У зв’язку з війною та економічною кризою фінансові надходження значної частини місцевих ЗМІ настільки впали, що видання виходять лише завдяки подвижництву працівників редакцій та членів їхніх родин. Про досвід виживання своєї газети впродовж перших місяців війни із пресслужбою НСЖУ поділилася директорка газети «Рідне слово» (смт Кельменці, колишній райцентр Чернівецької області) Надія Паук.
За її словами, щоб якось вижити, виданню в останні місяці довелося вдвічі скоротити кількість сторінок і перевести працівників на пів ставки: люди отримують половину мінімальної заробітної плати. Ці надзвичайні заходи дозволили забезпечити безперервний вихід видання упродовж усього періоду з початку війни.
– У першому скороченому номері ми пояснили читачам, чому нам довелося зменшити кількість сторінок. На щастя, читачі нас зрозуміли, і ніхто не зателефонував до редакції зі скаргами, – каже Надія Паук.
Основний дохід видання на сьогоднішній день – це надходження від передплати. Реклами майже немає – надходження від неї впали у десятеро.
–Ми домовилися з колективом (ми всі – жінки), що навіть якщо не буде чим платити зарплату, працюватимемо все одно, щоб забезпечити читачам отримання газети принаймні до кінця року, – каже Надія Григорівна. – На щастя, наші чоловіки й інші члени родин ставляться до цієї ситуації із розумінням. Сподіваємося, що редакційних коштів вистачить хоча б на те, щоб заплатити за друк.
Натомість, вартість послуг друкарень зросла неймовірно. Приміром, якщо до війни друк одного випуску газети коштував 4500 грн, то зараз зменшений тираж із уполовиненою кількістю сторінок вартує 4250 грн.
Як і скрізь, у «Рідного слова» – великі проблеми із доставкою газети читачам.
– Якщо у Кельменцях газету, як правило, доставляють (і то є нарікання, бо примірників пошті весь час «бракує»), то по селах ситуація значно гірша. Ми навіть змінили день виходу, щоб узгодити графік із роботою пересувних відділень Укрпошти. На жаль, на зацікавленості пошти у виконанні нашого замовлення це не відбилося. Й це при тому, що відсотків 40 передплатної вартості – це послуги пошти, – зазначила очільниця газети.
На переконання Надії Паук, перехід місцевої преси в Інтернет, як це зробили центральні газети, – не варіант. Адже аудиторія друкованої преси – це літні люди, які по селах здебільшого Інтернетом не користуються.
– Крім того, інтернет-видання губляться у масі різного штибу сайтів. А з огляду на те, що чимало з них друкують ненадійну інформацію, в багатьох людей втрачається довіра до інтернет-видань загалом. Адже за достовірність інформації в світовій мережі, як правило, ніхто не відповідає. Натомість, газета перед тим, як щось опублікувати, три рази інформацію перевірить: те, що надруковано на папері, залишається на роки й на віки, – вважає Надія Паук.
На думку Надії Григорівни, держава, на жаль, не надто зацікавлена у збереженні місцевої преси.
– Коли ми проходили роздержавлення, нам обіцяли підтримку з боку влади, – каже керівниця видання. – Якби держава зобов’язала органи влади й місцевого самоврядування хоча б укладати угоди зі ЗМІ на висвітлення своєї діяльності, ми могли б нормально працювати й далі. В такому разі місцеві чиновники були б зацікавлені в стимулюванні передплати. На жаль, на сьогоднішній день у підтримці місцевої преси не зацікавлені ані влада, ані громади – ніхто! Про нас згадують лише напередодні виборів…
