Про те, в яких умовах працюють українські журналісти цієї зими і як донести це до колег і партнерів за кордоном, говорили 2 листопада під час онлайн-засідання Міжнародної дорадчої ради Центрів журналістської солідарності НСЖУ. Йшлося не лише про можливе фінансування, а й про те, що друзі України самі побачили й відчули під час візитів у нашу країну.
Війна за вікном
Київський офіс НСЖУ виходив на зв’язок у темряві. Після масованої російської атаки на енергетику в суботу світла не було вже вісім годин, і зв’язок тримався на зарядній станції. За словами першої секретаря НСЖУ Ліни Кущ, яка курирує мережу Центрів журналістської солідарності, останні три дні команда мала електрику лише півтори години за робочий день, але все одно вчасно підготувала звіти за проєктами.
– Якби йшлося тільки про відключення, ми б цю зиму пережили. Найбільший виклик у тому, що ми не можемо передбачити, що з нами буде далі. Тож маємо бути готові до всього, – сказала вона.
Як зазначила координаторка Харківського ЦЖС Ганна Черненко, там теж готові до блекаутів. Центр має станцію EcoFlow і генератор. Другий свій генератор центр передав редакторові газети «Зоря» в Золочеві Василю Мирошнику, який попри постійні атаки дронів залишається в місті й випускає газету.
Ганна провела для членів ради своєрідну онлайн-екскурсію центром. Він розташований у звичайній двокімнатній квартирі. На стінах висять світлини харківських воєнних кореспондентів. Одну з них зробила Ольга Ковальова, яка дістала поранення під час роботи на Донбасі й досі проходить реабілітацію. У центрі є невеликий музей предметів з деокупованих територій. Також зберігаються бронежилети й шоломи – воєнні журналісти можуть отримати їх у безкоштовний прокат.
Найновіше спорядження – детектори дронів, які придбали на кошти, зібрані в Шотландії. Колега Ганни Володимир Павлов брав детектор у поїздку на Куп’янський напрямок, і прилад одразу зафіксував велику кількість російських дронів.
Ще одна деталь приміщення ЦЖС у Харкові – вікно, пошкоджене після одного з російських ударів.
– Це символ того, що війна зовсім поруч – на твоїй вулиці, біля твого вікна, – сказала Ганна.
Голова Ukrainian Media Fund Nordic Ранді С. Огрей нещодавно відвідала Львівський ЦЖС і зустрілася там із журналістами, які працювали біля лінії фронту. Найбільше її вразила фраза викладачки журналістики: «Добра порада сьогодні може вбити тебе завтра». Тому правила безпеки доводиться постійно оновлювати.
Ранді С. Огрей назвала «привілеєм» три ночі без сирен у Львові. Могенсу Шмідту, колишньому заступнику помічника гендиректора ЮНЕСКО, пощастило менше. Під час восьми днів у Києві на Donbas Media Forum більшість ночей він провів в укритті.
– Як і будь-який цивільний в Україні, я навчився дивитися в застосунок і за кольором вирішувати, ігнорувати тривогу чи ні. Але робити це по 15 разів на день – це стрес. Можу лише уявити, як це для людей, які змушені жити так постійно, – сказав він.
Могенс закликав колег з ради наступного року особисто приїхати на медійні форуми в Україні: «Для українських колег важливо, що ми справді приїжджаємо».
Дві ночі без тривоги
Звернень по допомогу від журналістів стає дедалі більше. За словами Ліни Кущ, запитів на тимчасову релокацію приблизно вдвічі більше, ніж раніше. Звертаються невеликі редакції з двох-трьох людей, фрилансери, журналісти, які вже колись виїхали з окупованих територій. Тобто ті, хто не має логістичних і фінансових можливостей великих медіа.
Найскладніше жінкам-журналісткам, які відповідають за дітей і літніх батьків. Їм доводиться вибирати між роботою і родиною, бо для переїзду треба знайти житло, школу чи лікарню. Дедалі частіше журналісти просять зовсім мало: тиждень чи кілька днів перепочинку подалі від лінії фронту й великих міст.
– Мені пишуть: де в Києві можна дві ночі поспати без перерв, без тривоги? – розповіла Ліна Кущ.
Окрема тема – журналісти в російському полоні. Голова НСЖУ Сергій Томіленко нагадав про членкиню Спілки Ірину Левченко. Окупанти засудили 65-річну мелітопольську журналістку до 15 років ув’язнення за звинуваченням у «шпигунстві», і НСЖУ не має змоги передати їй ліки чи забезпечити адвоката.
Колишня президентка Спілки журналістів Данії Тіне Йогансен назвала цю історію такою, що «торкається серця». На її думку, саме людські історії допомагають тримати Україну в центрі уваги, коли світ «багато в чому божеволіє». Анна Дель Фрео з Ломбардської асоціації журналістів через католицькі організації шукає контакт із кардиналом Маттео Дзуппі, щоб привернути увагу церкви до долі ув’язнених українських журналістів.
НСЖУ запропонує членам ради нове спільне звернення із закликом організовувати кампанії солідарності у своїх країнах.
– Ми відчуваємо вашу солідарність і дружбу, особливо в ці холодні дні в Києві, – звернувся до партнерів Сергій Томіленко.
Засідання стало справжнім мозковим штурмом: члени Дорадчої ради перейнялися проблемами українських колег і шукали нові шляхи та можливості, щоб їм допомогти. Партнери розуміють, що цієї зими ризики для українських медійників лише зростатимуть. Тож вони прагнуть, щоб підтримка була не разовою, а дієвою і тривалою – такою, що допоможе журналістам і далі працювати попри війну.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: