Відома запорізька журналістка Ірина Дубченко перебуває в полоні окупантів. Ні родина, ані друзі та знайомі достеменно не знають про долю колежанки, яку силоміць вивезли до Донецька. НСЖУ подає коментарі запорізьких колег Ірини.
Її колишній редактор Богдан Василенко на своїй сторінці у фейсбуці він зазначає, що знайомий із нею майже два десятиліття.
“Відмінна журналістка, весела і бешкетна людина, – характеризує Ірину він. – Працювати з нею було завжди цікаво, вона підходить до завдань нестандартно, через що результати її роботи виходять несподівані та завжди цікаві. А ще вона не терпить несправедливості, крадіжки чиновників та інших соціальних гидот. Тому, коли Іра переїхала до рідної Розівки доглядати за хворою бабусею, то одразу нажила собі там в’язанку ворогів.
Ці розівські вороги і здали її окупантам. Тепер Іруся у Донецьку, її звинувачують у допомозі воїнам АТО та у патріотизмі”.
Богдан Василенко зараз воює проти російських окупантів у складі ЗСУ. Він звертається до губернатора Запорізької області Олександра Старуха, голови Національної спілки журналістів Сергія Томіленка та інших відомих персон із проханням допомогти врятувати Ірину.
“Зробіть все можливе, щоб вирвати її з підвалів ФСБ та повернути до маленької доньки!”, – закликає він.
Спеціальний кореспондент ТСН Яків Носков про зникнення Ірини дізнався пізно ввечері минулого понеділка.
Він розповів у коментарі для прес-служби НСЖУ: “Мені зателефонували люди, які її добре знають і які в курсі тих обставин, які склалися. Я з нею дуже давно знайомий. У Запоріжжі Іру точно всі журналісти знають. Вона стояла біля витоків чи не найперших запорізьких інформаційних інтернет-видань.
Вона працювала у відомій газеті “Субота плюс”, а потім пішла в нішу інтернет-журналістики, яка тоді в Запоріжжі розвивалась у порівнянні з іншими регіонами дуже активно. Вона була і лишається доволі непересічною особистістю. Мала дуже багато джерел інформації, доброзичлива, вміє заводити знайомства. При цьому я не пам’ятаю якихось випадків, коли вона поступалася принципами. Це серйозно, це не загальні фрази.
Іра дуже безстрашна, я би сказав, “відірвана”. Вона не боялася.
Журналістська спільнота Запоріжжя була шокована новиною про зникнення Ірини. Ідуть телефонні дзвінки, слова підтримки, всі говорять про це, обмінюються інформацією. Наскільки мені відомо, журналістські інституції вже взялися за підготовку спільних заяв та звернень до світової спільноти: Інститут масової інформації, Національна спілка журналістів України. Я спілкувався з колегами з Верховної Ради України, які працюють у Комітеті з питань свободи слова – вони теж працюють над цим питанням. Тож упевнений, що будуть певні офіційні кроки по звільненню Ірини.
Кидати її ніхто не буде. Все, що від нас залежить, ми будемо робити. Перш за все, треба надати цій справі інформаційного розголосу. Решту мають зробити державні структури. Ірині сховатися там, на окупованій території, було практично неможливо. Всі знали, хто вона і чим займається.
Ірі закидають підтримку й переховування українських військових.
Як кажуть люди, до того ДНР-івці розправилися з кількома бійцями ЗСУ, які перебували на лікуванні у місцевому медзакладі.
Її родина походить із селища міського типу Розівка, це неподалік від Маріуполя. Вже на початку березня воно було під владою окупантів. Вона там залишилася, хоча на першому етапі війни ще можна було якось виїхати. Але ж відомо, що за людьми на цих територіях ведеться певне агентурне стеження. Навіть ще до окупації. Складаються певні списки, характеристики. І я не маю жодних сумнівів, зважаючи на особистість Іри, що таке стеження за нею також велося.
Крім того, всі знають про її дружні стосунки з українськими військовими. Вона знає багатьох людей. Це була частина її роботи. Звісно, що всі місцеві мешканці та колаборанти теж про це обізнані. Тому, на мою думку, рано чи пізно по неї мали прийти.
Найстрашніше те, що може виявитися, як у романі Гашека про бравого солдата Швейка. Такий собі служака з кожного слова на допиті дописував зайвий рядок у своєму протоколі. Потім казав, що це шпигун такого рівня, що може замахнутися на самого “государя імператора”. Я боюся, що коли будуть створюватись ці інформаційні довідки під час допитів, може статися подібне. Зважаючи на те, що кожній тварині хочеться додаткову зірочку на мундир, у підсумку може виявитися стос паперів. Те, що її відвезли до Донецька, вже про щось каже. Я боюся, що з неї просто витрушуватимуть ту інформацію, якою вона не володіє. Оце може бути найстрашнішим”.
Валерій Зотов, колега по журналістському цеху, характеризує Ірину Дубченко як професіоналку найвищого рівня.
“Справді, Ірину я добре знаю. Її мати працювала в органах виконавчої влади. А Ірина працювала і в газетах, і на сайтах. Писала для видань Еспресо, Депо, 061, УНІАН, Радіо Свобода та інших ресурсів. Народила доньку, а в Розівці в неї бабуся, яка потребує догляду. І сім’я вирішила переїхати до Розівки. Там Іра й жила останні кілька років, але писала для центральних ЗМІ. Я її консультував, вона мені телефонувала, була на зв’язку. Зрідка вона приїздила з донечкою до Запоріжжя, але здебільшого наглядала за бабусею в Розівці.
Ірину тут знало багато людей, і вона знала багатьох, і посадовців, і журналістів, і простих громадян. Вона належить до такої категорії людей, про яких кажуть: “Небайдужі”. Напевно, головна проблема для неї зараз – що окупанти дивляться на неї як на джерело інформації”, – розмірковує Валерій Зотов.
Олена Гранішевська, в минулому – оглядач газети “Субота плюс”, згадує, як працювала разом з Іриною Дубченко.
“Вона ще 20-річною дівчиною прийшла працювати до нашої незалежної газети журналісткою. Вона займалася криміналом, соціальними темами. Я можу сказати, що це взагалі безстрашна дитина. Вона такі теми розкривала, в таких колотнечах бувала! Через це я й написала під постом Якова Носкова, що вони (окупанти – Ред.) її відпустять та ще й заплатять, щоб вона звідти поїхала. Тому що це справжній мужик у спідниці.
Вона ніколи не відмовлялася від роботи. Бралася за те, від чого могли відмовитися чоловіки-журналісти. Наприклад, вона вистежувала одного місцевого кримінального авторитета, сиділа в засаді. Водночас вона дуже комунікабельна. У неї завжди була гарні інсайди”.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко вважає ситуацію з викраденням колеги надзвичайною і неприпустимою. “Окупанти та їхні прислужники вдаються до викрадень українських активістів, журналістів, людей із патріотичною життєвою позицією, намагаються «зачистити» окуповані території”, – зазначає він. НСЖУ інформує міжнародних партнерів про надзвичайну ситуацію та об’єднує зусилля громадськості для звільнення журналістки з полону.
