Навіщо журналісту потрібно носити з собою скло, маленький ліхтар і товаришувати з двірником? Де межа між реальністю, професійним обов’язком та людяністю? Журналіст литовського видання «15 minut» Відмантас Балкунас на міжнародному вебінарі дав поради своїм українським колегам стосовно репортерської роботи та стандартів журналістики в часи цифрових медіа. Його майстер-клас відбувся 24 листопада на платформі Zoom з одночасною трансляцією на сторінці НСЖУ у фейсбуці. Навчальна ініціатива для українських журналістів організована у співдружності Національної спілки журналістів України та Спілки журналістів Литви за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Відмантас Балкунас розповів, як зробити фотографії кращими, як спілкуватися з людьми, яких ми фотографуємо, та як знайти тему для своєї нової публікації.
Визначте головне
Є така помилка: часто люди, які фотографують, хочуть фотографувати все. Але треба знати, що потрібно мати найголовніший об’єкт, який і варто фотографувати. Тому на фото не може бути все. Ви повинні знати, кого та що фотографуєте. У кадрі не повинно бути елементів, що заважають.
Це може бути одна людина, але може бути зображена група людей. На одній із фотографій зображені мігранти, які прибули на острів Лесбос. Тут головний об’єкт – батько із дочкою. Ніхто інший не заважає дивитися на нього.
На іншому фото знято потоп у Литві. Бабуся спливає на човні до лікарні вмирати. Вона прощається зі своєю сусідкою.
На наступному фото – литовський ромський табір, де продають наркотики, і де щотижня вмирає наркоман. Всі до цього вже так звикли, що труп може пролежати день-два, поки його приберуть.
Висновок: якщо ви хочете зробити гарне фото, ви маєте вибрати головний об’єкт.
Шукайте емоцію
Завжди слід звертати увагу на емоції. Найкраща фотографія виходить тоді, коли на ній видно емоції. Це може бути посмішка, втома, агресивність, обурення, будь-що. Завжди потрібно шукати емоцію та думати про те, як її показати.
Такі прояви емоції можна спланувати. Один із варіантів – якщо, наприклад, під час мітингу ви бачите людину, яка голосно кричить, ви вже розумієте, що це може бути герой вашого фото. Ставайте біля нього і фотографуйте, поки він кричатиме.
До речі, емоції бувають не лише у людей, а й у тварин. Наприклад, як на фото, де зображена дівчина на коні.
Використання ракурсу
Використовуйте інший ракурс, щоб привернути увагу гляадча. Знімайте з іншої точки. Наприклад, можна зняти крупним планом обличчя людини, яка пише, або її руки. Можна фотографувати подію згори (наприклад, з даху будинку) або знизу. Не треба боятися, коли фотографуєте, залізти на дах або лягти на землю. Коли ви знімаєте людей з нижнього ракурсу, тоді вони позитивніше виглядають. Тому що людина, яка дивиться на цю фотографію, бачить, ніби вона маленька, але в її погляді є щось зверху.
Порада: можна спробувати подивитися, як світ бачать собаки, і саме з цього ракурсу фотографувати. Можна зробити стандартний ракурс, а можна зняти знизу.
Бажано мати в запасі корисні контакти із людьми, які будь-коли можуть стати у пригоді. Наприклад, мені допомогло знайомство з двірником, коли потрібно було зняти багатолюдний мітинг: двірник провів мене на дах багатоповерхівки, звідки було гарно видно площу і всі деталі.
Кольори та фактура
Шукайте яскраві кольори. Вони привертають увагу. У поїздках, коли ми не можемо підійти ближче до об’єкта, можна спробувати зробити по-іншому, наприклад зобразити фактури. Підібрати невеликі деталі або великі, які виглядають як невеликі.
Світло й тінь
Звертайте увагу на тінь та світло. Наприклад, використовуючи витримку, можна зробити фото з силуетом: тінь, що падає на землю від хреста, тінь від вертольота, печери. Деякі фото зроблені вдень, просто витримку я брав таку, що вийшов силует. Так само можна зробити портрет людини, де половину обличчя видно, а друга половина в тіні.
Також треба шукати контражур, це світло за людиною та за об’єктом, який ми фотографуємо. Найчастіше це світло заважає зробити гарні фото, однак можна навчитися використовувати його як перевагу. Такий прийом я часто використовую, наприклад, коли фотографую табір для біженців чи ромів. Просто ставлю поруч із групою людей фару чи інше джерело світла, виходить цікавий ефект.
Крім того, я завжди беру з собою маленький ліхтар, щоб працювати в темний час доби. Іноді використовую спалах, але іноді краще світити маленьким ліхтариком, і фото виходить інакше.
Принцип розмаїття
Контраст може бути не лише біле та чорне. Контраст може бути і те, що ми найчастіше не бачимо. Наприклад, стара людина біжить – молода сидить. Офіцери та маленькі діти. Сучасна дівчина і старий автомат для води. Маркет, контейнер для сміття і намет бомжа. Якщо робити окремо фото, не видно такого розмаїття, а в одному кадрі це вже історія.
Великий та маленький: ми робимо дуже маленьку фігурку людини на тлі краєвиду. Більше показуємо краєвид, це головний об’єкт на фото. А крихітна фігурка людини тут для того, щоб зрозуміти, яка величезна гора чи водоспад.
Це один з простих способів поліпшити фото. Ми часто бачимо ці речі, але не завжди звертаємо увагу.
Відображення
Іноді, коли здається, що знімати нічого, потрібно подивитися на ситуацію через скло або відбиття та зробити фото по-іншому. Біженці їдуть автобусом, дивляться у вікно, їхні обличчя відбиваються на склі. Відбиття на воді, через скло – лікарня. Сенс такий, що треба шукати чи відображення, чи через скло фотографувати, через прозорий предмет. Тоді фото вийде незвичайне. Іноді я сам для таких моментів беру скло, і коли звичайна обстановка і не знаю, як зробити фото, просто тримаю в одній руці скло, в іншій фотоапарат. Виходить відодраження.
Планування кадру
Коли ми знаємо, що щось може статися, треба подумати наперед: зараз це може статися, і підготуватися до цього моменту. Наприклад, я приїхав на місце аварії, де загиблого чоловіка впізнають дружина та мати. Вони підходять до трупа, а я розумію, що саме зараз будуть емоції. Збираю об’єктив, підбираю ракурс: щоб було видно розбиту машину, трасу та людей. Я вже приблизно знаю, з якого боку вони підходитимуть, і просто знімаю.
Також я вчинив під час Євробачення. Ти вже приблизно знаєш, яку групу буде названо, тримаєш об’єктив на цю групу і чекаєш, коли будуть оголошені результати.
Навичка думати наперед допомагає мені та в інших ситуаціях. Наприклад, кілька років тому одна людина захопила заручників. Біля цього місця зібралися журналісти, поліція, рятувальники, медики. Чекали півдня, але нічого не відбувається, ніхто нічого не коментує. І раптом у певний момент виходить мер, усі журналісти підбігли до нього. А тим часом я бачу подалі автобус і розумію, що саме зараз щось відбуватиметься. І справді, поки мер давав коментар для медіа, на другій половині вулиці силовики тихо та непомітно вивели терориста. Вони відвернули увагу коментарем, а тим часом зробили всю роботу. Якщо ми знаємо такі речі, можемо планувати свої фото.
Другий план
Потрібно частіше звертати увагу на другий план. Іноді він допомагає наголосити на контексті. Наприклад, на дорозі сталася аварія, а поряд напис: «Ласкаво просимо до Вільнюса». Швидка допомога для дітей та п’яний «хлопчик». Іноді можна використовувати другий план, і з’являються глибші смисли.
Як шукати теми?
Часто, якщо ти не знаєш, про що писати сьогодні, потрібно вийти з камерою в місто. Ми часто використовуємо цей метод у редакції “15 хвилин”. Якщо ти не знаєш, що вигадати сьогодні – можна вибрати один день і провести його з машиністом локомотива, показати його професію зсередини. Такі прості варіанти завжди можна застосувати у своїй роботі. Шукаємо незвичайні процеси, коли робимо календар, щоб у ньому було за тиждень до Дня телебачення – зробити репортаж, як за лаштунками виглядає телебачення. Також можна показати лаштунки театру, як виглядає процес репетицій, що відбувається перед прем’єрою. Найчастіше такі ідеї треба записувати, вони швидко забуваються.
Ми часто просто їздимо просто містом і знімаємо там, де люди бувають дуже рідко або ніколи не були. Парламент, спортивні змагання, табори біженців, центри реабілітації. Шукаємо несподівані ракурси, все це може стати сюжетом.
Як контролювати свої емоції
Дуже важливо у роботі журналіста показувати те, що є, а не те, що гарно. Особливо гостро це питання постає під час висвітлення теми мігрантів чи інших соціально вразливих категорій громадян. Треба над собою працювати, щоб демонструвати більше дійсність, ніж прекрасні фото.
Тепер, коли я маю певний досвід роботи в медіа, емоції беруть гору не так часто, як раніше, але все одно беруть, і тоді складно визначити, які фотографії можна публікувати, а які ні. У такому разі є редактор. Він дивиться твої фото та відбирає їх без емоцій. Він дивиться, щоб емоції не брали гору.
Чи можна використовувати фоторедактори?
Із цього приводу існують різні думки, чи можна обробляти фото. Одні вважають, що це є неприпустимим, інші – що ти можеш це робити. Я думаю, що істина десь посередині. Цифрові фото можна обробляти, але в міру, щоб не спотворити реальність.
Загалом використання фотомонтажу та колажів у фотожурналістиці не прийнято. Також виключена режисура фотографій та повторні зйомки, коли ви не встигли зняти – це також неможливо. У крайньому випадку, якщо ми так робимо, треба писати: людина робить це повторно спеціально для фото. Ми маємо бути відвертими з читачами. Постановочних фото немає, але іноді просимо, наприклад, спортсменів, щоб вони позували з медалями у зубах. Але треба обов’язково писати, що ми його про це попросили.
Етика журналіста під час публікації трагічних фото
Іноді журналісту доводиться знімати трагічні фото з місця катастроф, аварій, бойових дій, і виникають питання етики за їх публікації. Як захистити аудиторію від чутливих емоцій?
Моя думка – такі фото треба показувати, але не робити з них клікбейт. Я за те, що такі фото мають бути. Але на сайті потрібно обов’язково ставити обмеження, наприклад лише для повнолітніх. Але в жодному разі не використовувати ці фото для клікбейту.
Згода на зйомку
Чи повинен журналіст видаляти фото, якщо цього вимагають люди, що потрапили до кадру?
Ми маємо таке право, що ти можеш, з одного боку, фотографувати, з іншого боку, є право громадян на приватність. Одне з іншим несумісне. Якщо ми фотографуємо на вулиці, у громадському місці, то завжди кажемо, що нам це дозволяє литовське право. Тому ніхто не може змусити тебе стерти зняте фото. Навіть поліцейський, підходячи до тебе, неправий, коли просить їх стерти. Для того щоб це зробити, потрібні санкції відповідних органів.
Якщо ж ти знаєш, що не будеш це фото використовувати – краще його видалити. Також ти маєш видалити фото, якщо людина відверто висловила своє небажання фотографувати. Тоді ти маєш послухатись, це її право. Я, наприклад, під час зйомки в публічних місцях голосно кажу: «Я журналіст і фотографуватиму, хто не хоче потрапити до кадру – відійдіть». Це часто буває в армії, коли небажано показувати обличчя солдатів та офіцерів. Ти це знаєш і працюєш далі.
Чи були хороші репортерські фото, зняті на телефон?
Так, іноді доводиться знімати на камеру смартфона. В окремих випадках це прийнятно. Найголовніше – це тема. Якщо у вас є можливість, фотографуйте на телефон. На мітингах простіше працювати з телефоном, ніж із фотоапаратом. Тому я не виключаю можливості зробити гарний репортаж за допомогою телефону.
Чи є різниця у роботі журналіста під час війни та в мирний час?
Я сам досі не маю відповіді. Легко говорити, коли ти не воюєш. Ти маєш сам приймати рішення. Я багато думаю над цим, але поки що не маю відповіді. Але головне, я думаю, що журналіст має бути об’єктивним.
Міжнародний семінар «Стандарти журналістики в епоху цифрових медіа. Репортерська робота» став можливим за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.
