Розвиток технологій ставить журналістів перед суттєвим морально-етичним вибором
У нашому швидкоплинному світі ми не встигаємо іноді осмислити ті значущі моменти буття, що впливають на нього сьогодні і формуватимуть його в майбутньому. Швидкість обміну інформацією, величезна кількість відео- та аудіоповідомлень, що створюють сьогодні загальний «Текст» інформаційного простору, іноді просто поглинають людину, не залишаючи їй місця для самої себе.
Відтворюючи проблематику курсу «Теорія та історія соціальних комунікацій» в рамках магістерської програми «Зв’язки з громадськістю» за освітнім напрямом «журналістика» у Національному університеті Києво-Могилянська академія, намагаємося зосередитися не тільки на фактах з історії розвитку комунікацій, але й на їхньому значенні для людства, його прогресу та осмисленні макро- і мікрокомунікативних процесів, що супроводжують розвиток технологій. Адже вони висувають перед сучасною журналістикою серйозні виклики, а іноді ставлять і діючих, і майбутніх журналістів та піарників перед суттєвим смисловим вибором, зокрема, морально-етичним.
В цьому сенсі стала приємною несподіванкою актуальна та глибока за змістом фінальна письмова робота студентки магістерської програми Єлізавети Шкредової (науковий керівник – Ольга Сусська).
«Філософські засади людської комунікації у романі «Соляріс» Станіслава Лема»
Розвиток людства складно уявити без комунікаційних революцій: появи друкарського станка Гутенберга, телеграм, телефону, телебачення, Інтернету… Чи змогло б людство досягти таких же висот у своєму розвитку, якби винахід хоч чогось із перелічених пристроїв не відбувся? Очевидно, що ні.
Та прогрес завжди тягне за собою не лише перемоги, а й нові виклики. Виклики використання технологій для досягнення негативних результатів (пропаганда війни, маніпулювання), проблеми загальної доступності технологій (перенасиченість інформаційного простору), можливість тотального стеження за населенням і т.д. Тому потрібно завжди зважати на всі загрози, що приносить із собою прогрес, і виділяти ресурси для усунення цих загроз.
Дійсно, у «Солярисі» піднімаються філософські проблеми людства, умовно їх можна поділити на ідеї щодо космосу, комунікаційних технологій та моралі.
Однією з провідних ідей, які Лем ставить під сумнів є питання: чи дійсно нам потрібен контакт з мешканцями інших планет? Чи не видається це марнуванням ресурсів, і чи, можливо, нам варто краще зосередитись на вирішенні земних проблем?
«Ми не хочемо освоювати космос – ми хочемо розширити землю до його меж».
«Ми не знаємо, що робити з іншими світами. Вони нам не потрібні. Ми шукаємо дзеркало».
«Ми б’ємось над контактом, і ніколи його не знайдемо. Ми в дурному положенні людини, що рветься до цілі, яку боїться, котра їй і не потрібна. Людині потрібна людина». [1]
Отже, Лем приходить до висновку, що люди насправді готові та шукають лише контактів із собі подібними істотами. Людина не в змозі прийняти те, що вона не може осягнути. Тому все, що людина змогла зробити з планетою Соляріс за довгі роки досліджень – це лише описати її.
Таким чином освоєння космосу вперше постає в літературі не як щось, до чого беззаперечно варто прагнути.
Друга важлива тема, яка піднімається у романі «Соляріс» стосується розвитку технологій, зокрема і комунікаційних.
Існує думка, що науково-популярна література передбачає майбутнє. Попри відсутність такої сцени у книзі, в екранізації «Соляріса» А.Тарковського присутній епізод, в якому перегляд слайдів на екрані телевізора переривається дзвінком з машини. Герої чують і бачать один одного, таким чином повторюючи сучасні технології відеодзвінків.
Весь сюжет твору обертається навколо того, що до дослідників на станції приходять так звані фантоми – люди з підсвідомості дослідників, які є втіленням їхнього сумління, пристрастей чи страхів. Цей аспект можна пов’язати одразу з двома актуальними питаннями сьогодення.
Перший – це поняття симуляцій та ставлення до них в епоху розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.
Якщо звернутись до Жана Бодрійяра, акт симуляції представляє собою таку дію, що не передбачає ніякої відсилки до реальності. Замість цього все, що ми маємо – це симуляція, котра генерується без зв’язку з реальністю, а скоріше з кодом чи моделлю, котрі опираються на основу, що знаходиться за межею конкретної реальності. [2]
Тобто симуляція – це те, що має в своїй основі код чи модель. І в романі «Соляріс» такими симуляціями є гості, що створені за моделями з уяви та спогадів реальних мешканців станції.
Якщо відійти від «Сорярісу», чимало прикладів симуляцій можна побачити у нашій сучасності. Відеоігри, симулятори віртуальної реальності – це те, що не має відношення до реальності, проте може мати відчутний вплив на наше життя. Та і наявність цілого віртуального світу в мережі Інтернет ставить перед людиною питання: як до цього ставитись? І якщо років 20 тому відповідь була б очевидна: «сприймати як засіб комунікації і розваг», то зараз, особливо з приходом карантинних обмежень, більшість нашого життя перенеслась в онлайн. Отже, віртуальна реальність починає мати все більший вплив на нас, і може навіть перейняти ініціативу у боротьбі з реальністю. Стосунки в Інтернеті заміняють реальні, причому не завжди ці стосунки відбуваються з живими людьми, як у випадку захопливих відеоігор. А якщо онлайн починає переважати над офлайном – чи можемо ми дозволити собі недооцінювати цю сферу?
Також «Соляріс» повний ідеями про духовну складову – мораль, почуття, сенс буття. Головні герої «Солярісу» приходять до багатьох фундаментальних істин в ході діалогів:
«До цього часу люди і Земля не складали предмету для любові, тому що їх неможливо було втратити… А що, якщо перебування тут лише для того, щоб вперше відчути людей як привід для любові?»
Ця цитата дає нам найбільш відверту відповідь на запитання «Навіщо нам космос?» Людина шукає підтвердження того, наскільки далеко просунулась, шукаючи когось, з ким можна буде себе порівняти. Усвідомити всі здобутки людства, і заново почати ними пишатись. «Почати любити людство» у даному контексті тотожне до «самоствердитись». Побачити у людях привід для любові – якісь позитивні риси, за які можна любити.
«Чи важлива істина, якщо добре жити в ілюзіях?» та «Почуття не можна пояснити».
Щастя – це про почуття, про наше самовідчуття. Отже, воно має більше відношення до емоцій, аніж до раціональності. Тому якщо ти щасливий у незнанні, в омані – чи варта істина щастя?
Крім того, варто згадати дві думки А. Тарковського та С. Лема, які не прийшли до спільної позиції щодо провідного мотиву «Солярісу», проте мали подібні позиції щодо розвитку людства.
Перша думка Лема, вже згадана на початку розділу: людство, що до ладу не пізнало саме себе, намагається дослідити реалії Всесвіту, які охоплюють набагато ширші поняття, ніж ті, що йому відомі. Не усвідомлюючи, чи є у нас достатньо сил та ресурсів для цього. Людство надто впевнене в собі. Щодо думки Тарковського: «Головний сенс фільму я бачу в його моральній проблематиці. Проникнення в сокровенні таємниці природи має бути у нерозривному зв’язку з прогресом моральним. Зробивши крок на нову ступінь пізнання, потрібно іншу ногу поставити на новий моральний щабель». [3]
Співзвучні до ідей Лема також ідеї, закладені у вчення В.І. Вернадського про ноосферу (яка стала прообразом всесвітнього медіакомунікативного простору). Вернадський надає Розуму космічний вимір. Розум є результатом планетарної еволюції природного та соціального буття. Тому виникнення ноосфери – не випадковість, а закономірний етап розвитку. В цьому ключі концепція ноосфери повертає людині особливе місце у Всесвіті, адже саме людина з-поміж усього тваринного світу наділена розумом, що виник в результаті глобальних космічних процесів.
Ноосфера Вернадського не може існувати поза моральним компонентом. Тому парадигма ноосферизму обов’язково передбачає наявність нового гуманістичного світогляду із відповідними високими моральними принципами та нормами, що будуть властиві всім людям, суспільствам, та організованому колективному загальнолюдському розуму. Ця ідея дуже добре співвідноситься і з думкою Тарковського, і з провідною думкою «Соляріса»: «Чи не зарано нам?» Ноосферний розум – це розум людства, колективним розум, це інтеграція духовних та інтелектуальних можливостей людей, що дає значно більший ефект, ніж проста їхня сума.
«Слабкий шукає в житті сенсу, цілі, задачі, передбаченого порядку; сильному воно має служити матеріалом для творчості його волі. Сильний любить безглуздість життя та радісно приймає свою долю» [4, 5] – дотичне до цієї теми ствердження звучить і в «Солярисі»: «Коли людина щаслива – вона не задається питаннями про сенс життя». Швидше за все, слабка людина не може бути щасливою, а отже щасливий у Лема = сильний у Ніцше. І ні той, ні інший не мають шукати сенсу життя.
Висновок
Освоєння космосу – цікава та нелегка задача для людства. Вона вимагає розвинутих технологій, в тому числі і комунікаційних, адже це є необхідним для передачі інформації на Землю та для підтримки космонавтів. Вона вимагає значних фінансових ресурсів, найкращих умів світу та інноваційних ідей. Та окрім цього, освоєння космосу і в цілому подальший людський прогрес має відбуватись паралельно з нашою моральною еволюцією.
Питання етики у сучасній комунікативістиці, науці в цілому постає все гостріше з появою нових технологій. Тому людству варто якомога швидше звернути увагу на цілий розділ білих плям у цій темі, поки наслідки їхнього ігнорування не почали завдавати шкоди. Якби після винайдення автомобіля не створили правил дорожнього руху – чи безпечно було б сьогодні пересуватись вулицею? Аналогічна ситуація зараз відбувається.
Прагнути пізнавати світ – це природнє бажання для людини. Та разом з тим, як відкривати себе космосу, варто пізнавати самих себе. Лише так ми досягнемо гармонії.
Використані джерела:
1. Станислав Лем и его 55-летний «Солярис», или Пророческий взгляд на науку [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://regnum.ru/news/cultura/2177870.html (23.11.2020)
2. Современная литература: Бодрийяр Жан. Симулякры и симуляция [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://lit.lib.ru/k/kachalow_a/simulacres_et_simulation.shtml (23.11.2020)
3. 7 ступеней Голгофы Андрея Тарковского [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://dailyculture.ru/stati/kino/7_stupeney_golgofy_andreya_tarkovskogo/ (23.11.2020)
4. Ницше Ф. Воля к власти. – Litres, 2020.
5. История философии. Энциклопедия [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/gritz01/vechnoe_vozvraschenie.htm (23.11.2020)
