У той час, коли в новинах постійно показують, що справедливість програє, люди відкривають детективи, аби нарешті побачити світ, у якому закон працює, зло має обличчя, а у фіналі перемагає правда. Саме про значення таких історій у часи війни говорили під час творчої зустрічі з письменником, журналістом і сценаристом Андрієм Кокотюхою.
У Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого дорослі і діти розпитували автора про його детективні романи, перші тексти та журналістський досвід.
– Одні люблять детективи, інші в цьому не зізнаються, – стверджує Андрій Кокотюха, який є автором 109 книжок.
Частину свого доробку він демонструє учасникам зустрічі і розповідає, що все, що він пише, незалежно від жанру, налаштоване на перемогу.
Письменник наголошує, що масова українська література і кіно формують у суспільства відчуття власної сили й суб’єктності й можуть стати своєрідним культурним щепленням від агресії. Особливо це стосується детективних, пригодницьких та історичних сюжетів, у яких добро і зло чітко розмежовані, справедливість у фіналі перемагає, а українці виходять із випробувань сильнішими.
– Якби такі книжки та фільми виходили раніше, Росія б на нас не напала, і цієї війни могло б не бути, — переконаний письменник.
Із зали лунали запитання про творчість та життєвий шлях Андрія Кокотюхи. Відповідаючи на питання учнів, автор детективних романів зізнався, що написав свій перший художній твір у 7 років. А ось школярка Тетяна, яка роздумує над фахом письменниці й журналістки, запитала автора про зміну роду діяльності – перехід із журналістики в літературу, та про те, як досвід журналіста допомагає в письменницькій роботі.
– Я не сказав би, що я змінив професію, тому що журналіст — це писати. Бажано доступно, бажано на реальних фактах. Хоча я працював у кількох редакціях, де треба було історії вигадувати на останню сторінку, наприклад, про НЛО. Але я не знаю, чи письменник — це професія. Бо професія — це те, коли ви влаштуєтесь на роботу і вам будуть за це регулярно платити. Автору книжок платять нерегулярно. І тривалий час для мене це було просто хобі. Заробляв я тележурналістикою, коли були газети — газетною журналістикою, інтернет-виданнями. Я не сказав би, що змінив професію, тому що чимало журналістів рано чи пізно починають писати книжки, — відповів Андрій Кокотюха.
Він стверджує, що люди зараз линуть до українського слова і книг більше, ніж раніше. Тому вагоме значення для суспільства у часи війни відіграють бібліотеки. Люди відвідують бібліотеки частіше, особливо у селах. Тож письменник закликає їх наповнювати – в першу чергу, сучасною літературою, яка користується попитом. І показує це своїм прикладом. Автор віддає частину власних книг та ініціює збори коштів на придбання сучасної української літератури для бібліотек.
– За акумульовані кошти зазвичай я намагаюся купувати книжки колег, які служать у Збройних силах або, на жаль, загинули. Щоб у такий спосіб нагадувати про них.
З гумором і під аплодисменти зали прощається із учасниками творчого вечора:
– Колись у 1995 році, в Івано-Франківському педагогічному інституті, тепер це Прикарпатський університет, серед старшокурсників провели опитування, кого вони знають із сучасних українських письменників. Найбільше назвали двох – Тараса Шевченка і Остапа Вишню. Якщо ви третього зараз побачили, то я щасливий.
Лариса Портянко, фото авторки
