цікаві замовлення, приміром, фотодрук на футболках, виготовлення бланків та усього й не злічити. Гривня до гривні набігали суми, які свідчили, що редакторська комерційна жилка не підвела, додавалися кошти за висвітлення діяльності місцевої влади. У колективі напрацьовувалися напрямки подальшого розвитку. А головний редактор «горів» ідеєю запустити FM-радіо. І все вдалося б…
…Рік 2022-ий редакція зустрічала у сподіваннях, що війни не станеться, але й у великій тривожності. Чимало сіл громади межують з територією рф. Глибоководна річка Оскіл ділить майже надвоє населені пункти громади. Мирне життя полетіло шкереберть на обох берегах, коли у лютому таки справдилися найгірші прогнози, і земля здригнулася під гусеницями ворожих танків та іншої важкої техніки.
Схилити журналіста не вдалося
Андрій Фомін сьогодні не надто охочий до спогадів, бо вони боляче чіпляють серце чоловікові. А як може бути інакше? Оселя перетворилася у руїну, розбита й редакція. Його кілька разів намагалися змусити до співпраці окупанти, колаборанти теж докучали. Але ні залякування, ні вмовляння не схилили головного редактора. Він обрав разом з родиною виснажливу дорогу виїзду з тимчасової окупації через росію, а потім були сотні кілометрів Європою. Їхав з однією невеликою сумкою, навіть всіх документів не зміг забрати, залишилися під завалами. Невеселі думки летіли попереду нього до Ужгорода, малої батьківщини дружини. Там і осіли.
– У мене геть кепсько було тоді на душі від пережитого, – констатує зараз журналіст. – Ні за що не хотілося братися. Не покидало відчуття спустошеності. Стрес кількох місяців давався взнаки. Нічого з собою не міг вдіяти. І тільки коли колеги з деокупованих територій почали відновлювати вихід газет, я теж задумався про роботу.
Вчасно надійшла допомога від НСЖУ
Редактор узяв ноутбук сина і почав потроху налагоджувати верстку, збирати матеріали. Поговорив з начальницею Дворічанської селищної військової адміністрації Галиною Турбабою. Вона одразу підтримала намір про відновлення газети.
– Вдячний, що НСЖУ надала допомогу для випуску перших номерів «Дворічанського краю» у 2023 році після майже півторарічної перерви. Спілкувався тоді з головою Спілки Сергієм Томіленком, знайшов повне розуміння з його боку. Спілка забезпечила й смартфоном, стало простіше збирати інформацію для газети, – каже Андрій Фомін. – Люди, які пережили окупацію чи евакуювалися, мали справжню радість, отримуючи рідну їм газету. Позитивні відгуки просто посипалися звідусіль! Для людей це – частинка отого хорошого, довоєнного, мирного життя. Було колосальне відчуття, наскільки газета потрібна! Зрозуміло, що нашими читачами є люди старшого віку. Намагався, як міг, робити газету цікавою і змістовною. З редакцією був укладений договір на висвітлення діяльності влади. Друкували розповіді про захисників, роз’яснення, повідомлення про евакуацію, – багато інших матеріалів, які підтримували людей.
У деокупованих населених пунктах інтернет не завжди пробивається, а ще ж багато жителів громади виїхали, їм надали для проживання гуртожитки у Харкові. Начальниця селищної військової адміністрації Галина Григорівна доставляла евакуйованим примірники газети, разом з гуманітаркою приїздила газета і в деокуповані села.
Колектив редакції, як мовиться, роз’їхався світом. Головний редактор сконтактував з бухгалтеркою, вона почала працювати дистанційно. А газету випускав сам. Безкоштовно розповсюджувалося 500 примірників, була і передплата, друк здійснювався, як і у довоєнний період, у друкарні Балаклії.
– Туго було з фінансами, але трималися. Мав плани щодо збільшення тиражів і проведення передплати на 2025 рік, але лише кілька номерів вдалося випустити у цьому році. Тепер «Дворічанський край» знову припинив вихід, – підсумував нерадісним фактом свою розповідь редактор.
Зараз на першому плані – служба в ЗСУ
Андрій Фомін говорить, що зараз немає і найменшої можливості випускати газету. Життя вкладається щодень у дві команди: «Підйом!» і «Відбій!». А поміж ними багатогодинні навчання як теоретичних дисциплін, так і практичних навичок. Де журналіст може опинитися через майже півтора місяці навчального курсу, достеменно сказати поки що важко.
– Передусім у мене зараз служба у ЗСУ, – каже Андрій Фомін, – а як далі складатимуться обставини, побачимо. Але якщо випаде така можливість у майбутньому, хотів би знову займатися журналістикою і повернути «Дворічанський край» до своїх читачів. Надіюся, що так і станеться.
Про сподівання щодо відновлення газети вдалося поговорити і з начальницею Дворічанської селищної військової адміністрації Галиною Турбабою. Вона розповіла, що за даними Мінсоцполітики майже сім тисяч жителів громади стали внутрішньо переміщеними особами, з них три з половиною тисячі осіб знайшли прихисток у Харкові та області. Для компактного проживання були надані помешкання у гуртожитках.
– Але навіть зараз, коли у громаді чатує постійна небезпека, там все ще залишаються люди, – каже Галина Григорівна, – десь сімсот осіб перебувають у рідних домівках, хоч майже всі з них зазнали руйнувань. У нас розбита адмінбудівля і доводиться жити на колесах. Людям разом з гуманітаркою доставляли газету і в гуртожитки, і в села. Ви знаєте, примірників не вистачало, аби роздати усім охочим. Вважаю, що інформація у соцмережах, і у друкованому виданні, це – зовсім різні речі. В інтернеті достатньо і фейків, і неправди. А у газеті все достовірно й відповідально подається. Йшло багато корисної інформації для населення.
Дворічанська земля має багато тем для газети
Галина Турбаба переконана, що люди Дворічанської громади чекають газету, хоча знають, що редактор мобілізований, і тимчасово видання не виходить.
– Фінансово громада має можливості підтримати випуск газети, можемо й інформаційні матеріали надавати, – наголошує керівниця селищної військової адміністрації. – І це буде корисна справа для людей, для усієї нашої громади. Спілкувалися про це з Андрієм Євгеновичем, зрозуміло, що все залежатиме від того, як і де він проходитиме подальшу службу, чи зможе знаходити хоч дещицю часу для «Дворічанського краю». Житимемо надіями і сподіваннями на краще. Бо жити лише ситуацією, яка існує зараз, неможливо. З ким не доводиться говорити, всі хочуть одного – повернення додому. У деяких сім’ях, які виїздили в евакуацію із старенькими батьками, сталося так, що хтось із них пішов у засвіти, то діти бережно тримають удома урни з прахом близьких, у надії повернути їх на рідну землю. Тільки з надією і можна долати труднощі, – переконана Галина Турбаба.
Мешканці громади можуть годинами розповідати, наскільки у них чудова земля. На Дворічанщині знаходиться дуже мальовничий національний природний парк з крейдяними горами, червонокнижними рослинами й тваринами. У цих краях народився Нобелівський лауреат Ілля Мечников. Багато сімей мешкають на Дворічанщині з діда-прадіда. Цікавих історій про родини – вистачає, і взагалі багато тем має громада. Хочеться вірити, що вони знайдуть своє місце у майбутньому на сторінках «Дворічанського краю», як на те й сподівається головний редактор Андрій Фомін.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
Фото з архіву Андрія Фоміна
