Шостого червня 2025 року в історії газети «Зоря» Лиманської громади Донецької області поєднуються два свята – 95-річчя від часу заснування видання і День журналіста України. З такої нагоди могла би бути чудова розмова з головним редактором Олександром Пасічником про успіхи колективу і досягнення кожного із журналістів, кроки на перспективу… Якби не війна! Натомість говоримо про дві окупації, які довелося пережити, про розтрощені повністю дім і редакцію. І про те, як люди на прифронтовій території чекають кожен номер газети, попри ворожі обстріли і все воєнне лихоліття.
Для родини Пасічників журналістське свято є ще й сімейним, бо двоє старших братів пана Олександра своє життя присвятили роботі у поважних друкованих виданнях, донька обрала журналістський фах, працювала в колективах відомих телеканалів Донецьке обласне телебачення, СТБ, Інтер. Дружина теж повністю задіяна у редакційних справах. Мріється обом, що й онука стане медійницею. А журналістський стаж Олександра Пасічника теж має у нинішньому році ювілейну дату – 45 літ. Пригадує, коли 2014-го сепаратисти, окупувавши Лиман, з порогу йому заявили: «Йди, дядьку, у нас свої люди газету випускатимуть…» Та нічого у них не склалося, самих з Лиману видворили. Але газета призупиняла тимчасово свій вихід, це сталося вперше від часу заснування, бо навіть у роки Другої світової війни, завдяки підпільній роботі «Зоря» друкувалася.
Після першої деокупації Лиманщини видання одразу відновило свій хід до читачів.
У травні 2022 року знову окупація. І той рік виявився куди важчим. Редакція знову вимушено призупинила роботу, частина працівників пішли на пенсію, деякі виїхали за кордон. А окупанти знову задумали випускати не лиманську «Зорю», а свою пропагандистську «Зарю». Тільки з тієї задумки так нічого й не вийшло, нападників відкинули від Лиману. На початку жовтня місто повернулося під контроль України, а 27 жовтня 2022 року до читачів прийшов перший номер газети після де окупації.
– Я й на хвилину не сумнівався, що ми повернемося до роботи. Щоправда, спочатку не зовсім розумів, яким чином це буде, бо коштів не мали зовсім, – визнає пан Олександр. – Звернувся по допомогу до Національної спілки журналістів України, я багато років очолював Лиманський осередок журналістів. З головою НСЖУ Сергієм Томіленком, обговорили, що маємо робити і як, отримав від нього як моральну, так і матеріальну підтримку для відновлення друку. Терміново потрібні були працівники, які б розумілися і на журналістиці, й на верстці сторінок. І я таких людей знайшов. Відтоді газета виходить регулярно, зараз – двічі на місяць. Хотілося б, аби «Зоря» линула до своїх читачів щотижня. Але через фінансову обмеженість зробити це поки що неможливо. Окрім друкованого видання, маємо досить потужний інформаційний портал Зоря Інфо, де подаються всі новини Лиманщини, присутні і у Фейсбуці, є група у Вайбері. Наша команда оновилася повністю. Зараз маємо п’ять працівників. Роботи вистачає усім, на відміну від коштів. Але тримаємося і будемо триматися!
Зараз родина Пасічників осіла у Києві, а після того, як їхня домівка й редакція у Лимані були зруйновані ворожими влучаннями, їм довелося знімати помешкання у Чернівцях, Одесі, Вишгороді.
– Мати чужий дах над головою на схилі літ, звичайно, дуже важко. Часто згадується Лиманщина, наш благодатний край, – каже медійник. – Можливо хтось подумає: Донеччина, терикони… Все не так. У нас – голубі озера, смарагдові ліси повні грибів. Допомагає триматися і додає сили журналістика, відчуття, що робота потрібна людям, що газету чекають земляки на Лиманщині, наші інтернет платформи читають всі, хто пов’язаний з Лиманщиною. У Лимані колись проживало 50 тисяч осіб, а Лиманська громада, окрім міста, налічує ще тридцять дев’ять населених пунктів. Наклади нашої «Зорі» були багатотисячними, я б сказав, що майже у кожному домоволодіння читали газету.
Зараз у Лимані залишається, мабуть, чотири тисячі населення, загалом у громаді тисяч вісім. І багато хто допитується: «А коли буде газета?» Обстріли щодень, багатогодинні перебування у підвалах через постійну небезпеку, руїни на кожному кроці, світло й інтернет з перебоями – а людям потрібна газета! Хочуть мати її і як символ колишнього мирного життя, і як джерело потрібної і правдивої інформації. Кажуть, що приємно побачити на світлинах знайомих, надихають історії про Захисників і Захисниць, з пошаною довідуються про земляків, які віддали своє життя на полях боїв за рідну країну.
Головний редактор розповідає про шлях доставки газети до читача. «Зоря» виходить друком у Києві, він забирає її в одному з відділень Нової пошти. А далі все тримається на особистих зв’язках. Дивним чином у Лиманській громаді ще працює аж шість бібліотек, куди й відправляє редактор примірники. Бібліотекарі не лише роблять підшивки газет, але й роздають їх людям, точнісінько так робить головний лікар й інші медики у місцевій лікарні, є волонтери, які згоджуються рознести газету вулицями міста, допомагають з розповсюдженням колишні працівники редакції. У Лимані працюють всього кілька відділень «Укрпошти». Про передплату і мови не може бути. Тим не менше, Олександр Пасічник тільки позитивно відгукується про роботу поштовиків:
– Всім, хто приходить у поштове відділення, пропонується і газета, є її примірники у магазинах, які ще працюють. Вдячний усім, хто сприяють випуску, повідомляють новини, пишуть мені і телефонують. А також усім, хто залучений до розповсюдження «Зорі». Газету усім читачам ми роздаємо безкоштовно, люди звикли до цього, продаж видання запустити не змогли. Тому наш проєкт дороговартісний, і без грантових програм ніяк не обійтися. Зараз виходить друком 2200 примірників, а мали б можливість випускати вдвічі чи втричі більше, то і їх би розповсюджували. Якось довелося мені бути у Лиманському хабі в столиці, зустрічався із земляками, там офлайн найчається 103 учні, вони тут з родинами, і у кожній були б раді рідній газеті, так й в інших місцях компактного проживання лиманців. Наша редакція уклала договір на висвітлення діяльності з Лиманською міськрадою, отримані кошти дають можливість не мати боргів по податках. Але після кожного випуску газети, потрібно думати, як знайти фінансування для наступного.
– І все ж радію, що наша газета продовжує свій шлях, починає від 6 червня 2025 року – 96 рік своєї історії, а там і до сторіччя недалеко, – підсумовує головний редактор. – Думаю, тоді й буде більше розмов якраз про свято, а не про проблеми і виживання.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
Фото з архіву родини Пасічників та редакції “Зорі”
