Городнянська громада Чернігівщини – єдина в Україні, яка межує з двома країнами: агресоркою-росією і її союзницею Білоруссю. Територія Городнянської громади віднесена до зони можливих активних бойових дій. Маючи під боком недружнє і дуже небезпечне сусідство, громада намагається забезпечувати життєдіяльність населених пунктів. За таких умов газета «Новини Городнянщини» на терені місцевих друкованих видань України є унікальним явищем.
Видання демонструє успішність, попри проблеми, характерні для багатьох редакцій газет, що гальмують розвиток. Загалом кількість успішних медіа, які виходять друком, на жаль, зараз дуже обмежена. У їхньому переліку газета «Новини Городнянщини» почувається досить впевнено. Можливо про впевненість й гучно сказано, зважаючи на виклики війни. Редакція має кошти, які дозволяють працювати без боргів, достатньо сучасної оргтехніки, стабільний наклад (разовий вихід – 2200 примірників), збережений формат довоєнного періоду (вісім шпальт).
З головною редакторкою газети Світланою Томаш говорили не про секрети успішності, бо журналістка впевнена, що як таких їх зараз немає, а про можливості, які варто активно використовувати. І про позитив, який продукує видання для своїх передплатників. Але не лише позитив, а також проукраїнську позицію, пише про патріотизм Захисників і Захисниць, важливу і перевірену інформацію, подає спростування фейків, які на постійній основі закидає у різні способи ворожа пропаганда.
У жителів прикордоння уже давно немає ілюзій на рахунок сусідів, краще за будь-які слова говорить стерте з лиця землі село, яке розташоване на першому кілометрі від межі з рф. А ось у селі Берилівка, що за чотири кілометри від кордону, все ще залишається дванадцятеро людей. Вже не один місяць у домівках немає світла й інтернету, не ловиться сигнал мобільного зв’язку. Через загрози до них не приїздять автолавки, поштовики, «швидка» допомога. Єдиним гостем у селі буває місцевий староста, він виконує усі функції соціальних служб, привозить продукти й ліки, і обов’язково – «Новини Городнянщини». Кілька разів разом з ним відвідувала Берилівку і Світлана Томаш. Журналістка визнає – кожна така поїздка таїть у собі величезну небезпеку.
– Але чи маю я право боятися, приїхавши на пару годин, якщо там постійно мешкають люди, – каже пані Світлана. І одразу зізнається, – не маю такого права. Тому часто їду у прикордоння, котре під обстрілами. Люди хочуть розповісти про свою біду, яку принесла війна, хочуть, аби їх почули. Вони ніяк не наважуються покинути рідні стіни. У кожного на те свої причини. Кілька матеріалів про життя у Берилівці друкували на шпальтах газети. І кожен з них зачіпає душі читачів. Загалом стараюся підбирати для друку такі теми, які б нікого не лишали байдужими. Людей цікавить те, що відбувається навколо них, читати про тих, хто живе поруч. Я намагаюся завжди бути разом із земляками.
Як і тепер, так і під час тяжкого періоду тимчасової окупації, й опісля звільнення Чернігівщини, Світлана Томаш – постійно на зв’язку із читачами завдяки газеті, сторінці «Новини Городнянщини» у фейсбуці.
– Інформуємо про всі події, роботу влади, надання різних видів допомоги та багато іншого. Часто робимо наголос на житті прикордоння, – підкреслює головна редакторка, – приємно, що місцеві листоноші люблять газету, розуміють її важливість, роблять усе можливе, щоб тримався тираж. За їхню роботу у у мене тільки подячні слова. А ось серед найактуальніших проблем вважаю кадрову. У редакції, крім мене, працюють бухгалтерка й верстальниця, журналістів немає. А дуже б потрібен ще один творчий працівник, бо і готувати матеріали, і писати заявки на гранти, і вирішувати ряд інших питань доводиться самотужки. Людину, яка могла б працювати на журналістській посаді, знайти поки що не вдається.
– У нас налагоджена дієва співпраця з місцевою владою. І до повномасштабного вторгнення було порозуміння, а після деокупації навіть посилилося. Приємно, що є усвідомлення цінності спільної роботи й сили слова. Нашу інформацію читають в Городнянській громаді, Чернігові, всюди, де мешкають земляки. З місцевою владою ми працюємо в унісон. У період тимчасової окупації з коштами було дуже сутужно, тоді нам фінансово допомогла Національна спілка журналістів України. А одразу після деокупації, коли ще тривожність і відчуття небезпеки ніби витали довкіл, до нас завітав голова НСЖУ Сергій Томіленко з гуманітарною допомогою, а для редакції привіз ноутбук. Така підтримка дала відчуття певної стабільності, що було надзвичайно важливим, – зазначає пані Світлана.
Згодом газету вдалося відродити. Були спільні випуски з сусідніми редакціями. Та потім повернулися до звичного читачам формату, бо люди воліли читати про місцеві події. Городнянською міською радою для редакції закладаються кошти як на висвітлення, так і за програмою «Підтримка малої преси». Це досить суттєве фінансування, яке допомагає працювати без боргів.
Пані Світлана охоче ділиться досвідом роботи по грантових програмах. Журналістка з тих людей, які не бояться опановувати нове. Після повномасштабного вторгнення вона намагалася зрозуміти як у нових реаліях працювати далі, жити чи навіть доведеться виживати. Чітких бачень, перспектив, розуміння як довго триватиме Велика війна, не було. Восени 2022 року з’явилася ідея створити ГО «Городнянщина майбутнього». Це була нова сторінка в діяльності Світлани Томаш. Головна редакторка сподівалася залучити гранти для редакції, але отримати кошти на підтримку газети не вдалося, натомість завдяки ГО з’явилася можливість допомогти Городнянській громаді. Завдяки американській благодійній організації для ГО надійшли 16 потужних генераторів та 2 автомобілі, які були передані Світланою Томаш Городнянській міській раді, і далі – у старостати. Тоді у міськраді пообіцяли при потребі завжди забезпечувати редакцію транспортом. І свого слова дотримують.
Початок роботи з грантами став надихаючим, хоч і довелося багато вчитися, аби подавати грантові заявки. Успішній роботі з донорами сприяло не лише унікальне розташування громади, а якраз наполегливість редакторки.
Діяльність Світлани Томаш високо оцінила держава: після деокупації Чернігівщини, її було нагороджено орденом Княгині Ольги III ступеня, відзнаку вручив Президент України Володимир Зеленський. Але пані Світлана зазвичай скромно на цьому не любить наголошувати. Більше розповідає про те, що від грантодавців вдалося отримати редакції оргтехніку, обладнання для енергетичної незалежності. Міжнародні донори надали ноутбуки кожному члену колективу. (Як і у багатьох локальних медіа, від початку повномасштабного вторгнення колектив з восьми осіб скоротився до трьох.) Завдяки грантовій заявці надійшли і потужні павербанки на сонячних батареях. З недавнього – грант на 70 тисяч гривень і технічне забезпечення, частина коштів уже надійшла, частина фінансів і обладнання ще в процесі.
– У нас якось не склалося з американськими грантами, – пояснює пані Світлана. – Тож зупинки фінансування по цій лінії ми не відчули. Написання проєктів, подача заявок, потім звіти – це складна і навіть виснажлива робота. І в цьому мені професійно та відповідально допомагає бухгалтерка Оксана Рожкова. Кожну вільну хвилину я присвячую пошукам нових грантів, обдумую ідеї, які б знайшла відгук у партнерів. Але конкуренція зараз шалена, пропонується багато цікавих ініціатив і якщо з підготовлених п’яти-десяти грантових заявок задоволена одна, то це вже можна вважати успіхом. Головне – у жодному разі не розчаровуватися і продовжувати роботу.
Журналістка багато говорить про читачів, для яких газета протягом усього життя була і залишається надійним постачальником перевіреної інформації. Але старше покоління вабить не тільки читання, вони ще й самі мають бажання написати у газету, щоб розповісти про те, що їх турбує, висловити подяку, сказати про надію, якою живуть.
– Буває дуже зворушливо, коли у редакцію приходять листи не по електронці, а у поштових конвертах, написані кульковою ручкою, – каже пані Світлана. – Приміром, часто пише нам листи читачка Ніна Дуброва, їй уже 85 літ. Вона отримує мінімальну пенсію, але вже тричі викроювала по тисячі гривень для допомоги ЗСУ. Вкладає у конверт купюру в 1000 гривень, і передає у редакцію. Завжди наголошує, що довіряє тільки нам. Жінка впевнена, що її кошти потраплять за призначенням, на дрони. У нас була про неї публікація. Ми багато пишемо історій, які нікого не залишають байдужими, тому й чекають передплатники нашу газету. На фоні постійних переживань, стресових ситуацій є великий запит на матеріали, які несуть у собі позитивні настрої на різні теми. І у нашій газеті таких історій вистачає, а головне – вся інформація правдива і перевірена, – наголошує пані Світлана.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: