Українська друкована преса перебуває у стані глибокої кризи: з початку повномасштабної війни рекламний ринок обвалився на 80%, а кількість видань скоротилася вдвічі порівняно з періодом до роздержавлення. У той час як 72% українців отримують новини з Telegram, лише 3% є споживачами друкованої інформації. Про це йшлося під час Donbas Media Forum-2025 на панельній дискусії «Українські газети: чи є місце класичному медіа на медійному ринку країни». Як засвідчило обговорення проблематики, говорити про повне зникнення передчасно: місцеві газети зберігають високий рівень довіри та залишаються важливим джерелом верифікованої інформації, особливо у прифронтових громадах.
Локальним медіа доводиться виживати всупереч системі. Вони шукають нові, неординарні шляхи розповсюдження та монетизації. Досвід прифронтової Харківщини довів, що газети можуть не лише вижити, а й нарощувати тиражі, повністю відмовившись від послуг монополіста. Ця стійкість, заснована на продажі контенту, контрастує з ситуацією у цифрових медіа, які часто виживають лише завдяки грантам.
Тим часом друковані медіа потребують стратегічної підтримки. Попри наявність проблем (відсутність державної підтримки, знищення роздрібних мереж, тощо), вперше державний регулятор – Національна рада з питань телебачення і радіомовлення – говорить про ініціювання кроків щодо допомоги. Висловлюється надія, що державні інституції звернуть увагу на те, що друковані медіа є не лише «літописом району», а й важливим елементом інформаційної безпеки, який, на відміну від телебачення чи онлайн-медіа, неможливо «погасити».
Модераторка дискусії, перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ звкрнула увагу на те, що рекламний ринок друкованої преси обвалився на 80%, а щонайменше 30% медіа закрилися. Водночас, вона наголосила на європейському досвіді. Європейські дослідження показують, що друкована преса успішно адаптується до нових реалій і продовжує працювати на ринку, використовуючи різні нові формати, газети зберігають свою аудиторію, хоча і в меншому обсязі.
–Якщо говорити про західний досвід і його уроки для України, то справді – на європейських ринках скорочується ринок друкованої преси, від 3,5% на рік до 4,5% на рік, у залежності від ринку. Але, за всіма опитуваннями, газети зберігають високий рівень довіри, особливо місцеві. І вони залишаються важливим джерелом верифікованої інформації для мешканців. Тим часом українські друковані медіа переживають кризу. Після роздержавлення залишилося десь 300 друкованих медіа, а до роздержавлення було 700, отже, можна зрозуміти, якої глибини кризу ми пройшли. Ті медіа, які залишилися на цьому ринку – вони працюють за бізнес-моделлю. Навіть прифронтові медіа знаходять шляхи, яким чином отримувати кошти і далі продовжувати працювати. Але друкованим медіа бракує уваги з боку держави, – підкреслила Ліна Кущ.
Костянтин Григоренко – редактор прифронтової газети «Обрії Ізюмщини» з Харківської області, розповів про те, як газета виживає без монополіста: газета після окупації відмовилася від послуг «Укрпошти» і вибудовує власну бізнес-модель.
– Ми не стали оголошувати передплату і розуміли, що «Укрпошта» не буде нам помічником в цьому питанні. Три місяці ми газету розповсюджували через волонтерів і підприємців. У нас черга вишиковувалася не за гуманітаркою, а за газетою. Ми залишали на блокпостах газету, і люди зупинялися, створювали чергу, щоб узяти номер, тому що вони хотіли отримати українське слово. З грудня ми почали газету реалізовувати у власній мережі, яку створили до війни. У нас було 40 пунктів продажу газети, довелося змінювати локації, але ми почали продавати. Я розглядав наше видання як бізнес-модель. Бо люди дуже швидко звикають до того, що їм щось дають безплатно, і відучити їх від безплатного дуже складно. І з грудня ми почали продавати газету. І її купували. Ми поступово почали збільшувати тираж. Хочу вас запевнити, що можливе життя без Укрпошти, – поділився досвідом редактор.
Втім, за словами Костянтина Григоренка, у всіх різні ситуації, і, можливо, досвід «Обріїв Ізюмщини» можна застосувати не скрізь. Хоча чотири видання Харківщини також уже працюють без «Укрпошти» – окрім «Обріїв Ізюмщини», це «Голос Лозівщини», «Вісті Зміївщини» і «Нове життя». Також Костянтин Григоренко зауважив, що самостійне розповсюдження практикують низка видань Львівщини та Івано-Франківщини.
– Я думаю, що нам треба шукати модель, як існувати і не залежати від монополіста. Я зрозумів, що я краще ці кошти спрямовуватиму на власний розвиток.
Про унікальний досвід діяльності газети «Вісник Ч», яка в нинішні часи має безпрецедентний тираж – майже 22 тисячі примірників, розповів її головний редактор Сергій Народенко.
Він зізнався, що довго не наважувався до друкованої газети додати онлайн-формати, і навіть був противником діджиталізації, а зараз аналогова модель є базою для доходів і дозволяє вкладати гроші у диджиталізацію.
За словами Сергія Народенка, діджиталізація і скерованість на інтернет має свої плюси і свої мінуси. Він зауважує, що саме перехід на діджиталізацію послужив недобру службу багатьом виданням: немало газет, які перейшли в онлайн, і не змогли знайти грантодавців чи інших джерел фінансування, уже закрилися. А «Вісник Ч», зробивши пріоритетною саме друковану версію, нині частину зароблених на ній коштів витрачає на розвиток сайтів і соцмереж. Так, монетизація Фейсбук-сторінки уже приносить редакції майже 600 доларів щомісяця.
– Найкраща ситуація друкованих медіа у тому, що кожен екземпляр, навіть у прифронтовому Ізюмі по переплаті чи в точці продажу – продається, тобі за цю газету дають гроші. На відміну від цифрового формату, де треба спочатку шукати, хто тобі дасть гроші. Тому що жодного цифрового видання, яке заробляє на себе, я, в принципі, не знаю. І можу навести як приклад американський досвід, газета «Вашингтон пост» – там теж значно тиражі знизилися, але вони ще залишаються в медіапросторі.
Даними дослідження про активність друкованих медіа поділилася менеджерка аналітичної системи «YouControl» Анна-Марія Падлєвська.
Аналітичні дані, виокремлені за КВЕД 58.13 – «Видання газет» і КВЕД 58.14 – «Видання журналів та періодичних видань», показали, скільки об’єктів господарювання сьогодні є активними в Україні. Серед компаній, що подавали звітність, лідирують Київ (187), Львівська (48) та Полтавська (34) області. Щоправда, за формальною реєстрацією (без фільтру на дохід) досі лідирує Донецька область, де видання фізично не працюють.
–Також хотілося би продемонструвати і надходження державних коштів станом на сьогодні до друкованих видань. Тут йдеться про бюджетні кошти, отримані з центрального бюджету і також із регіональних бюджетів – обласних, районних або бюджетів територіальних громад. Отже, у місті Києві від початку цього року станом на сьогодні було отримано 100, 251 тисяч гривень, які були розподілені між 52 суб’єктами господарювання, – зазначила Анна-Марія Падлєвська.
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення закликає друковані медіа утворитися як єдина індустрія – таку думку озвучив Валентин Коваль, перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
–У нас кожні 2-3 тижні проходять засідання, ми реєструємо нові друковані медіа і в 2025-му році було зареєстровано друкованих 167 видань. Але десь дві третини з них – це наукові видання університетів тощо, вузькоспеціалізовані видання, але вони повинні мати державну реєстрацію, щоб бути частиною наукового процесу. Загалом коли ми з Мін’юсту отримали реєстр друкованих видань, в ньому було 31 тисяча видань, – підкреслив Валентин Коваль.
Представник регулятора визнав, що ситуація в друкованій галузі виявилася найгіршою порівняно з телебаченням та радіо. Нацрада, яка нещодавно отримала друковані медіа під своє регулювання, направила лист до Кабміну та Верховної Ради з проханням скликати зустріч щодо допомоги. Він закликав друковані медіа до консолідації, щоб їхній голос був сильнішим.
– Для мене головне в друкованих медіа, як і в будь-яких інших – це те, яким чином створений ними контент досягне свого споживача і яким чином цей споживач заплатить за споживання цього контенту. Тобто сьогодні ми намагаємося зрозуміти, як ми можемо допомогти, – зауважив перший заступник голови Нацради.
Голова ГС «Орган спільного регулювання у сфері друкованих медіа», медіаексперт Сергій Чернявський сформулював п’ять ключових проблем, які гальмують розвиток друкованих медіа в Україні.
Серед них:
- Ігнорування друкованої преси європейськими донорами.
- Відсутність цільової держпідтримки.
- Знищення «Укрпоштою» інституту передплати.
- Знищення роздрібної мережі продажу преси.
- Надання донорської допомоги новоствореним онлайн-медіа, які не досягли беззбитковості, замість підтримки локальних друкованих видань.
Також Сергій Чернявський поінформував, що незабаром вийде посібник для локальних та гіперлокальних медіа.
–Це буде посібник в електронному вигляді, там вміщено 35 інтерв’ю, з яких 31 – з власниками і власницями, керівниками тільки прибуткових, або які були прибутковими медіа до війни. Там будуть практичні рішення для онлайн та друкованих медіа, – розповів медіаекстперт.
І звернув увагу на те, що в Україні вже з’явилися так звані «новинні пустелі», зокрема, на Західній Україні, де в результаті об’єднання районів зникли районні газети.
Тетяна Логвіна, редакторка газети «Вісті Зміївщини» з Харківської області, підтвердила думку про те, що новинні пустелі з’являються по всій Україні.
Зокрема, в одному із найбільших районів Харківщини – Чугуївському – наразі залишилися лише дві газети, обидві вони знаходяться у Зміїві.
Пані Тетяна розповіла також, що низка чиновникиів не володіють навіть статистичною інформацією, навела кілька прикладів. Ось один з них.
–Моя колега прийшла на початку року в Департамент масових комунікацій Харківської ОДА, а її запитують: а ви не знаєте, скільки газет виходить в Харківській області? Це реальна історія, це реальний кейс. Причому не всі можна ідентифікувати за місцевістю, наприклад, «Обрії Ізюмщини», «Вісті Зміївщини»… І от запитують, а ви не знаєте, газета «Нове життя» – це який район? – розповідає Тетяна Логіна.
Також вона звернула увагу на виступ на Donbas Media Forum посолки Європейського Союзу в Україні Катаріни Матернової, яка розповіла, що ЄС і надалі підтримуватиме незалежну журналістику в Україні, і повідомила про запуск трьох нових медійних проєктів на суму 6,6 мільйона євро, які фінансує ЄС.
– Ці кошти ще не розподілені, вони розподілятимуться через три великі громадські організації. Це будуть конкурси, гранти і будь-яка газета, яка є товариством з обмеженою відповідальністю, або приватним підприємством, зможе взяти участь в цих конкурсах і отримати грант. Я би дуже хотіла, щоб і Національна рада з питань телебачення і радіомовлення почала займатися проблемами газет тому, що ви стали нашим регулятором, – зазначила Тетяна Логіна.
Єдине загальнонаціональне інформаційно-політичне друковане видання України – газета «Україна молода» – не може отримати грантову підтримку, оскільки не є локальною чи прифронтовою, не знаходиться на де окупованій території. Також не може потрапити у жодний пакет допомоги, оскільки не є громадським об’єднанням чи фондом. Про це розповіла заступниця головного редактора газети Ірина Храмова.
–Ми є прибутковою організацією, тому що якщо ти продав навіть одну газету, ти вже отримав якийсь прибуток. П’ять копійок, але вони твої. А тим часом для нас було принципове питання на початку повномасштабної війни – залишити друковану версію. Бо багато загальнонаціональних газет ще до повномасштабної війни пішли в онлайн. Ми потребуємо підтримки нашого медіа, бо за рахунок реклами покриваємо лише третину витрат. А тим часом зростають податки, зростає вартість паперу, зростає вартість друку, розповсюдження. Оскільки ми загальнонаціональна газета, ми не можемо організувати свою мережу розповсюдження, тому що не охопимо всю Україну, – зазначила Ірина Храмова.
І нагадала, що у Європі немало газет виходять друком– і «Gazeta Wyborcza», і «Süddeutsche Zeitung»,і «Le Figaro»… Тому говорити про те, що друкована преса зникає – це передчасно.
Андрій Русиняк, генеральний директор телерадіокомпанії «РАІ» з Івано-Франківська, також висловив свої думки щодо ситуації в друкованих медіа.
– Мені здається, що наша держава усунулася від питання медіа, зокрема, друкованих. Якщо б вона хотіла підтримати медіа, то зробила б реєстр, чи технічний аудит – аби виявити, скільки друкованих медіа потребують підтримки, і мала б розробити якийсь механізм допомоги.
–Варіант цільової підтримки мав би існувати насамперед з точки зору безпекових питань. Це стосується, можливо, і телебачення, і радіо… Не секрет, що телебачення можна погасити, так само, як онлайн-медіа. А газету не можна погасити, як і радіо, яке має свої передавачі. І тому, з точки зору безпекової ситуації, потрібно, щоб були якісь державні точкові програми підтримки медіа, – висловив думку Андрій Русиняк.
***
Панельна дискусія чітко засвідчила, що українські друковані медіа, переживши роздержавлення та глибоку кризу воєнного часу, не зникли, а трансформувалися. Майбутнє друкованої преси вбачається в подальшій локалізації, роботі за бізнес-моделлю та, можливо, у переході до меншої періодичності (як польський варіант перетворення газети на щомісячник), зберігаючи при цьому ключову перевагу – високий рівень довіри населення та роль незалежного, фізично незнищенного елемента інформаційної безпеки.
Інна Косянчук, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: