Вебінар «Як журналістам зацікавити широку авдиторію кримськими темами? Журналістські розслідування» відбувся 1 грудня 2021 року. З авдиторією спілкувалася головна редакторка інформаційної агенції «Центр журналістських розслідувань» Валентина Самар. Цей захід – частина онлайн-курсу для журналістів «У фокусі – Крим» (проєкт Національної спілки журналістів України у партнерстві з Європейською федерацією журналістів). Модератор зустрічі – голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Кримська тема – нішева
Журналістка-розслідувачка Валентина Самар вважає, що зацікавити кримською тематикою широку аудиторію нині непросто, бо Крим – це «нішева» тема:
– Нині найгарячіший регіон країни – це її схід, де триває розв’язана Кремлем війна, де гинуть захисники України, де багато людей мусили покинути свої домівки (це понад мільйон внутрішньо переміщених осіб). А з Криму надходять переважно повідомлення про порушення прав людини, до яких авдиторія певною мірою вже «звикла». Чуючи тюркські прізвища жертв політичних розправ на півострові, не всі в Україні до пуття розуміють, чого хочуть кримські татари й чому не треба цього боятися.
Кримська тема складна своїм «травматизмом». У минулому столітті корінне населення півострова не раз переживало депортації, а нині мусить переживати вже самодепортацію, бо жити там дуже важко. Як привернути увагу широкої авдиторії до цих проблем? Потрібна увага і української влади, і урядів країн-партнерів, членів «Кримської платформи», так званої антипутінської коаліції, щоб наші західні партнери не обмежувалися лише висловленням занепокоєння ситуацією на окупованому півострові.
Треба й далі подавати актуальну інформацію, проводити моніторинги, показувати, що в Криму вчиняють злочини, що потрібне міжнародне правосуддя тощо. Це теж теми непрості для сприйняття. Та ще й держава-окупант перешкоджає роботі журналістів: уже навіть через головний офіс YouTube Росія намагається заблокувати сюжети «Центру журналістських розслідувань» про політичних в’язнів, про порушення прав людини тощо.
«Центр журналістських розслідувань» напередодні окупації Криму був зареєстрований як інформаційна агенція. Залежно від ресурсів і наявної інформації центр проводить 2–3 рази на місяць журналістські розслідування – переважно мультимедійні, з великого матеріалу колеги роблять різні контенти. Орієнтуються на ту аудиторію, що реагуватиме. Тож читачі – це і правоохоронці, і слідчі, і переселенці, і люди, які живуть на окупованих територіях та чекають на роз’яснення складних тем. Дуже цікавить людей соціальна тематика, пов’язана з життям кримчан, їхніми поїздками на материкову Україну.
Центр розповідає про національні й міжнародні суди, які працюють зі справами, що стосуються подій у Криму й ОРДЛО, про псевдосуди на півострові. В агенції є навіть бюро судової інформації. Тут стежать за всіма міжнародними справами, зокрема в Міжнародному кримінальному суді. До нього правоохоронні органи вже надіслали чимало інформаційних повідомлень, що ґрунтуються й на матеріалах «Центру журналістських розслідувань». Співробітники агенції стежать за всіма справами «Україна проти Росії» в Європейському суді з прав людини, за арбітражними судами, створеними для розгляду заяв українських компаній, що позиваються проти Росії, приміром, таких, як Нафтогаз України, або Ощадбанк, який нещодавно в міжнародному арбітражі виграв у Росії 1,3 мільярда євро.
Санкційне «посіяне»
Це все важкі справи, але вони обнадійливі. Приміром, у темі санкційної політики різних держав – України, США, ЄС тощо – важливо синхронізувати санкційні заходи. Тож ми не просто шукаємо факти порушень санкцій, не просто стежимо за санкційними рішеннями, а й знаходимо «посіяне» (жартома називаємо це російською мовою «потеряшками»). Йдеться про ті компанії, які перебувають у санкційному рішенні США, але чомусь РНБО України не поширює на них санкції. Тому російські олігархи спокійно вивозили, ховали за ці роки свої активи в офшорах. Ми хочемо ефективної санкційної політики України, реального національного законодавства, яке передбачатиме покарання за порушення санкцій. Хочемо долучитися (і вже долучаємося як члени експертної мережі «Кримської платформи») до перезавантаження української санкційної політики, працюємо в цих питаннях з посольствами і представниками делегацій ЄС.
