На початку січня Тім Джуда працював у Харкові та на Донеччині. Команда Харківського Центу журналістської солідарності НСЖУ познайомилася з медійником і політичним аналітиком через безпековий запит «потрібен детектор дронів». Для роботи в Донецькій області детектор – тепер це така ж необхідність, як захисне спорядження та аптечка.
Тім Джуда має вражаючий досвід роботи в різних країнах, у фокусі його уваги завжди були військові конфлікти. Він робив репортажі з багатьох гарячих точок світу, включаючи держави колишньої Югославії, Сальвадор, Ірак, Іран, Афганістан, Нігер, Дарфур, Уганду, Північну Корею, Грузію, Вірменію, Гаїті та Україну.
Джуда – один із тих, хто може відслідкувати еволюцію небезпек для медійників за десятиліття.
–З мого досвіду, різні війни означали різні небезпеки. У балканських війнах 1990-х років головною небезпекою для іноземних журналістів було «випадкове» вбивство, хоча деякі могли стати мішенями. Журналісти гинули від артилерії, мінометів та снайперів, і, звичайно, тоді не було дронів. У 1999 році близько 16 людей, які працювали в будівлі сербського телебачення під час втручання НАТО під час війни в Косові, загинули під час нападу на нього. Суперечка полягала в тому, що НАТО заявило, що попередило сербів про майбутній удар, і таким чином натякнуло на те, що їх навмисно принесли в жертву. В Іраку, коли Саддам упав у 2003 році, я був у Багдаді в день, коли прибули американці, і знімальна група телеканалу «Аль-Джазіра» була вбита. «Аль-Джазіра» заявила, що це було навмисно, але американці сказали, що бачили, як на них направляли щось схоже на військову техніку, і це був трагічний випадок. Я не їздив до Сирії (і не висвітлював інші війни на Близькому Сході), але там існував ризик бути викраденим та страченим, що траплялося з багатьма іноземними журналістами. У деяких конфліктах протиборчі сторони задоволені тим, що журналісти є, щоб повідомляти про те, що вони говорять і роблять, а в деяких – ні. Відсутність іноземних журналістів на російському боці лінії фронту в Україні є доказом того, що вони не хочуть, щоб там хтось був, каже Тім Джуда.
У 2015 році він видав книгу, присвячену подіям в Україні – «У воєнний час: Історії з України». У ній наголошував, що самоорганізація і залученість українців до війни більша, ніж у всіх інших охоплених конфліктами країнах.
На початку повномасштабної агресії рф Джуда знову приїхав до України, зокрема, був і в Харкові. Із 2014 до 2026, наголошує військовий репортер, війна і умови її висвітлення суттєво змінилися через збільшення ризиків для журналістів.
–Звичайно, у 2014 році ситуація була набагато хаотичнішою, але дронів не було. Тоді можна було висвітлювати події з обох сторін. Зараз все набагато контрольованіше, і з українського боку ви можете підійти близько до лінії фронту лише за дозволом, і підрозділи не візьмуть вас, якщо вважатимуть, що район занадто ризикований і небезпечний. Мертвий журналіст – це останнє, з чим вони хочуть мати справу.
Як і будь-який журналіст, Джуда хоче бачити говорити про війну зблизька, але останній рік відстань доступу диктують безпілотники. Після чергового відрядження на Донеччину, яке вже було під наглядом детектору дронів, ми спитали медійника:
– Як, на вашу думку, «війна дронів» вплинула на роботу журналістів? Яку відстань ви, як журналіст, вважаєте безпечною для роботи зараз?
Його висновок однозначний: «Звичайно, війна з дронами додала новий ризик. Як журналіст, ви повинні спочатку слухати солдатів на місцях, своїх колег, а потім свою інтуїцію. Я вже не впевнений, що фізична дистанція тут має значення, оскільки це перша війна, яку я висвітлював, де фронт – це не стільки лінія, скільки сіра зона з градацією ризику. Часто я розчарований, бо не можу підійти ближче або довше залишатися в одному місці, але мушу прислухатися до порад інших.Новим елементом є використання детекторів дронів. Однак для іноземних журналістів є ще одне питання, яке слід враховувати, – це страхування. До війни в Сирії великі ЗМІ не сприймали це так серйозно — коли йшлося про отримання матеріалів від фрілансерів — але тепер вони це роблять. Це дорого, і це причина, чому так мало іноземних фрілансерів».
Як одну з головних безпекових порад колегам Тім Джуда дає таку: «Я кажу кожному, хто запитує, переконайтеся, що у вас є страховка».Цим репортер підкреслює – ризиків у роботі медійника в Україні, на жаль, усе більше, і їх неможна ігнорувати.
На світлинах робота «під наглядом «Чуйки» на Донеччині і візит Тіма Джуда до ЦЖС Харків і інструктаж, як користуватися детектором дронів «Чуйка». Одне з найважливіших питань від команди Тіма: що робити, коли детектор просигналізує про небезпеку і тим більш покаже на екрані відео?
Тут маємо короткі поради: вивчіть карту місцевості, щоб розуміти, що саме ви бачите на екрані детектора, чи близька ця місцевість до вас; залежно від цього розрахуйте хвилини, а іноді і менше на те, щоб або ховати автівку, або зупиняти її і вистрибувати з транспорту.
Нагадаємо, ЦЖС Харків і Запоріжжя завдяки підтримці НСЖУ і українського виробника детекторів дронів BlueBird має можливість безоплатно надавати в користування детектор «Чуйка» командам, які їдуть працювати у зону підвещеного ризику.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко).
Харківський ЦЖС
