«За результатами попередніх досліджень, основна проблема полягає в тому, що подібні закони насправді впливають на широке коло питань у сфері комунікацій». Національна спілка журналістів України пропонує ознайомитися із адаптованим перекладом статті Niemanlab.
Надлишок дезінформації в Інтернеті під час пандемії спонукав деякі уряди вжити надзвичайні заходи, щоб припинити хаос. Криміналізація за поширення «фейкових новин», розширення існуючих покарань за поширення дезінформації та посилення нагляду є одними з дій, які вживали деякі органи влади. Спостерігачі з прав людини та ЗМІ попереджають, що такі способи захисту є гіршими за проблему, яку вони намагаються вирішити, і що свобода вираження поглядів, приватність та право на протест руйнуються під приводом охорони громадського порядку.
Але хвилювання урядів не без підстав. Протягом останніх 6 місяців інформація про теорії змови, фальшиві ліки та перекладання провини перетворилися в реальну проблему: понад 700 загиблих від отруєння алкоголем в Ірані, напади на мусульман в Індії, вандалізм телекомунікаційної інфраструктури у Великобританії та неоголошена кількість хворих чи мертвих від вірусу, який вони вважали несерйозним. Це понад 700 000 загиблих від COVID-19 та виснаження економік по всьому світу.
Угорщина, Румунія, Алжир, Таїланд та Філіппіни серед країн, які запровадили нові закони або надзвичайні укази, що дають чиновникам повноваження блокувати веб-сайти, виписувати штрафи або ув’язнювати людей за продукування або поширення фейкової інформації під час пандемії. У Камбоджі та Індонезії було заарештовано низку користувачів соціальних мереж після того, як вони нібито опублікували неправдиві новини про коронавірус. В Єгипті журналіст, який критикував реакцію уряду на пандемію і був затриманий за «поширення фальшивих новин», перебуваючи під вартою, заразився вірусом і помер, навіть не отримавши судовий вирок. Навіть у Південній Африці, де свобода вираження поглядів є конституційним правом, політики криміналізували публікацію будь-якої заяви, зробленої «з наміром обдурити будь-яку іншу людину» про COVID-19, урядові заходи щодо боротьби з хворобою.
У заяві в березні 2020 року експерти ООН з прав людини закликали уряди «уникати запровадження надзвичайних заходів безпеки» у відповідь на пандемію, і сказали, що надзвичайні повноваження повинні бути «пропорційними, необхідними та недискримінаційними», а не використовуватися для придушення інакомислення.
Цей заклик багато хто не чує.
Джулі Посетті, глобальний директор досліджень Міжнародного центру для журналістів, заявила, що в частині країн влада під час карантину зловживала узаконенням обмежень свободи слова.
«Зафіксовані факти, коли журналістів затримували та штрафували, наприклад, за репортажі, які критикують уряд, і які вважаються «фальшивими новинами», оскільки вони не влаштовують уряд», – сказала Посетті.
Але вона зазначила, що навіть закони з добрими намірами, можуть «ненавмисно неоднозначно оцінювати законне спілкування в мережі», фактично криміналізуючи журналістику та підриваючи основні права.
Інформатори також попали під атаку, зокрема, китайський офтальмолог Лі Венліянг, який отримав догану «за розповсюдження чуток» про спалах вірусу в Ухані перед смертю від COVID-19, лише отримав посмертне виправдання.
«Якщо у вас немає лікарів, медсестер та інших медичних працівників, які публічно говорять про проблеми в системі, тому що вони бояться потрапити до в’язниці за так званими законами «фейкових новин», оскільки уряд утотожнює критику з фейками у вас справді серйозна проблема», – сказала Посетті.
Нані Янсен Ревентлов, адвокат з прав людини та засновниця Фонду цифрової свободи, заявила, що закони, які регулюють дезінформацію, впливають на приватних осіб так само, як і на журналістів. Також посилюється і нагляд, наприклад, програмне забезпечення для відстеження контактів.
«Використання додатків для відстеження руху людей має охолоджуючий вплив на те, щоб люди могли обмінюватися інформацією, оскільки всі знають, хто де був», – сказала вона.
Як приклад, вона наводила додаток коронавірусного відстежувача Південної Кореї, який особливо згубно впливає на конфіденційність людей, а люди могли контролювати один одного через виявлені серйозні недоліки в безпеці.
Окрім впливу на інформаторів та конфіденційні журналістські джерела, посилений нагляд може також вплинути на готовність людей реалізувати своє право на збори.
«Чи підете ви на акцію протесту, якщо знатимете, що за вами слідкують правоохоронні органи?», – сказала Янсен Ревентлов. «Ти ніколи не знаєш, яким буде відлуння цього».
Відключення Інтернету, що передували пандемії – наприклад, в індійському регіоні Кашмір та таборах для біженців Рохінгя в Кокс-Базарі (Бангладеш) – також перешкоджало доступу до важливої інформації про вірус та реакцію.
Янсен Ревентлов побоюється, що надзвичайні заходи, які придушують громадянське суспільство та свободу преси, такі, які запроваджені в Угорщині, триватимуть довше ніж пандемія. «Існує небезпека, що ці надзвичайні повноваження не будуть анульовані незабаром», – сказала вона.
Тоді виникає питання про те, яке все ж таки першочергове призначення законів проти дезінформації.
Посетті заявила, що не вистачає емпіричних доказів того, чи перешкоджають такі закони розповсюдженню фейків та дезінформації. «Але за результатами попередніх досліджень, основна проблема полягає в тому що подібні закони насправді впливають на широке коло питань у сфері комунікацій».
Подібне занепокоєння поділяє і Янсен Ревентлов «Єдина мета таких законів – полегшити державним органам механізм утискання незручних явищ».
Натомість, за її словами, уряди повинні послідовно та першочергово надавати точну, своєчасну інформацію про ситуацію, щоб люди не залишалися у вакуумі при прийняті політичних рішень.
«Мова йде про те, що важливо знайти правильний баланс. Але ґрунтовна дискусія про те, як слід визначити цей баланс, наразі відсутня», – сказала вона.