На додаток до того, що робимо за нашими проєктами, ми й на волонтерських засадах намагаємося охопити увагою комплекс питань – від безпеки людей до захисту культурної спадщини в Криму. Бо розуміємо, що на цей час у країні небагато експертів з кримської тематики. На ділі нині саме журналісти, експерти, аналітики роблять ту роботу, яку за сім років не зробила держава. Йдеться про формування баз даних порушників режиму закритих портів, режиму закритих летовищ тощо.
Що ми робимо в темі санкцій? Виявляємо порушників санкційних режимів і передаємо відповідні відомості за адресою – або в Міністерство реінтеграції, або в Міністерство закордонних справ. Наш найбільший улов був 2018-го, коли виявили 70 «посіяних» порушень. Наші урядовці, політики примудрилися «загубити» бізнес в Україні найближчого оточення Путіна, що дало змогу деяким хитрунам свій бізнес сховати, або зробити вигляд, що вони його продали комусь в Україні.
В органах влади виявляємо корупцію, яка сприяє обходу санкцій і доводить потребу формулювання економічного режиму окупованої території. Потрібно чітко і зрозуміло сформулювати для громадян, що українському бізнесу можна робити на окупованій території, а що – ні. Оце «не можна» має узгоджуватися з тим, що західні уряди забороняють робити своїм громадянам на території того ж таки Криму.
Серія наших інтерв’ю з послами, представниками МЗС іноземних держав дала змогу донести до них нашу думку. А ми хочемо, щоби була чітко сформульована політика невизнання окупації Криму, щоби вона була кодифікована, тобто в національне законодавство країн-партнерів були внесені чіткі дефініції, що дасть змогу нам більше не кидатися на кожну мапу, на якій Крим зображений російським. Картографія ж регулюється урядом кожної держави.
Ми дуже хочемо, щоби санкції були ефективними. Для цього потрібен постійний моніторинг, який український уряд не веде, хоч і має вести. До речі, санкційною політикою в нас нині займається посол Олексій Макеєв. Він формує санкційну команду, тож ми сподіваємося, що вже з наступного року в нас буде добра координація. І ми готові співпрацювати з усіма, хто знає випадки порушень санкцій стосовно Криму на місцевому рівні.
«Шуцмани Путіна»
Щодо розслідування воєнних злочинів у Криму (не військових, які стосуються військовослужбовців, а саме воєнних) – останні виписані в Римському статуті, який Україна досі ніяк не ратифікує, що дуже дивно й нелогічно. До речі, офіс прокурора Міжнародного кримінального суду з 2016 року визначає ситуацію в Криму як міжнародний збройний конфлікт саме на засадах Римського статуту.
До воєнних злочинів Росії під час окупації Криму входять віроломство, «живі щити», призов населення окупованої території до армії країни-загарбника, експропріація майна без воєнних потреб, як, приміром, відомої «Масандри», тортури до полонених, дискримінація цивільного населення окупованої території, зміна його демографічного складу. Усе це ми бачимо в Криму. Але для міжнародних судів потрібна база доказова, фактажна. На жаль, попри вимоги законодавства уряд України не проводить системного моніторингу різних сфер життя в Криму. Це змушені робити правозахисні групи, журналісти-розслідувачі…
Серед найвдаліших спецпроєктів агенції (щодо воєнних злочинів Росії в Криму на початку окупації півострова) вважаємо спецпроєкт «Шуцмани Путіна» (за аналогією з Другою світовою війною, коли Третій Рейх на окупованих територіях створював поліцію з місцевих колаборантів – шуцманів). Такими поліцаями, колаборантами в Криму стали так звана «Самоборона Криму», «Самооборона Севастополя» та нібито козаки. Агенції вдалося ідентифікувати багатьох осіб, що сприяли окупації Криму. Але справи щодо них у наших судах не просуваються роками…
Привертає увагу й таке негативне явище, як схеми подвійної юрисдикції, тобто коли українські представники великого бізнесу задля примноження прибутків реєструються й у РФ. Це велика плутанина для правоохоронних органів, удар по іміджу країни, втрачені надходження до бюджету. Такими є наші всім відомі курячі й хімічні «королі», що реєструють свої підприємства в Києві й у Москві. Замішана в цих схемах і найбагатша людина України.
Серед резонансних публікацій інформагенції «Центр журналістських розслідувань» – давній спецпроєкт «Господарі кримських пляжів» (це було ще до окупації). Працюючи над ним, журналісти виявили низку злочинів, пов’язаних з нецільовим використанням земель, державних санаторіїв, зокрема й дитячих. До речі, йшлося й про дачу Медведчука… Як наслідок Генеральна прокуратура своїм наказом оголосила тоді тотальну перевірку всіх прибережних територій. Більш як 100 гектарів землі повернуто в державну власність, порушено чимало кримінальних справ. А серед нинішніх найрезонансніших проєктів – розслідування ільменітової схеми Фірташа.
Етапи нищення свободи слова в Криму
Михайло Батрак запропонував на вебінарі презентацію «Журналісти сірої зони». До 2014 року він не був журналістом. Але від часу окупації Криму й до 2018-го готував матеріали з півострова для українських медіа. Після того як тиск на проукраїнських активістів і журналістів посилився, мусив залишити окуповану територію. Нині живе й працює в Херсоні, де створив і очолив інтернет-видання «INжир media». Створив для того, щоби журналісти, які залишилися в Криму, мали майданчик для своєї діяльності й щоб кримська тематика не зникала з інформаційного простору. А на вебінарі розповів, як убивали свободу слова в Криму, в яких умовах там працюють незалежні журналісти і як співпрацювати з ними українським ЗМІ. Він поділив «зачищення» інформаційного поля на три етапи:
– Перший етап був одразу після окупації півострова – ми назвали його російською мовою «по-беспределу». Тоді парамілітарні проросійські групи дуже суворо ставилися до проукраїнських журналістів, захоплювали медіа. На другому етапі зачищення, який ми назвали «відмовою в реєстрації», журналістам, що не потрапили під силовий пресинг, висунули умову: перехід місцевих ЗМІ під юрисдикцію РФ. На це давали чотири місяці. Хто цього не зробив (або не зміг, як єдиний у світі кримськотатарський телеканал ATR, якому ліцензію так і не дали), мусив покинути територію півострова. На третьому етапі – «по кожному персонально» – застосували круті методи силовиків проти тих журналістів, які ще залишалися незалежними й не виїхали з Криму. Комусь із журналістів «допомагали визначитися» з виїздом на материк проведенням обшуків, як це було в Наталії Кокоріної чи Романа Спірідонова. Комусь «оформили» кримінальну справу, як це було з Миколою Семеною. Журналіста Заїра Акадирова силовики взагалі намагалися без жодних підстав «повезти на підвал». Під цим пресингом корпус незалежних журналістів танув на очах. Та попри всі репресивні дії російської влади досягти ідеального підпорядкування інформаційного поля їй не вдалося: на той час ще не згасав попит на альтернативну інформацію з Криму. Тож частина українських і переміщених кримських видань призначили власних кореспондентів на окупованій території. А деякі журналісти стали регулярно їздити на півострів у відрядження, як Альона Савчук чи Тарас Ібрагімов, поки їм не заборонили в’їзд до Криму.
«Найголовніше – не забувати писати про Крим, а теми завжди знайдуться»
Ще однією відповіддю на зачищення інформаційного простору та закриття незалежних інформаційних майданчиків стало формування кримської громадської журналістики. З’явилися десятки кримських ютуб-блогерів, «телеграмників», фейсбук-активістів. Вони заповнили дефіцит, створений зачищенням професійного середовища преси. Найвідомішими в цьому сегменті стали стримери, які висвітлювали релігійні гоніння мусульман, а далі увійшли до складу громадського руху «Кримська солідарність». Відтоді в Криму не припиняється методичне полювання на незалежних журналістів як професійних, так і громадських. Та попри все вони й далі працюють, голос правди ми чуємо.
Найголовніше – не забувати писати про Крим, а теми завжди знайдуться.
Партнери заходу: факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, кафедра української філології та журналістики Cхідноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Сєвєродонецьк), кафедра української й слов’янської філології та журналістики Херсонського державного університету та кафедра журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Онлайн-курс для журналістів «У фокусі – Крим» – ініціатива Національної спілки журналістів України у партнерстві з Європейською федерацією журналістів. Курс із 10 зустрічей – про досвід і методику висвітлення проблем окупованого українського півострова.