Читачі, які живуть на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської області, висловлюють підтримку своїм улюбленим виданням і залишаються з ними й у другому півріччі. Про це свідчать результати передплатної кампанії, яка завершується сьомого липня. Втім, є й менш райдужні моменти, з яких складаються реалії буття українських медіа на Сході України.
Яна Величко: «Менші поштові тарифи? Не впевнена»
Чи працюють як стимули менші поштові тарифи, які Укрпошта встановила для Донецької та Луганської областей? Із цього запитання почалась наша телефонна розмова з головною редакторкою громадсько-політичної газети «Кремінщина» Яною Величко (підприємство «РРГП газети «Кремінщина», Луганська область, тижневий тираж 2300).
«Менші поштові тарифи? Не впевнена. У порівнянні з минулим роком вони навіть підвищились. Але я не впевнена, що це пільговий тариф. А от передплата у нас зменшилась. Щоправда, міська рада з минулого року передплачує нашу газету людям, які не мають змогу це зробити самі: соціально незахищеним верствам, самотнім пенсіонерам, особам з інвалідністю, багатодітним родинам. Це дещо збільшило нам наклад і підтримало наших передплатників. Така практика у нас вперше, але вона дуже корисна для всіх – і для видання, і для читачів.
У стосунках з Укрпоштою бувають непорозуміння, коли погано доставляють газету, а таке трапляється дуже часто. Гублять, або не приносять вчасно, люди скаржаться. Цю передплату збираєш по крихтах, просиш кожного, щоб передплатили, організація передплатить газету своїм сорока співробітникам – а потім всім не сорока і приходить, десь загубилась. Вже соромно виправдовуватись перед людьми й доводити, що це не наша провина.
З рекламою у нас взагалі туго від самого початку карантину. На рекламі ми практично не заробляємо. Вся надія на переплату і на іміджеві матеріали. Нещодавно прийняли працівницю на посаду рекламного менеджера, думали, що зможемо залучати рекламодавців для публікації комерційних оголошень. Але поки що не вдається. Співробітниця тільки вчиться, досвіду не має. Але ми не втрачаємо надію.
У редакції працює троє штатних співробітників, ще двоє – поза штатом: одна людина працює на ставку, друга приходить раз на тиждень вичитувати газету. У порівнянні з іншими редакціями, де колектив складається з двох осіб, нам іще не так погано живеться. Минулого року ми за підтримки ПРОООН створили власний Регіональний портал “Кремінщина”. Але не вистачає рук, аби його наповнювати. Я самотужки, коли можу, закину якісь новини, пробуємо ставити рекламу. Однак поки що наш сайт не заробляє».
Щодо конкуренції з інформаційними вісниками новоутворених ОТГ Яна Величко зазначає: «Були такі плани у нашої громади випускати цей вісник. Але ми знайшли порозуміння і вирішили працювати разом. Вони нам і газету передплачують, і угоду на висвітлення діяльності уклали. Зрідка громада випускає свій вісник, але конкуренції немає».
Геннадій Чубенко: «Листоноші – наші найголовніші підписні агенти»
Газету «Прапор індустрії», що виходить у Донецькій області, читачі напівжартома називають «Знаменка», або ж «Знамя Индусов». А якщо серйозно, то, як стверджує Вікіпедія, це шанований регіональний засіб масової інформації, газета та її веб-сайт, що висвітлює події на півночі Донбасу, на території Костянтинівського району, міст Краматорськ, Костянтинівка, Бахмут, Слов’янськ, Покровськ, Лиман, Мирноград. В 1998 році газета була приватизована та належить ТОВ “Редакція газети Знамя Індустрії” під керівництвом Геннадія Чубенка.
Перший номер газети вийшов 19 вересня 1930 року, коли виникла потреба висвітлювати ключові подій індустріалізації краю, і називався «Прапор індустріалізації». 29 вересня 1941 в будівлі редакції газети знаходилася редакція видання німецької комендатури «Відбудова». В жовтні 1943 року, через місяць після взяття Костянтинівки радянськими військами, газета відновила свій вихід і не припиняє його й донині.
Пресслужба Національної спілки журналістів поцікавилась у нього ходом переплати на друге півріччя, а також настроєм колективу, який живе і працює неподалік від прифронтової території.
«Про результати передплати я конкретніше знатиму десь за тиждень, – каже Геннадій Чубенко. – Але в цілому тираж тримається в межах 10 тисяч. Найбільший наголос ми робимо на роботу безпосередньо листонош. Тільки на них уповаємо, не на керівний склад поштових відділень, а саме на людей, які розносять пресу. По всіх відділеннях у різних містах їздимо, спілкуємося, підтримуємо добрі стосунки. Бо листоноші – це наші найголовніші підписні агенти.
Левову частку доходів видання отримує від реклами. Маємо сайт, але він зараз приносить менше коштів, ніж друковане видання, де публікуються юридичні оголошення: заяви про наміри, об’яви тощо. Вони, як правило, займають дві-три шпальти, і за цей рахунок ми виживаємо.
Редакція у нас конвергентна: ми працюємо і на сайті, і в соцмережах, і на паперовому носії. Фактично – мультимедійне видання. Одні й ті ж люди пишуть і для газети, і для сайту, і діляться в соцмережах – коротше, багатостаночники. Творчий склад – двоє журналістів, двоє контент-менеджерів, двоє редакторів: я та редактор сайту. Рекламний відділ складається з трьох працівників, плюс директор, бухгалтер.
Журналісти універсальні, вони можуть у будь-який момент замінити мене та один одного. Їздимо, знімаємо сюжети, самі монтуємо відео та викладаємо в Ютуб і соцмережі. Конфлікту інтересів із вісниками об’єднаних громад ми не спостерігаємо, принаймні, на північному заході Донецької області, де ми розповсюджуємо газету.
Єдине, що засмучує – перспектива падіння тиражу у зв’язку з тим, що з січня 2022 року ми як обласне видання маємо повністю перейти на державну мову. Аудиторія наших підписників якраз російськомовна. У місцевих, міських видань є люфт до 2024 року, а от ми потрапляємо в невигідну ситуацію. Тут ми програємо, хоча публікації виходять двома мовами – українською та російською. Але, оскільки російська мова у пріоритеті, прогнозуємо суттєве падіння кількості передплатників».
