Презентація книги-хроніки Романа Цимбалюка та Анни Новакович «Вірус Красної площі» відбулася 3 жовтня в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка. Організаторами заходу були видавництво «Фоліо», Держкомтелерадіо та факультет журналістики ЛНУ ім. Івана Франка. Модератором презентації був голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України та заслужений журналіст Олег Наливайко.
Зазначимо, що Роман Цимбалюк — відомий український журналіст і публіцист. Народився у вересні 1980 року в родині українського військового на території сучасного Казахстану. Багато років був українським кореспондентом у Москві, ставив прямі запитання Путіну та відкрито говорив про війну росії проти України в епіцентрі ворожої пропаганди. Його включення та публічні виступи стали символом принциповості, сміливості й професійної честі.
Анна Новакович — політична оглядачка, продюсерка. Народилась у травні 1985 року в родині українського військового на території сучасної рф. Була продюсеркою політичних телепроєктів. З 2017 року — продюсерка та співавторка ютуб-каналу Романа Цимбалюка.
Книга «Вірус Красної площі» – це автобіографічний роман, у якому Роман Цимбалюк у співаторстві з дружиною Анною Новакович детально описав «московський» період свого життя. Як кореспондент УНІАН він почав працювати там з 2008 року, одразу після російсько-грузинської війни. З 2017 року до січня 2022 року був останнім українським кореспондентом, акредитованим при МЗС Росії на постійній основі.
Презентація книги розпочалася зі вшанування хвилиною мовчання пам’яті загиблих Героїв, які віддали свої життя у кровопролитній війні проти російського агресора. Після цього до присутніх звернувся модератор заходу Олег Наливайко. Він зазначив, що презентація відбувається у рамках Львівського книжкового форуму, подякував усім причетним до видання книги та коротко окреслив проблематику зустрічі. «У самому анонсі нашого заходу є така фраза: «Чи є ліки, крім куль, проти чуми кремля?» На це питання сьогодні ми спробуємо знайти відповідь. Поговоримо про інформаційну безпеку, про те, як росія дуже швидко пройшла шлях до профашистського бандитського утворення, поговоримо про журналістику, про громадянську позицію кожного з нас», – зазначив Олег Наливайко.
До вітального слова запросили декана факультету журналістики Мар’яна Лозинського, який підкреслив надзвичайну актуальність заходу та його важливість насамперед для студентства. «Новітня історія Львівського університету збагачується сьогоднішньою подією, яка має важливе національне значення для всіх нас, для колективу факультету журналістики, а особливо для студентів. Ця подія направду є дуже потрібна, і ми вдячні нашим колегам-авторам книги за те, що ви своїм писаним словом допомагаєте здобувати перемогу, за яку борються наші хлопці і дівчата на фронті», – сказав Мар’ян Лозинський.
З вітальним словом виступила також представниця видавництва «Фоліо» Світлана Максимова. Вона передала вітання від директора видавництва Олександра Красовицького та подякувала всім причетним до видання книги за докладену працю, а також звернулася до студентів, зауваживши, що книга стане особливо актуальною для них, допоможе зрозуміти, чи можливо якось вилікувати «вірус Красної площі», адже саме студентство завжди стоїть на чолі найважливіших націєтворчих змін.
Надалі Олег Наливайко розповів про обставини відрядження Романа Цимбалюка до москви та поділився спогадами про роботу колеги, його професіоналізм та інші аспекти його діяльності. «Я був причетний до рішення в 2008 році відправити Романа Цимбалюка в москву, і мушу зазначити, що на той час у нас було три критерії, на яких базувався наш вибір. Ця людина мала бути патріотом, професіоналом і тим, хто вміє достукатись до будь-кого. Ми вже знали, що Роман, без сумніву, справжній патріот і професіонал, але те, як йому вдавалося достукатися до путіна, стало величезною несподіванкою для нас і для всього світу».
Розповідаючи про книгу, Роман Цимбалюк коротко окреслив її тематику і завдання. «Ми спробували через наш досвід зафіксувати на папері, чому росіяни стали такими, якими вони стали, і знайти відповідь на питання про те, чи є щось крім куль, щоб їх заспокоїти. Насправді ні, немає, але це не означає, що люди, які працюють зі словом, не повинні вести боротьбу. Додам, що в нашої держави є антидот від кремлівського вірусу, тож нас він не бере. Ця страшна війна триває 11 років, і я переконаний, що з інформаційною безпекою України все гаразд. Звісно, є багато втрат, страждають люди, міста, пам’ятки культури, але, думаю, усі від Харкова до Львова чудово розуміють, що Україна була, є і буде», – сказав автор.
До бесіди про книгу доєдналась і Анна Новакович, яка передусім висловила вдячність перекладачеві, який переклав книгу з російської на українську, допомігши донести досвід життя авторів у російському суспільстві українському читачеві. Авторка закликала присутніх не боятися висловлювати свої думки на папері й ділитися власним досвідом, не зраджуючи власних цінностей. «Треба писати більше таких публіцистичних книг, статей, текстів у різних форматах, ділитися з аудиторією своїми думками. Ніяких секретів у цій книзі немає, вона просто дає можливість прочитати висновки людей, які дуже уважно спостерігали за тим, що відбувалося в російському суспільстві, за тим, як люди поступово перетворювались у тих, ким вони стали зараз», – пояснила Анна Новакович.
Надалі зустріч відбувалась у форматі бесіди, під час якої всі охочі могли поставити питання авторам і подискутувати на особливо цікаві та актуальні теми. Присутні дізналися багато про журналістські будні українця у ворожій країні, нюанси професійної діяльності, спілкування з російськими журналістами, особливості життя його сім’ї в столиці «імперії зла» тощо.
Наприкінці гостей Львівського університету привітав Народний ансамбль пісні і танцю «Черемош», який виконав кілька чуттєвих і проникливих композицій. Диригентка хору Тетяна Когут зауважила, що найдієвішими ліками від «вірусу Красної площі» є наша культура – українське слово, українська пісня: «Культуру часто недооцінюють. Але ми маємо навчитися пишатись тим, що ми українці, відцуратися всього російського, і поки в Україні є наше слово, наша пісня, доти ми живі».
