«Тьотю Шубіна, дякую за газету. Я там маму на фотці побачив, яка плете в церкві маскувальні сітки» – таке зворушливе повідомлення отримала головна редакторка «Яворівського голосу Плюс» Людмила Шубіна з фронту, що є одним із свідчень тго, наскільки потрібне видання людям.
«Яворівський голос Плюс» – одна з найстаріших газет Львівщини. Цьогоріч їй виповнюється 115 років. Вона виходила в підпіллі за тоталітаризму, пережила роздержавлення й продовжує функціонувати попри всі форс-мажори воєнного часу. Щомісяця волонтери везуть тираж на фронт, а звідти повертаються з прапорами військових формувань із підписами захисників – на знак подяки редакції. Про незламність редакційного духу, настанови блаженнійшого Любомира Гузара і повідомлення із передової розповідає членкиня Національної спілки журналістів України, головна редакторка «Яворівського голосу Плюс» Людмила Шубіна.
– Пані Людмило, «Яворівський голос Плюс» має понад столітню історію. У чому головний секрет довголіття та незмінної відданості ваших читачів?
– З часу виходу у світ першого числа друкованої газети «Яворівський голос» 25 жовтня виповнюється 115 років. Стародавні підшивки видання зберігаються у відділі україніки Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Довголіття медіа, ймовірно, пов’язано з тим, що і за австрійців, і за поляків, і за тоталітарного радянського режиму, і в незалежній Україні для редакції «паном» був, є і буде простий народ.
– Як газеті вдавалося зберігати незалежний голос ще за радянських часів, і чи справді видання ніколи не було «районкою»?
– «Яворівський голос» ніколи не був радянською «районкою». За тоталітаризму газета виходила в підпіллі, а відродилася за незалежної України.
– У 2019 році газета пройшла етап роздержавлення. Як ви оцінюєте цю реформу сьогодні?
– Цю сумнозвісну реформу комунальних медіа придумали невігласи. Після 2019-го друковані газети почали масово зникати з медіамапи держави, що, схоже, і було задумом тих реформаторів: знищити класичну українську журналістику та дати дорогу розмаїтим «панським відосикам», «марафонам», продажним блогерам. Себто замінити свободу слова на свободу фейків.
– Як змінився формат взаємодії з місцевою владою після реформи? Чи стало простіше вибудовувати конструктивний діалог на користь громади?
Газета «Яворівський голос» ніколи не була та не є залежною від владоможців. Після тієї злочинної реформи у «Яворівського голосу» змінилася лише назва – додано «Плюс». Та додалися форс-мажори, які редакція не констатує, а знаходить механізми їх подолання. Образно кажучи: караємося, мучимося, але не каємося.
– Як ви працюєте з місцевим бізнесом? Чи відчуваєте зараз запит на партнерські проєкти або рекламу від підприємців Яворівщини, які прагнуть підтримати свою спільноту?
– Із місцевим бізнесом редакція співпрацює безплатно лише під час реалізації благодійних проєктів, спрямованих на підтримку ЗСУ. Зокрема, «ЯГ+» став інформаційним спонсором благодійного аукціону «Пташки Перемоги» під егідою Львівської обласної та Яворівської районної військових адміністрацій.
Реклами газета має обмаль. Публікуємо лише приватні оголошення та інформацію з територіальних громад згідно з угодами.
– Як сьогодні виглядає типовий робочий день головної редакторки? З чого починається планування чергового номера?
– День на день не є подібний: життя вносить корективи щогодини. Про форс-мажори багато говорити – мало слухати. Основне – газета виходить, редакторка за кордон не втекла.
Лейтмотивом кожного номера є те, як люди у львівському прикордонні допомагають ЗСУ працею, благодійністю, молитвами. Негативну інформацію не публікуємо, дотримуючись поради блаженнішого Любомира Гузара, який свого часу був щирим приятелем головної редакторки: «Показуйте добрі приклади, розповідайте про них! Якби засоби масової інформації сконцентрувалися, шукали б приміри чогось хорошого – волонтерів, чесних людей, які працюють, чесних людей, які сповняють свій обов’язок – це б заохочувало інших. Збалансовуйте новини на користь добра, а не сенсацій на крові. Слова вчать, а приклади притягують.
Поставте собі питання, наскільки четверта гілка влади сповняє свою позитивну роль у суспільстві. Недостатньо? А чому так? Бо треба вишукувати не те, що погане, а те, що добре. Багато робиться добра. Покажіть це людям, коментуйте те від серця».
– Портрет вашого читача за ці кілька років змінився? Що зараз люди шукають найбільше?
– До яворівчан та мостищан додаються ще й воїни ЗСУ та жителі деокупованих територій, яким «Яворівський голос Плюс» імпонує найперше тим, що словесно не скиглить, а подає інформацію в оптимістичному руслі, не без ноток гумору.
Свідченням цьому є відеоповідомлення з фронту, передані волонтерами із зони бойових дій прапори військових формувань з підписами захисників та захисниць на знак подяки редакції.
– Як ви вибудовуєте довірливі стосунки з аудиторією, щоб люди самі приходили до вас зі своїми історіями, болями чи ініціативами, знаючи, що їх почують?
– Діє редакційна приймальня. Голова обертом від тих, здебільшого, скарг. Але ніхто незадоволеним наразі не залишився. Вирішую. Як? А по-різному, але згідно з чинним законодавством.
– Як газета використовує довіру аудиторії, щоб об’єднувати громаду навколо волонтерських ініціатив та допомоги військовим?
– У кожному числі газети є інформація про роботу волонтерів, оголошення, що саме в цю хвилину потрібно для фронту й куди допомогу слід приносити.
Редакція є інформаційним спонсором ГО «Яворівська пташка» (виробництво дронів). Двічі на місяць проводимо журналістські акції «Донать на дрони – і буде тобі щастя!», роздаючи безплатно газети на вулицях: допомагають школярі, пенсіонери.
– Редакція активно популяризує місцеву культуру. Яким чином це проявляється зараз, у воєнний час?
– У часі війни відбуваються численні благодійні вернісажі «Яворівської забавки»: газета є інформаційним спонсором цих подій.
– Як, на вашу думку, медіа можуть заохотити молодь цікавитися своїм корінням?
– О, дякую за запитання. Активізую рубрику «Поговори зі мною, тату!», під якою в газеті вже виходили розповіді молодих людей про батьків, що повернулися з війни, про всю родину.
– Що для вас сьогодні означає «журналістське братерство»? Чи відчуваєте ви підтримку від колег з інших регіонів?
– Не те, що люблю, – обожнюю колег, які не чкурнули від війни за кордон, а творять на рідній землі українську класичну журналістику. Мініприкладом такого журналістського братерства-посестринства була нещодавня зустріч головних редакторів друкованих газет у Львові, в День журналіста України. Прагну не лише до порятунку на медіа-мапі держави «Яворівського голосу Плюс», а й усіх регіональних друкованих видань. Маємо одного недруга на всіх – «Укрпошту», але їй, переконана на тисячу відсотків, таки дамо раду. Подейкують, крига скресає: може, отак «ЯГ+» повернеться на вітрини, що нині згинаються в поштових відділеннях від консерви скумбрії, туалетного паперу, солодощів.
Наразі діє лише передплата, газети долають майже 250 км: у Новояворівську ліквідували сортувальну, тож із друкарні в Мостиську маршруткою привожу газети в Яворів, а потім посилкою за власний кошт відправляю тиражі в логістичний центр у Львів, звідки вони повертаються в Яворів та район.
На реалізацію друкованого «ЯГ+» батьки «Укрпошти» два роки тому наклали ембарго, мотивуючи тим, що газета дешева і навару з неї немає. Моє пояснення ясновельможним, що на газеті бізнесу не зробиш – на кшталт сівби на скелях.
– Яка з місцевих історій останніх років найбільше переконала, що ваша праця має величезний сенс?
– Смс із фронту такого змісту: «Тьотю Шубіна, дякую за газету. Я там маму на фотці побачив, яка плете в церкві маскувальні сітки».
– Якби потрібно було описати роль вашої газети для жителів Яворівського району одним реченням, як би воно звучало?
– Тримаймося купи, бо того варті!
– Яким ви бачите майбутнє локальної друкованої преси в Україні після перемоги?
– Таким же прекрасним, як і сама свобода слова.
– Яким буде той самий переможний випуск вашої газети?
– Життєрадісним! І в кольорі!
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Ярослава Котенко, студентка-практикантка Львівського ЦЖС
