Фінансовий стан медіа різко погіршився через економічну кризу
У травні 2019-го мер Нью-Йорка Білл де Блазіо підписав розпорядження, за яким усі міські агенції мають розміщувати щонайменше 50% друкованої та онлайн-реклами в локальних громадських медіа і медіа етнічних спільнот. На думку очільника міста, такі ЗМІ є надійними джерелом інформації для своїх громад та важливим каналом зв’язку влади з кожним мешканцем.
За рік понад 220 невеликих нью-йоркських ЗМІ отримали від міських агенцій і департаментів оголошення на загальну суму 10 мільйонів доларів США. Успіх програми називають приголомшливим. «Без реклами від міських агентств багато хто з нас не пережив би пандемію», – зазначають редактори й видавці у своєму листі, де просять поширити таку практику на весь штат.
Це лише один приклад, як країни розвиненої демократії фінансово підтримують свої ЗМІ. Газета чи телекомпанія – більше, ніж просто бізнес. Це канал комунікації з громадянами, джерело надійної інформації, інструмент громадського контролю за діями влади та гарантія збереження плюралізму думок.
Різноманітні варіанти державної допомоги для ЗМІ поділяються на дві групи: інституційна та проєктна підтримка.
Прикладом інституційної підтримки можуть бути податкові пільги для редакцій (Литва), для журналістів (Франція), дотації на доставку друкованої преси (Фінляндія) або податкова знижка на передплату онлайн-видань (Канада). Для підтримки окремих медіапроєктів у більшості європейських країн створені спеціальні фонди. Приміром, фонд розвитку ЗМІ Латвії підтримує проєкти в дев’яти категоріях – таких, як подолання дезінформації; розслідувальна, аналітична та наукова журналістика; створення контенту для діаспори і для людей з інвалідністю тощо.
Завершивши реформування комунальних і державних друкованих видань три роки тому, Україна так і не запустила системної державної підтримки ЗМІ. Попри побоювання, таке фінансування не має нічого спільного з диктатом засновника. Не отримали українські медіа й цільової екстреної допомоги під час пандемії та економічної кризи – тоді як значна частина країн світу прийняла і втілила цільові програми підтримки своїх ЗМІ в цей період.
Португалія виділила 15 мільйонів євро для розміщення реклами в медіа.
Для негайного подолання наслідків пандемії уряд Швеції виділив 47 мільйонів євро, із них 15 мільйонів розподілив серед 200 друкованих газет.
Швейцарія розподілила 30 мільйонів швейцарських франків між приватними місцевими телерадіостанціями за рахунок перегляду плати за ліцензію.
І це далеко не повний перелік. Безперечно, вільні медіа – це медіа, незалежні від влади. Але будь-яке онлайн-ЗМІ, газета чи телерадіокомпанія працюють на ринку і за законами ринку. І твоя незалежність закінчується там, де закінчуються гроші на рахунку.
Фінансові проблеми редакцій рідко пов’язані з якістю журналістських матеріалів, але часто – з економічною ситуацією, з падінням рекламного ринку, здорожчанням комунальних послуг або рішенням уряду про підвищення мінімальної зарплати. В Україні ці несподіванки особливо чутливо б’ють по місцевих або невеликих ЗМІ, за якими не стоять потужні команди юристів і лобістів.
На початку пандемії COVID-19 редактори українських медіа спостерігали шалені стрибки відвідуваності сайтів. Редакторка одного місцевого онлайн-ЗМІ розповідала мені, що в окремі дні кількість користувачів зростала у 20 разів, порівняно з «мирним» часом. Налякані чутками люди кинулися до надійних, як вони вважали, джерел інформації, – до традиційних медіа.
А в цей же час фінансовий стан медіа різко погіршився через економічну кризу. За результатами опитування Національної спілки журналістів України, для понад 85% редакцій наслідком кризи стала різка втрата рекламодавців. Майже 10% редакцій призупинили роботу з початку пандемії. Як свідчать дані «Укрпошти», за два роки (2020-2021) в країні закрилися 21% друкованих видань, які раніше поширювалися за передплатою.
Інформаційна порожнина, що виникає, швидко заповнюється. В багатьох випадках замінником стають російські телеканали або групи в соціальних мережах та месенджерах. За відсутності місцевої інформації користувачі починають живитися чутками й фейками, стають зручною мішенню для маніпуляцій політиків. Якісна журналістика, яка базується на перевірці фактів, на збалансованому висвітленні конфліктних тем, на повазі до прав людини, – така журналістика вкрай важлива для України.
Тому питання полягає не в тому, чи підтримувати з бюджету вітчизняні медіа, чи ні, – а в тому, які заходи підтримки втілити та за якими критеріями їх надавати. І тут пропоную врахувати кілька тез.
1. Часткове фінансування з бюджету не закриє всіх потреб редакції, але створить базові засади економічної незалежності. Коли у тебе в кишені є трохи грошей, ти не станеш хапатися за роботу, яка не подобається. Якщо ЗМІ отримує бодай невелику, але стабільну підтримку, причин для того, щоб іти в залежність від політиків чи бізнесу, меншає.
2. Фінансування має спрямовуватися насамперед до місцевих медіа, що стоять найближче до споживача інформації і потребують незалежності від місцевого бізнесу чи влади. Ще одна пріоритетна група – онлайн-медіа. Перспектива державної підтримки стимулюватиме ці медіа реєструватися як ЗМІ, а відтак – користуватися всіма правами та брати на себе певні обов’язки перед аудиторією.
3. В Україні варто запровадити дві форми державної підтримки медіа. Перша – цільова урядова програма розвитку ЗМІ, спрямована на допомогу всьому медіасектору. Інституційна підтримка може включати в себе дотації на оплату сигналу для місцевих ТРК чи на розповсюдження друкованої преси, оплату рекламних оголошень від органів влади тощо. Друга форма – Фонд підтримки медіа, який на конкурсних засадах надаватиме кошти на втілення окремих проєктів.
4. Одним із ключових критеріїв відбору проєктів для фінансування за рахунок фонду має стати дотримання редакціями і журналістами професійних стандартів та Кодексу етики українського журналіста. Якщо держава підтримує якісну журналістику й медіа, які висвітлюють важливі для суспільства теми, – то порушення етичного кодексу повинне тягнути за собою припинення співпраці з фондом.
5. В редакціях ЗМІ – телерадіокомпаніях, газетах та онлайн-медіа – існує великий запит на зниження податкового навантаження на заробітну плату. Теперішня ефективна ставка в розмірі 34% зовсім не стимулює офіційне працевлаштування. Зміна моделі оподаткування праці журналістів дозволить зберегти робочі місця або створити нові, зміцнити редакційні колективи та покращити висвітлення всього спектру тем.
Ліна Кущ, перша секретар Національної спілки журналістів України, членкиня Комісії з журналістської етики
Джерело ІА “Укрінформ”
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
