Свіжий номер місцевої газети «Вперед» надійшов тим небагатьом містянам, які ще залишилися у Бахмуті.
– Наразі в місті працює один Пункт незламності – він розміщений у підвальному приміщенні і, напевно, сьогодні є там найбезпечнішим місцем. У пункті працюють волонтери з місцевих жителів. Продукти і газету туди доставляють військові, – розповіла в коментарі пресслужбі НСЖУ головна редакторка видання Світлана Овчаренко. – У короткі перерви між обстрілами люди перебіжками приходять у Пункт незламності, щоб отримати їжу… й інформацію. Волонтерка Світлана Грекова, яка відправляє через військових передачі в Бахмут, сказала мені: «Газету будемо відправляти! Я краще не передам продукти – вони в місті, в принципі, є… Але газету доправимо!»
У свіжому випуску – статті про роботу бахмутських комунальних служб під час війни, про пошуки зниклих безвісти, про те, як у місті ховають загиблих і померлих… А також, як завжди, інформація про евакуацію, яку наразі здійснюють уже тільки люди в погонах, зокрема поліцейські з підрозділу «Білі янголи».
– Одна жінка-військова, котра займається евакуацією, розповіла нам, що, коли вивозила дітей, ті невимовно раділи тому, як сідало сонце: ці малі декілька місяців, ховаючись у підвалі, не бачили сонячного світла, – розповідає журналістка. – А найменшій дитині, яку евакуювали з Бахмута, – всього півтора місяця. Вона там народилася, в підвалі… Дуже важко зрозуміти людей, які все ще там залишаються серед руїн. Адже будь-які умови в мирному місті – кращі, ніж перебування під обстрілами в підвалі.
За словами Світлани Овчаренко, із 80 тисяч населення в місті залишилося близько 2 тисяч людей. Решта роз’їхалася в безпечніші місця нашої держави і за кордон. Тож частина тиражу газети «Вперед» іде у бахмутські хаби (осередки) по всій Україні.
– Ми працюємо для людей, для бахмутян, а не для території, – пояснює редакторка. – Бахмутські осередки об’єднують земляків, які були вимушені залишити рідне місто і виїхати в Дніпро, Київ, Костянтинівку, Жовті Води, Кривий Ріг, Одесу…
За словами Світлани Овчаренко, вона отримує багато звернень із місць, де немає бахмутських хабів і куди газета не доходить.
– Були листи з Полтави, із міст та сіл у різних частинах України з проханням надсилати примірники газети. Одна жінка написала, що для неї газета – це щось рідне, і навіть запах друкарської фарби викликає в неї асоціацію із «Вперед», а отже – і з рідним домом… – розповідає Світлана Овчаренко. – Цій жінці у руки випадково потрапив примірник нашої газети і, за її словами, в неї «мало серце не зупинилося». Вона запитала, чи може вона якось передплатити «Вперед». Я відповіла, що в її населений пункт ми газету не відправляємо. Тоді вона попросила… присилати їй газету «Новою поштою»! І навіть оплата доставки кожного примірника в 55 гривень її не лякає… Уявляєте, наскільки це зворушливо для мене!
Сьогодні газета «Вперед», яка за 103 роки свого існування стала часописом багатьох поколінь бахмутян, для вимушених переселенців залишилася єдиним зв’язком із рідним містом, якого вже немає на світі. Повернутися додому найближчим часом не зможе ніхто – просто нема куди повертатися, все стерто з обличчя землі. Світлана Овчаренко каже, що на одному відео бачила залишки свого будинку – на місці її квартири і декількох сусідніх – величезна чорна пляма, вони вигоріли. На місці будинку матері – також самі руїни. У місті наразі не залишилося жодного вцілілого будинку. Про Бахмут у бахмутян залишилися самі спогади.
– Тому, як би важко не було, ми все одно робимо газету. Випускаємо її, доставляємо, розсилаємо, – каже редакторка. – Роботи дуже багато. Треба і газету підготувати, і наповнити сайт, і сторінку в Фейсбуці. Бувають дні, коли я встаю о четвертій ранку і лягаю о першій ночі. Але нічого. Прокинувся вранці – і знов за роботу.
Завдяки сприянню НСЖУ і допомозі благодійників газета «Вперед», відновлена після багатомісячної перерви 4 листопада 2022 року, видається регулярно – двічі на місяць, один номер на 4 сторінках, а другий – на 8. Друкують її в Києві.
Відновлення друку газет для деокупованих і прифронтових територій – один із пріоритетів діяльності Національної спілки журналістів України. Станом на зараз удалося профінансувати випуск принаймні одного номера більше ніж двадцяти місцевих газет на Сході, Півдні і Півночі України.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
